Здійснення в Україні соціально-економічних та політичних перетворень зумовлює необхідність підвищення ефективності захисту прав громадян і, зокрема, забезпечення реалізації передбаченого у ст.42 Конституції України обов’язку держави захищати права громадян як споживачів. Актуальність теми дослідження зумовлена, насамперед, існуванням об’єктивних проблем у сфері застосування засобів захисту прав споживачів, пов’язаних з недосконалістю діючого законодавства, активним розвитком ринкових відносин, малодослідженістю загальноприйнятих засад захисту прав споживачів.
У цивілістичній науці фактичною правовою підставою цивільної відповідальності, слугує склад цивільного правопорушення, складовими умовами якого є: протиправність поведінки особи, шкода як результат протиправної поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, вина заподіювача шкоди. Перераховані умови прямо чи опосередковано закріплені, зокрема, в статтях 610, 611, 614 ЦК. За загальним правилом, відповідальність наступає за наявності усіх чотирьох умов, якщо інше не передбачено договором або законом. За ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Винні особи звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару. Відшкодування збитків прийнято вважати універсальною (загальною) формою цивільно-правової відповідальності. Крім відшкодування збитків застосовуються і інші форми цивільно-правової відповідальності (спеціальні), до яких належать, сплата неустойки, втрата завдатку. Спеціальні форми цивільно-правової відповідальності передбачаються договором або законом і застосовуються навіть у тих випадках, коли порушення боржником зобов’язання не призвело до виникнення у кредитора збитків. Цивільно-правова відповідальність за порушення договірного зобов’язання за участю споживачів у вигляді неустойки передбачена у Законі України „Про захист прав споживачів”, в якому законодавець лише в трьох випадках надає споживачеві право застосувати до порушника санкцію у формі неустойки (статті 8, 10, 11). Однак на практиці це буває надзвичайно рідко.
Ст. 8 Закону передбачає, що за кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад встановлений строк (чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару (п. 9). З наведеної статті вбачається, що у даному разі стягується одноразова неустойка. Згідно з п. 6 ст. 11 Закону споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.
Беручи до уваги інтереси і потреби споживачів у всіх країн особливо в країнах, що розвиваються, і враховуючи, що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів. Законодавча база з питань охорони прав споживачів в Україні включає в себе велику кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили та галузевої спрямованості, в який довгий період часу не було були проведені суттєві зміни – це і є основною причиною порушення та недотримання даних норм.
Література:
1. Федан Д. М. Проблема захисту прав споживачів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/2_KAND_2009/Pravo/39674. doc.htm
________________
Науковий керівник: Голобородько Наталія Володимирівна, викладач юридичних дисциплін І категорії, Таращанський державний технічний та економіко-правовий коледж
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
