:: LEX :: ВИСВІТЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОЗАХИСНОГО РУХУ (1970-1980-ТІ РР.) В БІОГРАФІСТИЦІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 4


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ВИСВІТЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОЗАХИСНОГО РУХУ (1970-1980-ТІ РР.) В БІОГРАФІСТИЦІ
 
02.07.2019 14:21
Автор: Гарбуз Ольга Олексіївна, бакалавр, Бердянський державний педагогічний університет, м. Бердянськ
[Секція 8. Історія становлення української державності]

Актуальність. Історико-біографічні дані зібрані і опубліковані у всьому світі належать до найбільш важливих національних інформаційних ресурсів. Вони насамперед репрезентують історію та культуру народів у їх видатних постатях, формують колективний портрет націй, соціальних груп, рухів, відображаючи знакові сторінки та історичні тренди.

Правозахисний рух в УРСР був справою широкого кола активістів. В умовах, коли систематична діяльність правозахисників була неможлива набували актуальності форми індивідуальної боротьби. Це обумовлює важливість історико-біографічних досліджень присвячених учасникам правозахисного руху в УРСР. Цей історіографічний масив до сьогодні залишається на узбіччі історіографічних студій, що актуалізує його наукове опрацювання.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. У вітчизняній історичній науці на цей час існує незначна кількість праць, присвячених історіографічному огляду історії правозахисного руху в Україні. Серед цих досліджень варто відмітити праці таких вчених як О. Бажан [1], І. Кривдіна [16], Л. Ведмідь [4-5] та ін. В цих дослідженнях історіографія історії правозахисного руху досліджувалася в контексті історіографії всього опозиційного руху 1950-1980-х рр. Дослідниками було проаналізовано значний обсяг історіографічного матеріалу, серед якого домінували монографії вітчизняних та російських дослідників. Поза увагою науковців залишився значний обсяг історико-біографічних досліджень.

Мета статті полягає в тому щоб визначити основні тенденції висвітлення історії правозахисного руху в Україні 1970-1980-х рр. в історико-біографічних дослідженнях.

Виклад основного матеріалу. Варто констатувати , що в українській історіографії правозахисного руху біографічні дослідження складають невелику частину історіографічного масиву даної теми. В проаналізованих дослідженнях простежується життєвий шлях та правозахисний аспект діяльності окремих персоналій: О. Тихого, В. Чорновіла, В. Стуса, Л. Лук’яненка, О. Мешка, З. Красівського, І. Кандиби, Г. Вінс, Л. Вінс, М. Гориня, М. Руденка, Р. Руденко, П. Григоренка, І. Геля. 

Одним із основних сюжетів у багатьох біографічних дослідженнях була боротьба радянського карного апарату з дисидентами. Якщо в дослідженнях опозиційного руху в Україні в 1950-1980-х рр. і спеціальних дослідженнях правозахисного руху фокусується увага на фактологічному матеріалі з цієї проблеми (масштаби арештів, дати ув’язнень і реабілітацій тощо), то в біографічних дослідженнях дана проблематика висвітлюється більш широко. Висвітлено такі методи діяльності КДБ, як встановлення режиму нагляду за членами руху [25; 13; 23, с. 133; 20]; обшуки в місцях проживання дисидентів, так звані «труси» [20; 23, с. 135]; різноманітні інсинуації, наприклад, розіграш сцени нападу «грабіжника» під будівлею О. Мешко [20]; безпідставні арешти та залякування в кабінетах КДБ [20; 23, с. 130], або ж недвозначні натяки на кшталт закидання цеглин у вікна домівок [20; 19, с. 289; 24, с. 183]; заслання в дисидентські кола агентів КДБ, наприклад, до З. Краснівського підсилали агентів з кодовими ім’ями «Данко» і «Вартан» [23, с. 139], що змушувало проводити ретельний відбір бажаючих вступити в Групу [26, с. 9]; налаштовування проти дисидентів їх оточення [20; 24, с. 184]; відмова в еміграції [25]. Поза тим, вченими досліджено цькування учасників у таборах. Так, Л. Федунишин висвітлює встановлення підслуховування за В. Чорноволом. Розвідка Т. Мордик описує позбавлення М. Руденка другої групи інвалідності для того щоб він виконував більш важку роботу та конфіскацію майна [19, с. 290]. Не оминули дослідники і фактологічний аспект проблеми. В біографічних дослідженнях зустрічаємо уточнення злочинів, які влада приписувала дисидентам, зокрема згадуються наклепи на радянську владу, пограбування, рецидивізм [21, с. 145; 26, с. 9; 9, с. 5].

Дисидентам не було притаманне пасивне сприйняття дійсності, тому логічно, що вони чинили спротив неправомірним діям владних структур. Дослідники висвітлили такі методи спротиву владі: відмова брати участь в розслідуванні [9, с. 5]; відмова від адвокатів, яких нав’язувала влада [22]; відмова від помилування і покаяння [21, с. 146; 53; 25, с. 307]; проведення демонстрацій [24, с. 307]; спроби емігрувати з країни для продовження боротьби за права людини за її межами [25; 13] (у випадку Ніни Строкатої спроба була вдалою [12]); перманентні голодування в в’язницях і таборах [9, с. 5; 13; 22, с. 184; 8, с. 429; 12]; надсилання з неволі рукописів книг, листів (зокрема таких, що мали на меті повідомити про порушення прав людини в таборах) [9; 22; 8, с. 430; 25, с. 185; 12]; використання тайнопису, альтернативної комунікації [21, с. 146]; вимога статусу політв’язня [8, с. 430; 53]; вимоги звільнення політв’язнів [24, с. 134]; підбурювання в’язнів до страйків [19, с. 290].

Головною ціллю правозахисників було інформування міжнародної спільноти про порушення прав людини в СРСР. Ця діяльність знайшла висвітлення в біографістиці: звернення до президентів США [7, с. 66], Комітету з прав людини ООН [15, с. 86; 28, с. 201], Міжнародної Амністії, Комітету за вільний світ, Гельсінських груп інших країн [28, с. 201] тощо.

Значно скромнішою була увага в біографічних дослідженнях щодо безпосередньої правозахисної діяльності та внутрішніх справ Української Гельсінської Групи. Вчені аналізуючи практику їх листування з владними структурами, переказували зміст листів, зокрема інформуванням про порушеннями органами КДБ процедур слідства, ув’язнення, звинувачення в цих порушеннях конкретних осіб [12], проведення власних розслідувань репресивних дій КДБ, ознайомлення з порушеними проти дисидентів справами [18, с. 24], збір інформації про порушення прав людини в СРСР [26, с. 9; 23, 136], підготовка документів, управління фінансовою справою Групи [26, с. 9; 23, с. 135], прийняття до неї нових членів [20].

Поза тим, в біографічних дослідженнях в меншому обсязі звернено увагу на стосунки між дисидентами, зв’язок між українським і російським правозахисними рухами, участь окремих українських правозахисників у підготовці меморандумів, бюлетенів, програмних документів.

Висновки. Отже, в біографічних дослідженнях висвітлено різнобічні аспекти діяльності членів Української Гельсінської Групи, проте сюжети пов’язані з репресіями проти дисидентів є найбільшими за обсягом в проаналізованих історіографічних джерелах. В біографістиці історія руху постає, передусім, як індивідуальна боротьба дисидентів з репресивними механізмами держави та їх представниками. Така репрезентація висвітлює той факт, що Гельсінська група часто об’єднувала окремих людей з різних міст України. В умовах, коли більшість членів руху перебували за ґратами, правозахисний рух перетворювався на боротьбу кількох або, навіть, одного (О. Мешко) дисидента з режимом. Ця боротьба висвітлена через опис засобів і методів спецслужб. 

Література:

1. Бажан О. Дослідження проблем дисидентського руху в Україні в сучасній зарубіжній та вітчизняній історіографії. З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. 2001. № 2. С. 520‒529.

2. Бажан О. Кандиба Іван Олексійович. Енциклопедія історії України. Київ, 2007. Т. 4. С. 528 

3. Бажан О. Мешко Оксана Яківна. Енциклопедія історії України. Київ, 2009. Т. 6. С. 790 

4. Ведмідь Л. Історіографія опозиційного руху в Україні другої половини 50-х – середини 80-х років ХХ століття : дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2005. 220 с.

5. Ведмідь Л.А. Українська Гельсінська група: історіографічний огляд. Київ: Поліграф Центр, 2005. 22 с.

6. Вісовень О. Лідія Вінс у релігійному дисидентському русі в УРСР (1960–1980-ті рр.). З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2014. №1 (42). С. 399‒411.

7. Вісовень О. Релігійна та правозахисна діяльність Георгія Петровича Вінса (1928-1998). Переяславський літопис. 2014. Вип. 5. С. 61‒68.

8. Єзерська І. Іван Гель – спадкоємець ідеї українського визвольного руху та збереження національної пам’яті. Український визвольний рух: наук. зб. Львів. 2014. № 19. С. 423-438.

9. Захаров Б. Горинь Михайло Миколайович. Біографічна довідка // Горинь М. Запалити свічку. Харків, 2009. С. 3‒8.

10. Зайцев Ю. Григоренко Петро Григорович. Енциклопедія історії України. Київ 2004. Т. 4. 688 с. 

11. Зайцев Ю. Громадський комітет захисту Ніни Строкатої. Воля і Батьківщина. 1997. № 3. С. 31‒38.

12. Зайцев Ю. Пам’ять. Життя заради України. До 10-річчя від дня смерті Ніни Строкатої. Одеські вісті. URL: https://izvestiya.odessa.ua/uk/2008/08/30/pamyat (дата звернення: 18.10.2018)

13. Зайцев Ю. Судили патріота… «за зраду Батьківщини»: Штрихи до посмертного портрета багаторічного політв’язня Івана Кандиби. Високий Замок. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9277 (дата звернення: 18.10.2018)

14. Кокорський В. Ф. Дисидентство Василя Стуса у світлі концепції влади М. Фуко. Василь Стус: життя, ідеологія, творчість, соціополітичний і літературний контекст: матеріали VІ між нар. наук.-практ. конференції. м. Вінниця 20-21 квітня 2018 р. Вінниця, 2018. С. 21–26.

15. Костенко І. Правозахисний напрям у діяльності Левка Лук’яненка. Правозахисний рух: історія та сучасність: матеріали всеукр. студ. наук-практ конферен. м. Полтава 8 груд. 2015. Полтава, 2015. С. 84-86.

16. Кривдіна І. Вітчизняна історіографія правозахисного руху. Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. 2000. № 8. С. 377-381.

17. Кривдіна І. Опозиційна діяльність Л. Лук'яненка (1959 - 1991 рр.) // Бористен. Дніпро. 2001. № 3 (117). С. 24.

18. Кривдіна І. Правозахисна діяльність Василя Стуса. Бористен. Дніпро. 2000. № 12 (114). С. 24.

19. Мордик Т. Правозахисна діяльність Миколи Руденка. Правозахисний рух: історія та сучасність: матеріали всеукр. студ. наук-практ конферен. м. Полтава 8 груд. 2015 р. Вінниця, 2015. С. 288-290.

20. Овсієнко В. Козацька матір (Оксана Мешко). Віртуальний музей: дисидентський рух в Україні. URL: http://archive.khpg.org/en/index.php?id=1121792907 (дата звернення: 06.10.2018) 

21. Овсієнко В. Світло для людей: постав і поліг (Олекса Тихий). Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. Донецьк, 2011. С. 139-148. 

22. Оліфіренко М. Життєвий і творчий шлях Василя Стуса. Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. Донецьк, 2011. С. 180-185 

23. Островський В. Правозахисна діяльність З. Красівського. Український історичний журнал. 2015. № 5. С. 130.

24. Палкан І. Правозахисна діяльність Р. Руденко. Правозахисний рух: історія та сучасність: матеріали всеукр. студ. наук-практ конферен. м. Полтава 8 груд. 2015. Вінниця, 2015. С. 305-308.

25. Рапп І. Кандиба Іван Олексійович. Віртуальний музей: дисидентський рух в Україні. URL: http://museum.khpg.org/index.php?id=1113912005 (дата звернення: 09.10.2018)

26. Сергієнко О. Оксана Мешко. Феномен Української Гельсінської Групи. Слово просвіти. 2010.  4–10 березня (№9). С. 9.

27. Сергієнко О. Оксана Мешко. Феномен Української Гельсінської Групи // Слово просвіти. 2010.  11–17 березня (№10). С. 6. 

28. Федунишин Л. Правозахисна діяльність В. Чорновола у 1960-1970-х рр. Чорноволівські читання. Візія майбутнього України: матеріали ІІІ і IV наук. конферен., присвячених 80-й річниці з дня народження Вячеслава Чорновола. м. Київ, 24 грудня 2016, 24 грудня 2017 р. Тернопіль, 2018. С. 197-204.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ГАДЯЦЬКА УГОДА 1658 РОКУ: ВТРАЧЕНІ МОЖЛИВОСТІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
11.07.2019 12:24
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТЕМИ «НІМЕЦЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ м. ЛЮБОТИНА В 1941-1943 р. р.»
04.07.2019 09:42




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше