:: LEX :: ВИТОКИ ПРАВА У ВЧЕННІ АРИСТОТЕЛЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 8


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ВИТОКИ ПРАВА У ВЧЕННІ АРИСТОТЕЛЯ
 
16.03.2020 11:52
Автор: Гоцуляк Юрій Вікторович, кандидат юридичних наук, Донецький національний університет імені Василя Стуса
[Секція 1. Теорія держави і права. Філософія права]

Аристотель описує генезис держави із первісних форм людського спілкування: «…держава – це найвищий тип громади, і мета її – найвище добро. В часовому порядку першою йде родина: вона будується на двох основних взаєминах – чоловіка з жінкою та господаря з рабом; і те й друге природне. Об’єднання кількох родин утворює селище; кілька селищ – державу… Держава це не тільки об’єднання для обміну та для відвернення злочинів. «Мета Держави – добре життя... А сама Держава – це об’єднання родин і селищ у досконалому й самодостатньому житті, під яким ми розуміємо життя в щасті й шані» [1, с. 167]. Людське спілкування є проявом та розвитком комунікативних здібностей індивіда, апогеєм якого є держава, яка створює правову матерію – закони. Отже, тут ми маємо зробити важливий висновок щодо давнього спору про співвідношення змістів категорій права та держави. Держава не є джерелом права, вона дає матерію для реалізації правових форм. Таким чином держава відповідає за питання оформлення права, а не його створення, адже вона сама походить із людського спілкування, але уже вимагає певних впорядкувальних процесів, певних правил. Держава – це результат розвитку співбуття, а не те, що визначає цей розвиток. Тобто маємо стверджувати, що право як явище онтологічне має додержавне метафізичне походження, але його категорії у повній мірі втілюються уже в нормативних відносинах [2, с. 46].

Аристотель виділяє важливу характеристику правового буття: «Адже в усьому, що становить єдине ціле, утворене з кількох частин, нерозривно зв’язаних між собою або роз’єднаних, – в усьому цьому чітко вирізняються два первні: влади й підлеглості. Це – загальний закон природи: він присутній у всіх живих істотах. Навіть у неживих предметах, от як у музичній гармонії, можна спостерігати певний принцип панування» [3, с. 21-22]. Звернімо увагу на ключові слова у цій цитаті: частина, ціле, підлеглість, панування. Скрізь, де є співбуття, мають місце у той чи інший спосіб відносини субординації, при чому питання тут не обов’язково у виконанні волі, а швидше – у ступенях, які характерні для будь-якого співіснування. Навіть суспільна воля потребує очільника і провідника, будь-яке об’єднання визначає критерій первісності: старшинство, сила, розум, рідство тощо [2, с. 47]. Навіть прямі грецькі демократії не здатні були у всьому виявляти загальну волю, а обирали окремих осіб: «Після смерті Кодра афіняни скасували монархію, і верховна влада перейшла до посадової особи, що обирається довічно і носить титул архонта» [4]. З іншого боку, якщо допустити принцип рівності як абсолютну ідею нашого співбуття, то індивідуалізм просто захлисне всі спроби впорядкування і буде вже стояти актуальним питання не про благо, а про людське виживання. Тому дійсно маємо визнати, що гармонія космосу справді багато в чому обумовлена владністю. Людина є частиною природи, а тому її закони є інтерпретацією природних, незалежно від того, сприймаємо ми право через природно-правову чи позитивістську теорію. Людина не наділена самодостатністю, а тому всі її штучні утворення так і чи інакше потребують споглядання природних процесів і аналогій з ними. Закон без підкорення це просто інтелектуальна конструкція, проект, а правове буття не може «від-буватись» версіями, воно має впорядковувати суще. Отже, маємо ще один атрибут правового буття – ієрархія-влада. Багато хто зауважить, що це і ознака держави. Так, поза всяким сумнівом, але метафізичного, священного характеру йому дає право [2, с. 48].

Аристотель доходить важливого онтологічно-правового висновку: «… ми маємо справу із законом, бо порядок і є закон. Тому доцільніше, щоб панував закон, а не котрийсь із-поміж громадян. На тій же підставі, коли буде визнано, що управляти мають певні особи, їх треба призначати охоронцями закону і його слугами» [3, с. 96]. Впорядкування є ключовим атрибутом правового буття, а порядок як стан є його метою. Цей атрибут проявляється одразу на двох рівнях. По-перше, це зовнішній рівень або космічні впорядкувальні процеси. Сюди відноситься все, що стосується переходу хаосу в космос і, зокрема, всіх природних процесів, що приводять до певного стану органічний і неорганічний світ. І, по-друге, це внутрішній рівень рефлексії щодо порядку. Впорядкувальні процеси на макрокосмічному рівні так чи інакше мають своє відображення на мікрокосмічному рівні [2, с. 49]. Звісно теорія макрокосмосу-мікроксомосу є лиш поглядом на конституцію людини, але аналогія із нею дозволяє зрозуміти те, звідки береться відчуття порядку онтологічно. Правове відчуття – це те, що в індивіді уже закладено як частині глобальних космічних процесів. Держава – це правове дзеркало людського співбуття. Разом з тим, коли ми говоримо про впорядкування, то так і чи інакше цей процес стосується або чогось пасивного, чому необхідно надати правильної форми, або ж чогось активного (хаосу), що потрібно перевести в інший бажаний стан. Маємо визнати присутність в людині діалектики правового і антиправового начал, яке подавляється за рахунок виведення порядку на зовнішній рівень через споглядання правового буття і визнання його абсолютної цінності. Отже, впорядкування – це те, що дає початок праву [2, с. 49].

Література:

1. Рассел Б. Історія західної філософії. Пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука. К.: Основи, 1995. 759 с.

2. Гоцуляк Ю.В., Гненна М.В. Атрибути правового буття у вченні Аристотеля. Журнал східноєвропейського права. 2019. № 62. С. 45-51.

3. Арістотель. Політика. Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. К.: Основи, 2000. 239 с.

4. Шиллер Ф. Законодательство Ликурга и Солона. Собрание сочинений в 7-ми томах. Том 5. М.: «Государственное издательство художественной литературы». 1957 г. URL: https://prochtu.ru/text.php?avtor=552&kniga=25&f=html&p=view (дата звернення: 14.03.2020).



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
COORDINATION OF LEGAL REGULATION OF LAND RELATIONS IN THE REPUBLIC OF LITHUANIA
21.03.2020 18:03
TO A QUESTION ABOUT MORAL POSTULATES IN SEPARATE BRANCHES OF PROFESSIONAL ACTIVITY
02.04.2020 16:52
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ, КУЛЬТУРНОЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
01.04.2020 12:11




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше