:: LEX :: ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ОМЕЛЯНА ТЕРЛЕЦЬКОГО
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 14


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ОМЕЛЯНА ТЕРЛЕЦЬКОГО
 
05.12.2019 12:15
Автор: Труба Руслана Іванівна, кандидат історичних наук, Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського
[Секція 8. Історія становлення української державності]

Львівський історик Л. Зашкільняк оцінюючи українську історіографію у міжвоєнній Польщі писав, що «Формування нової концепції історії України, яка мала підносити перш за все політичну свідомість мас, створювати мобілізаційний ресурс національно-визвольного руху, тривала впродовж всього міжвоєнного двадцятиліття. Погляди українських істориків на минуле країни не завжди співпадали. Але їх об’єднувало прагнення знайти і простежити насамперед державницькі елементи української історії. Це проявилось у концепції державних утворень на українських землях» [1, с.67]. 

Саме «Історія Української держави» Омеляна Терлецького [2; 3] – була однією з перших у вітчизняній історичній науці спроб написати історію української державності. Як представник державницького напряму в українській історіографії, історик обґрунтував актуальність розробки саме такого дослідження. Він писав, що «історія народної маси стояла у нас занадто високо понад історію української держави, особливо в популярній літературі. Але події новіших часів показали нам практично, як тісно зв’язана історія народу з державою і яке першорядне місце займає держава в життю народу. Це й спонукало автора до предложення нашому громадянству саме історії української держави» [2, с.6].

Перший том праці О. Терлецького присвячений українській державі княжої, а другий – козацької доби. Важливо звернути увагу на методологію історичних досліджень вченого, яку він коротко викладає на початку своєї праці: «Побіч поставлення ваги на політичні, як зовнішні, так і внутрішні обставини, поставлено вагу на географічні обставини… Так само конечним було узгляднити побіч суспільних, також економічні обставини, бо вони відограли велику ролю в історії української держави […] Зроблено також спробу оцінки нашої держави з європейської точки погляду, порівнюючи їх з європейськими державами» [2, с.5].

В історії української держави IX-XVIII ст. О. Терлецький виділяє дев’ять періодів («діб»): 1) Від часу постання Київської держави до прийняття християнства у 988 р.; 2) Від введення християнства до Мстислава I 1132р.; 3) Від смерті Мстислава I до татарського наїзду 1259 р.; 4) Від татарського наїзду до скасування автономії Галичини в 1387 р.; 5) Від скасування автономії Галичини до повстання Запорозької Січі 1552 р.; 6) Від заснування Запорозької Січі до виступу Богдана Хмельницького у 1648 р.; 7) Від виступу Б. Хмельницького до Переяславського договору 1659 р.; 8) Від Переяславського договору до битви під Полтавою 1709 р.; 9) Від битви під Полтавою до ліквідації автономії України у 1782 р. Окресливши основні періоди української держави історик зазначає, що «це зроблено головно для практичних цілей, для легшого перегляду подій, опираючися зрештою на наукових підставах. Щодо самого поділу можуть бути деякі відмінні погляди» [2, с.4].

Характеризуючи княжу державу О. Терлецький зауважує, що в «антській організації можемо бачити початки державної організації українського народу» [2, с. 12]. Його висновки щодо етнічної приналежності східнослов’янських племен не суперечать сучасній українській історіографії. Так, він пише, що племена полян, сіверян, деревлян, дулібів, уличів й тиверців «представляють етнічну підставу, на якій витворився український народ. Це полуднева група у східному слов’янстві […] Другу групу творили племена Дреговичів […] і Кривичів […] Це предки пізніших Білорусів. Третю, північну групу творили Радимичі, В’ятичі і Словени. […] Це група є предки московського народу» [2, с.35]..

Науковий підхід демонструє О. Терлецький при висвітленні питання про виникнення і становлення української державності. Він зазначає: «Бачимо, що давня київська держава з тих часів обіймала не тільки українські, але також і инші і слов’янські племена. Все ж таки її можемо уважати старою українською державою, бо український елемент, як під оглядом чисельності, так і що до політичного значіння мав значну перевагу над білоруським і московським елєметом» [2, с. 35].

Далі історик розвиває і поглиблює своє трактування етнічної приналежності Київської держави: «Руська держава, чи радше федерація земель держав під гегемонією Києва не була одностайною під етнічним оглядом. Вона обіймала вже у цій добі три етнічні групи: полудневу (українську), західну (білоруську) і північну (московську). З цих груп головну ролю відігравала група полуднева, українська й тому давню руську державу вже й цих часів можна назвати староукраїнською державою» [2, с. 42].

Приділивши значну увагу Галицько-Волинському князівству, яке на його думку «було під певним оглядом продовженням київської держави», О. Терлецький наголошує, що: «Коли київську державу можна українською лише з певними застереженнями назвати, то галицько-волинська держава була вже цілком українською державою» [2, с.172]. Занепад її мав далекосяжні наслідки: «На руїнах західно-української держави повстала Велика Польща подібно, як на руїнах Польщі Велика Росія» [2, с.187].

Другий том «Історії Української держави» присвячений козацькій добі, яка на думку О. Терлецькогоо розпочалася в середині XVI ст. утворенням Запорозької Січі і закінчилася в останній чверті XVIІІ ст. ліквідацією автономії України. Слід зауважити, що серед багатьох аспектів державотворення того часу історик особливо акцентує на позитивній ролі козацтва у цьому процесі: «В сфері політичній козацтво започаткувало новий етап у державотворчому процесі, внісши в нього зміни якісного характеру»[3, с.5]. Він розглядає Запорозьку Січ, з одного боку, як військову, а з другого – як державну структуру: «На Запорожжу повстала маленька незалежна військова “держава” у формі військової організації» [3, с.19]. Виникнення навіть такої держави на думку О. Терлецького: «є фактом незвичайної ваги в дальшій історії українського народу» [3, с.120]. Цікавою та оригінальною є думка вченого, що: «Коли на сході України творилися суспільні і мілітарні основи під будучу українську державу, то з західної України йшла освіта, йшов національний світогляд. На східній Україні стрінулися оба ці елементи. Їх поєднання дало можливість козаччині стати державотворчим чинником, а українській народності – зв’язати себе з ідеєю політичної самостійності України» [3, с.58].

Отже, двотомна «Історія Української держави» О. Терлецького стала однією з перших в українській історіографії праць, в якій проаналізовано важливі аспекти українського державотворення княжої та козацької доби. Позитивно на її появу відреагувала тогочасна історіографія. Так, І. Крип’якевич висловивши ряд слушних зауважень і побажань вважає, що «авторові “Історії Української держави” належиться признання за широко планову й різнобічну постановку ряду концептуальних проблем даної теми й спробу їх осмислення та висвітлення» [4]. Позитивно оцінив роботу О. Терлецького й І. Кревецький, який розглядав його дослідження в контексті інших праць істориків державницького напряму, зокрема С. Томашівського, В. Липинського та І. Крип’якевича [5]. П. Ісаїв відносить О. Терлецького до т. зв. загальнонаціонального, немонархічного напряму української державницької історіографії [6, с.26]. Сучасна історіографія теж дає високу оцінку дослідженню О. Терлецького, визначаючи його характер, як теоретико-узагальнюючий і підкреслюючи, що його монографія й «донині залишається найбільш синтезною працею з проблем державного будівництва в Україні…» [7, с. 519]. 

Тож можемо зробити висновки, що синтетичний курс «Історії Української держави» О. Терлецького випереджував тогочасну українську історіографію і був, після праць М. Грушевського значним її досягненням. У цьому плані О. Терлецький справді виявився одним з найздібніших учнів свого видатного вчителя. Адже узагальнюючі роботи І. Крип’якевича, Д. Дорошенка та ін. з’явилися лише в 30-х роках XX ст., тоді, як «Історія Української держави» О. Терлецького – в першій половині 20-х років.

Література:

1. Зашкільняк Л. Українська історіографія у міжвоєнній Польщі: організаційні та методологічні аспекти / Л. Зашкільняк // Вісник Львівського університету. Серія історична. - 2014. - Вип. 50. - С. 55-72.

2. Терлецький Омелян. Історія Української держави / О. Терлецький. Львів, 1923. Т. 1: Княжа доба. Львів, 1923. 252 с.

3. Терлецький Омелян. Історія Української держави / О. Терлецький. Львів, 1924. Т. 2: Козацька доба. Львів, 1924. 304 с.

4. Крип’якевич І. Нові критерії української історії / І. Крип’якевич // Політика. 1925. Ч. 1. C. 12-14.

5. Кревецький І. Відродження національно-державної думки в українській історіографії / І. Кревецький // Літопис політики, письменства і мистецтва. Берлін,1924. Книжка І. Ч. 3. С. 38-40.

6. Ісаїв П. Причини упадку української держави в княжі і козацькі часи / П.Ісаїв. Рим, 1975. Т. XL. – 212 с.

7. Історія українського козацтва: нариси: у 2-х т. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 724 с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ДАНІ ПРО ОСТАРБАЙТЕРІВ З ЧУГУЇВСЬОГО РАЙОНУ, ЯК ДЖЕРЕЛО У ВИВЧЕНІ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ В СФЕРІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ НА ХАРКІВЩИНІ В 1941-1943 Р. Р.
23.11.2019 11:33
ЗМІНА ТАКТИЧНИХ КРОКІВ КОМПАРТІЙНИХ ТА СИЛОВИХ СТРУКТУР РАДЯНСЬКОГО РЕЖИМУ В БОРОТЬБІ ЗІ ЗБРОЙНИМ НАЦІОНАЛІСТИЧНИМ ПІДПІЛЛЯМ (1949 – СЕР. 1950-Х РР.): ВИБРАНІ АСПЕКТИ
16.12.2019 14:27




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше