Територія сучасної Словаччини належала до одних з найбільш урбанізованих регіонів Угорського королівства. Міста та містечка на словацьких землях були важливою складовою суспільно-політичного життя країни.
Якщо звернутися до джерел, а саме до трактату Тріпатріум, що датується 1517 р., то місто (civitas) характеризувалося як спільнота містян наділених пільгами, що проживаюли в обнесеному стінами поселенні з будинками та вулицями, і у якому концентрувалася значна кількість людей. Мури на той час мали всього-навсього кілька угорських міст, які належали магнатам або прелатам (приклад землевласницьких міст), але до цієї категорії з часом почали відноситися й міста правителя (короля), відомі як вільні королівські міста. Такиї міст на теренах Угорського королівства було близько тридцяти. На той час колт почала виділятися категорія вільних королівських міст, містами вважалися й міські поселення, які з кінця Середньовіччя позначалися терміном oppidum, який у словацькій історіографії трактувався як місто або містечко (бралися до уваги тогочасні закони другої категорії) [3, s.48].
Сучасна зарубіжна історіографія бере до уваги при вивченні історії міст й інші фактори, до яких належить тогочасна термінологія, господарські чинники, міська забудова та й загалом функції (центральних) населених пунктів. [2, s.11-36; 6, s. 37].
Все це дає нам підстави вважати, що визначення подане у Тріпатріумі більше відповідає характеристиці міста XIII - XV ст., а не першої половини XVI ст.
Саме, впродовж XV ст. в угорських джерелах вкоренилося та поширилося використання термінів civitas та oppidium, що залежало від величини відповідного поселення та наявності мурів, крім того з'явився ще один термін libera villa, який скоріш за все поширювався на малі поселення та привілейовані села, які не подолали свій сільський статус. Саме тому, варто погодитися з думкою Р. Марсіни та Ю. Бартла, які стверджували, що при розгляді проблеми середньовічних міст Угорського королівства не можна брати до уваги лише якийсь один чинник, а постійно варто мати на увазі цілу низку факторів, які визначали розвиток міст [4, s.28; 1, s. 131-134].
До речі мури, які в інших європейських країнах були характерною ознакою міста, на теренах Угорського королівства будувалися значно повільніше. Як ознака міста (civitas) вони братися почали до уваги лише у XVI ст. Угорський король Людовік І намагався прискорити цей процес, про що свідчить його декрет 1351 р., відповідно до якого міста, що мали мури (civitates muratae) звільнялися від сплати новоствореної дев'ятини [7, s. 208-211].
Але термін civitas у XIV-XV ст. використовувався як для міст з мурами, так і без них. Для розуміння специфіки середньовічних словацьких міст варто розмежовувати поняття «королівське місто» та «вільне королівське місто». Перший термін, чітко вказує на зв'язок між правителем та містом, тобто вказує на право власності правителя (короля). Тому, замість звичного латинського словосполучення civitas regalis у документах королівської канцелярії дуже часто використовувався термін civitas nostka. Розуміння статусу «вільне королівське місто» пов'язане з подальшим розвитком та специфікою словацьких міст [3, s. 51].
Наприкінці Середньовіччя цим терміном позначалися привілейовані міста, які перебували у безпосередній власності короля, але при тому більшість з них були обнесені міськими стінами. І що особливо важливо, городяни цих міст з юридичної точки зору вже становили окремий стан городян, до яких не відносилися жителі інших міст, що перебували у власності феодалів та церкви. З середини XV ст. ці міста також отримали право запечатувати свою документацію червоним воском. На зламі XV-XVI ст. термін «вільні королівські міста» вперше згаданий і в королівських декретах [2, s.63-72].
Окрім документів, термін «вільне місто» зустрічається й у інших документах угорських королів. Досить рідко цей термін зустрічається впродовж ХІІІ ст., але значно частіше фігурує вже у документації XIV ст. У XIV ст. цим терміном позначалося таке поселення міського типу, громада якого мала право вільно обирати собі старосту з найвищими судовими повноваженнями, тобто вже тоді ці міста при вирішенні суперечок та інших судових питань не підлягали юрисдикції місцевих жупанів та каштелянів. У випадку королівського міста найвищу судову інстанцію представляв король або таверник (як противага рішенню міської ради). Отже, критерієм «вільного» королівського міста була його судова та самоврядна автономія. У період правління династії Анжу, до цих критеріїв додалося ще і право вільно обирати старосту [3, s. 52].
У XIV ст., як вже зазначалося, найважливіші привілейовані міста були обнесені мурами - Бардеїв, Пряшів, Кошіце, Скаліца, наслідком чого стало те, що саме ці міста були стратегічними пунктами під час оборони країни. Саме тому, наявність міських стін стала родзинкою XIV ст., а особливо XV ст. На будівництво мурів спочатку була необхідна згода короля, причому це не була проста формальність. З королівським схваленням міста отримали робочу силу, а також фінансову та матеріальну допомогу. З появою міських мурів значно змінилося військово-політичне значення та характер міста.
Відповідно до декрету Людовіка І від 1351 р., до категорії вільних королівських міст почали належати лише укріплені міста. Й саме укріплені міста належали до так званої І категорії міст. Впродовж XIV - XV ст. вільні королівські міста поділялися на таверникальні, де судові рішення приймав таверник, та персональні, які зверталися до персонального суду.
Серед таверникальних міст варто виділити Бардеїв, Братиславу, Кошіце, (Модру, Крупіну - новий час), Пряшів та Трнаву, а з персональних - Левочу, Скаліцу, Тренчин та Сабінов, так як саме ці міста, на нашу думку, відігравали помітну роль у суспільно-політичному житті Угорського королівства впродовж XIV - XVI ст. [4, s.34-36].
Варто зазначити, що на початку XV ст. деякі неукріплені міста втратили статус вільних королівських міст. Причиною цього стала позиція Сігізмунда Люксемьурга щодо феодалів. У декреті 1405 р. Сігізмунд намагався виокремити «королівський міський стан» й хотів домогтися присутності на Державних зборах представників не лише вільних королівських міст, але й малих міст та вільних сіл. Це король намагався використати як підтримку у протистоянні з феодалами. До останньої групи можна віднести Нітру, Тренчін, Комарно, Топольчани, Жиліну, Прієвідзу, Ружомберок, Німецьку Люпчу, Гіб та ряд інших, які перетворилися на землепанські, або й навіть занепали взагалі. Хоч і зберігали за собою ярмаркові та торгівельні пільги й право на самоуправління.
Саме з цього часу походить і перша правова диференціація міст, яка міститься у офіційних документах. Терміном місто (civitas) з цього часу починають називатися лише вільні міста захищені міськими стінами (мурами), а менші міста (без мурів), як королівські так і землепанські називаються містечками (oppidum) [5, s.64].
Таким чином, найбільшого розквіту вільні королівські міста досягли у першій третині XV ст., специфікою вільного королівського міста було так зване «велике село». Мова йшла про осередок де були зібрані жителі міста й де вирішувалися окремі міські питання. Їхнє значення було незначним, так як вони зустрічалися лише у вільних королівських містах.
Література:
1. BARTL, Július. K problémom diferenciácie miest a mestečiek na kráľovskej pôde v 15. storočí a na začiatku 16. storočia. In: MARSINA, Richard (Ed.). Vývoj správy miest na Slovensku. Martin: Osveta, 1984, s. 69-88.
2. Kubinyi A. «Szabad királyi város» – «Királyi szabad város»? In: Urbs. Magyar várostörténeti évkönyv, 2006. - Roč. 1. - S. 51-61.
3. Magdoško D. Samospráva mesta Košice v stredoveku. Košice: UPJŠ, 2017. - 303 s.
4. Marsina R. Vývoj správy miest v stredoveku. In: MARSINA, Richard (Ed.). Vývoj správy miest na Slovensku. Martin : Osveta, 1984. - S. 21 - 48.
5. Marsina R. a kol. Slovenské dejiny. - Martin: Vydavateľstvo Matice slovenskej. - 1993. - 334 s.
6. Marsina R. O kategorizácii stredovekých miest. In: CSUKOVITS, Enikő –LENGYELOVÁ, Tünde (Eds.). Z Bardejova do Prešporku : Spoločnosť, súdnictvo a vzdelanosť v mestách v 13. – 17. storočí. Bratislava; Prešov : HÚ SAV Bratislava; PU v Prešove, 2005. - S. 37-45.
7. RÁBIK, Vladimír. Mestské hradby vo svetle stredovekých písomných prameňov. In: Monumentorum tutela, 2005, č. 16, s. 207-218.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
