:: LEX :: ПРИНЦИП ВОЄННОЇ НЕОБХІДНОСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ У МІЖНАРОДНОМУ ГУМАНІТАРНОМУ ПРАВІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 15


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРИНЦИП ВОЄННОЇ НЕОБХІДНОСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ У МІЖНАРОДНОМУ ГУМАНІТАРНОМУ ПРАВІ
 
01.07.2019 15:33
Автор: Акімов Михайло Олександрович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ
[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Міжнародне право. Муніципальне право]

Розповсюдженість збройних конфліктів низької інтенсивності у наш час обумовлює питання щодо спроможності міжнародного гуманітарного права адекватно регулювати засоби та методи, що застосовуються під час їх ведення. У зв’язку із цим підвищеної актуальності набуває принцип воєнної необхідності, що поряд із відмежуванням комбатантів і некомбатантів та пропорційністю утворює засади законного застосування сили під час бойових дій.

Міжнародне гуманітарне право у найбільш загальному розумінні являє собою компроміс між вимогами гуманності та воєнною необхідністю [1, с. 27]; у свою чергу остання є сукупністю потреб, пов’язаних із веденням бойових дій для перемоги над супротивником. Природно, що далеко не всі потрібні на війні дії (засоби, методи) можна назвати необхідними. Відтак воєнна необхідність повинна розглядатись також і як певне обмеження воюючих сторін, принцип, що не є протилежним гуманності, а навпаки, поряд із нею виступає засадничим для визначення поведінки учасників збройного конфлікту.

Якщо звернутись до історії формування міжнародного гуманітарного права, то ще Г. Гроцій висловлювався на користь обмеження поведінки воюючих сторін безпосередньо потребами війни: «Усі битви, що не слугують меті ані отримати належне, ані припинити війну, спрямовані виключно на задоволення честолюбства силою… суперечать обов’язку християнина та самій людяності» [2, с. 708-709]. Розвиваючи цю точку зору, Ж.-Ж. Руссо вказував: «Якщо метою війни є знищення ворожої Держави, то переможець вправі вбивати його захисників, поки у них в руках зброя; але тільки-но вони кидають зброю та здаються, припиняючи … бути ворогами… вони знову стають просто людьми, і переможець не має жодного права на їх життя» [5, с. 10].

Уперше принцип воєнної необхідності знайшов своє нормативне закріплення в Інструкції польовим військам Сполучених Штатів 1863 р. (або – за прізвищем автора – «Кодексі Лібера»). У ньому визначалось, що «воєнна необхідність… пролягає у вжитті таких заходів, безумовно потрібних для досягнення мети війни та правомірних згідно сучасного права та звичаїв війни… не допускає ані жорстокості, …  у тому числі спричинення страждань заради самих страждань або з почуття помсти, ані заподіяння каліцтва чи поранень, окрім як у бою» [10]. Подібне трактування з одного боку уповноважувало воюючу сторони на застосування сили, а з іншого накладало на них певні обмеження. П’ять років потому ці ідеї були розвинені у преамбулі Санкт-Петербурзької декларації 1868 р. [3], де було зафіксовано, що «єдиною законною метою, що повинні мати держави під час війни, є послаблення воєнних сил супротивника», для чого «достатньо вивести з ладу найбільш можливу кількість людей»; при цьому «застосування такої зброї, що при завданні супротивнику поранення тільки збільшує страждання виведених з ладу людей або робить настання смерті неминучим, слід визнати таким, що не відповідає вказаній меті… застосування подібної зброї було б проти законів людинолюбства». Іншими словами, застосування вказаної зброї одночасно суперечило б і вимогам воєнної необхідності, і міркуванням гуманності.

Проект Брюссельської декларації 1874 р. [12] та Гаазькі конвенції про закони та звичаї сухопутної війни 1899 [7] і 1907 рр. [8] також містили формулювання про те, що право воюючих сторін обирати засоби та методи ведення війни не є необмеженим. Проте закріпити на міжнародному рівні поняття воєнної необхідності у тому розумінні, як воно сформульоване в «Кодексі Лібера», одразу не вдалося (хоча даний документ невдовзі і був використаний низкою європейських держав для створення власних настанов). 

Зокрема, у Німеччині панувала заснована на ідеях К. фон Клаузевіца доктрина «Kriegsraison geht vor Kriegsmanier» (воєнна необхідність виправдовує будь-які засоби і методи її ведення). Вважалось, що війна не має обмежуватись ураженням збройних сил та укріплень ворога, а повинна бути спрямована на знищення всіх його матеріальних та моральних ресурсів, тобто уможливлювала використання будь-яких засобів та методів ведення бойових дій, що дозволяють одержати перемогу (навіть якщо вони заборонені законами та звичаями ведення війни) [9, с. 12], і розглядала їх вище за правові приписи [6, с. 218].

Тим не менше урахування принципу воєнної необхідності у нормах чинного міжнародного гуманітарного права є доконаним фактом. Підтвердженням цьому є те, що спроби захисту під час Нюрнберзького та Токійського міжнародних трибуналів посилатись на воєнну необхідність як на обставину, що виключає злочинність діяння, були марними. У вироку Десятого наступного Нюрнберзького трибуналу («справа Круппа») зазначено: «Закони та звичаї війни спеціально створені для всіх її етапів… твердження, що вони можуть ігноруватись довільно та на розсуд однієї з воюючих сторін, що вважає своє становище критичним, є ніщо інше як відмова від дотримання законів та звичаїв війни» [13, с. 138-139].

Чинні норми міжнародного гуманітарного права дозволяють визначити зміст воєнної необхідності таким чином:

1. Застосування даного принципу для легітимації дій, заборонених міжнародним гуманітарним правом, можливе тільки за наявності прямої вказівки на це у певній нормі (так, згідно ст. 126 Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. представники Міжнародного комітету Червоного Хреста можуть відвідувати їх утримання, і такі відвідування можуть бути заборонені лише в силу «нагальної воєнної необхідності», як виняток та на визначений час [4]).

2. Воєнна необхідність ніколи не була і не є підставою для виправдання будь-яких дій проти ворога. Як вказував ще Ф. Лібер, вона одночасно надає право та обмежує воюючі сторони,  ураховуючи  також  міркування гуманності.

Те, що воєнна необхідність виступає одночасно джерелом і права, і заборони, демонструє саму сутність законів війни. Остання, будучи особливою ситуацією застосування сили, є нічим іншим як виключенням із правових норм, тому дії проти супротивника вважались відхиленням від законів мирного часу не для ведення війни, а через пов’язану із цим необхідність. Саме тому міжнародне гуманітарне право базується на обох цих принципах (воєнної необхідності та гуманності) та підлягає застосуванню як у зв’язку із безпосередньо веденням бойових дій, так і з метою посиленого захисту окремих категорій осіб та об’єктів, яким цей захист гарантований.

3. Воєнна необхідність – оціночне поняття, тому обмеження, що вона накладає на воюючі сторони, залежить від тлумачення. Найбільш широке розуміння змісту воєнної необхідності запропонував свого часу Ж. Пикте: «Якщо ми можемо вивести солдата з ладу, захопивши його, ми не повинні поранити його; якщо ми можемо досягти такого ж результату, поранивши його, ми не повинні вбивати його ... Якщо існують два способи, що дозволяють отримати одну і ту саму воєнну перевагу, ми повинні обрати той, що завдає меншої шкоди» [11, с. 75-76].

На завершення, не перебільшуючи значення принципу воєнної необхідності, слід тим не менше визнати, що сьогодні, із поширенням невоєнних методів збройного протистояння («гібридної війни») та через прагнення зацікавлених сторін вишукувати прогалини у міжнародному гуманітарному праві, саме він повинен бути використаний для обмеження поведінки (вибору засобів та методів) воюючих сторін.

Література:

1. Гассер Х.-П. Международное гуманитарное право. Введение. – М. : МККК, 1999. – 128 c.

2. Гроций Г. О праве войны и мира. – М. : Ладомир, 1994. – 867 c.

3. Декларация об отмене взрывчатых и зажигательных пуль : принята в Санкт-Петербурге 29 ноября 1868 года [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_195.

4. Женевська конвенція про поводження військовополоненими від 12 серпня 1949 року [Електронний ресурс] : Режим доступу – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_153.

5. Руссо Ж.-Ж. Об Общественном договоре, или Принципы политического Права. – М. : КАНОН-Пресс, Кучково поле, 1998. – 416 c.

6. Carnahan B.M. Lincoln, Lieber and the Laws of War: The Origins and Limits of the Principle of Military Necessity // American Journal of International Law. – 1998. – Vol. 92. – P. 213-231.

7. Convention on Laws and Customs of War on Land : adopted on July 29th, 1899 [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://avalon.law.yale.edu/19th_century /hague02.asp.

8. Convention on Laws and Customs of War on Land : adopted on October 18th, 1907 [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://avalon.law.yale.edu/20th_century /hague04.asp.

9. Garner J.W. The German War Code // University of Illinois Bulletin. 5 August 1918. – Vol. XV. – № 49. – P. 1-34.

10. Instructions for the Government of Armies of the United States in the Field (Lieber Code) : dated April 24th, 1863 [Електронний ресурс] : Режим доступу – https://ihl-databases.icrc.org/ihl/INTRO/110.

11. Pictet J. Development and Principles of International Humanitarian Law. Course, given in July 1982 at the University of Strasbourg as part of the courses organized by the International Institute of Human Rights. – Dordrecht, Boston, Lancaster, Geneva, 1985. – 101 p. 

12. Project of an International Declaration concerning the Laws and Customs of War : dated August 27th, 1874 [Електронний ресурс] : Режим доступу – https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/INTRO/135?OpenDocument.

13. War Crimes Reports. London, 1949. – Vol. 10. – 181 p. 



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ МЕТОДІВ У СФЕРІ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
11.07.2019 12:20
THE LEGAL STATUS OF INTERNATIONAL STUDENTS IN UKRAINE
11.07.2019 12:13
СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
10.07.2019 17:44
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ
10.07.2019 10:25




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше