:: LEX :: СПОСОБИ ВІДЧУЖЕННЯ ЧАСТКИ В ТОВ: НЕДОЛІКИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 21


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СПОСОБИ ВІДЧУЖЕННЯ ЧАСТКИ В ТОВ: НЕДОЛІКИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМ
 
16.11.2020 18:49
Автор: Маслова Катерина Володимирівна, магістр, група П19-1м, Університет митної справи та фінансів
[Секція 5. Господарське право. Господарське процесуальне право. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право. Фінансове право. Банківське право]

Стрімкий розвиток корпоративних правовідносин в Україні потребує належної уваги в частині правової регламентації таких відносин з боку законодавця. Доволі часто наявність диспозиції в нормах законодавства або їх неоднакове застосування стають причиною численних судових справ у господарських судах з приводу визнання тих чи інших правочинів недійсними.

Тому пропоную розглянути деталі та нюанси в законодавстві, що стосуються процедури відчуження корпоративних прав (а саме частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), недотримання яких може привести до судового оскарження дійсності такого правочину і скасування державної реєстрації такого правочину, а також до уникнення певного виду відповідальності. 

Відчуження несформованої частки у статутному капіталі. Після створення юридичної особи (для прикладу візьмемо ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю), відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» кожен учасник такого товариства має внести свій вклад до статутного капіталу протягом 6 місяців з дати державної реєстрації товариства [1]. Відповідно до ч.3 ст. 21 ЗУ «Про ТОВ і ТДВ» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою [1]. Таким чином, законодавством чітко встановлено заборону відчуження несформованої частки у статутному капіталі товариства. Відомості про формування статутного капіталу товариства учасниками містяться у банківській виписці з розрахункового рахунку, тому товариство в особі своїх органів управління повідомлене про факт формування учасниками товариства своїх часток. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відомості про сплату учасниками товариства не входять до вичерпного переліку документів, які вимагаються державним реєстратором для проведення державної реєстрації відчуження частки у статутному капіталі товариства [2]. Тому у разі придбання покупцем неоплаченої частки у статутному капіталі товариства, договір відчуження неоплаченої частки за позовом сторін договору чи самого товариства може визнаватися недійсним, як такий, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України: «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам» [3]. Варіанти вирішення проблеми: 1) Можливість усунення порушення, пов’язаного з несплатою учасником своєї частки. Якщо зобов’язання щодо сплати частки буде виконане впродовж встановленого законодавством строку після укладення договору про відчуження неоплаченої частки, то правові підстави для визнання його недійсним відпадають, оскільки права товариства на одержання вкладу не порушуються. 2) Внесення до переліку документів, які надаються державному реєстратору у разі купівлі-продажу частки у статутному капіталі, документів, що підтверджували б оплату учасником своєї частки у статутному капіталі.

Переважне право учасника товариства. Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про ТОВ і ТДВ» учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов’язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства [1]. Дана процедура є довготривалою і такою, що позбавляє отримання достовірної інформації від учасника товариства про його ставлення до реалізації свого переважного права на купівлю частки, оскільки письмове повідомлення навмисно або з незалежних від відправника причин може не дійти до адресата. Як варіант, учасник, який відмовляється від реалізації свого переважного права на купівлю частки, може підписати у нотаріуса заяву про відмову від реалізації свого переважного права на купівлю. Такий порядок передбачений п. 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [4]. Така заява може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному бланку нотаріальних документів (за бажанням зазначеного учасника). Це, по-перше, економить час на отримання від учасника відповіді стосовно відмови від реалізації його переважного права чи згоду на певні умови продажу, а по-друге, унеможливлює вимогу учасника (який надав відмову від реалізації переважного права на купівлю частки) в судовому порядку про переведення на нього прав і обов’язків покупця частки, оскільки переважне право такого учасника не було порушеним. Тому для уникнення можливих судових спорів в питаннях реалізації учасниками свого переважного права, доцільним було б застосування процедури відмови учасника від реалізації переважного права шляхом підписання відповідної нотаріальної заяви. Використання такої процедури було б доречне і у випадках, коли частка продається не третій особі, а іншому з учасників, адже механізмами ст. 20  ЗУ «Про ТОВ і ТДВ» не передбачено захисту прав учасників товариства, коли частка продається комусь одному з їх числа. Також законом не вирішено питання обходу закону у вигляді укладення договору міни чи договору дарування частки замість договору купівлі-продажу.

Вихід зі складу учасників товариства. Статтею 24 ЗУ «Про ТОВ і ТДВ» передбачено процедуру виходу учасника з товариства. Так, для учасника, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, є можливим вихід з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Для учасника з часткою 50 і більше відсотків, згода інших учасників є обов’язковою [1]. Таким чином, законодавцем самим створено можливість розповсюдження «сплячих» товариств, оскільки якщо у складі учасників є декілька осіб, кожен з яких володіє часткою менше 50 відсотків, він може вийти зі складу, не повідомляючи ні товариство в особі органів управління, ні інших учасників. А державний реєстратор не зобов’язаний перевіряти суб’єктний склад товариства. Тому питання безболісного виходу учасника з «проблемного» товариства жодним чином не обмежено законодавством України. Як можливий наслідок – виконавчий орган товариства, який призначається загальними зборами учасників товариства і кворумом 50% + 1 голос, залишається без альтернативи звільнення і тд.

Застава корпоративних прав. ЗУ «Про ТОВ і ТДВ» у ст. 22 визначає порядок звернення стягнення на частку із залученням виконавця, продажем частки та передачею грошей кредитору. Альтернативні механізми стягнення частки, які не вимагають участі суду та виконавця, відсутні в законі. Їх можна знайти в Законі «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [5], який дозволяє кредитору отримати заставу у власність чи продати її (статті 29, 30). Самої наявності норм недостатньо – важливо розуміти практичність механізму стягнення. Саме на етапі стягнення можуть проявитися особливості корпоративного законодавства, не враховані для цілей застави ані в ЗУ «Про ТОВ і ТДВ», ані в ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Враховуючи специфіку обігу часток, перехід прав до нового власника не можна назвати повноцінним без відображення в реєстрі. Відомості реєстру вважаються достовірними, тому за загальним правилом їх достатньо для підтвердження статусу учасника. Для реєстрації потрібно оформлювати акт приймання-передачі частки. Це призводить до «двофакторної автентифікації» учасника – підписання спочатку договору, а потім акта. З виконанням цієї вимоги не виникає проблем, якщо договір і акт підписуються одночасно. Проблеми можуть виникнути, якщо ці два підписання розірвані в часі, як у випадку із заставою. Спочатку сторони укладають договір з умовами про перехід частки внаслідок стягнення, а в майбутньому повинні підтвердити перехід частки актом. Підписати акт мають набувач і відчужувач разом, тому боржник  може впливати на момент ідентифікації нового власника в реєстрі, не підписуючи акт. Законодавством України не враховано дану особливість при запровадженні оформлення актів приймання-передачі частки. Як варіант, відкладальна обставина – умова договору, за якою право власності на частку перейде з моменту підписання акта приймання-передачі частки. Якщо боржник буде ухилятися від підписання акта, він перешкоджатиме настанню обставини і в силу ст. 212 Цивільного кодексу можна буде вважати, що вона настала. Але надійність цього способу можна поставити під сумнів. По-перше, спірною є відповідність такої відкладальної обставини закону, адже обставина не має залежати від сторін. По-друге, навіть якщо вважати, що обставина настала в силу закону і акт вважається підписаним, чи визнає таке підписання державний реєстратор? Малоймовірно. Таким чином, проблема полягає в тому, що в законодавстві відсутній механізм відчуження частки у статутному капіталі товариства як спосіб забезпечення виконання зобов’язання боржника.

Таким чином, обізнаність в недоліках законодавства дає учаснику товариства або зацікавленій особі «місце для маневру», який може призвести до уникнення певного виду відповідальності (як в ситуації з виходом зі складу учасників товариства за заявою, чи у випадку застави частки у статутному капіталі товариства) або до наявності судового спору про визнання правочину недійсним, що може потягти за собою скасування проведеної державної реєстрації (як у випадку із продажем несформованої частки у статутному капіталі або порушення переважного права учасника товариства). Тому для зменшення кількості подібних ситуацій, корпоративне законодавство України має бути удосконалене в частині заміни наявної диспозиції на імперативні норми, які б не давали зацікавленим особам уникнути відповідальності або порушити права законних учасників товариства.

Література:

1. Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю: Закон України від 06.02.2018 №2275-VIII  [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2275-19#Text

2. Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Закон України від 15.05.2003 №755-IV. [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15#Text

3. Цивільний кодекс України: Кодекс України; Закон, Кодекс від 16.01.2003 №435-IV [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

4. Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України; Порядок від 22.02.2012 №296/5 [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12#Text

5. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18.11.2003 №1255-IV [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1255-15#Text

________________ 

Науковий керівник: Зуєва Оксана Анатоліївна, кандидат юридичних наук, доцент, Університет митної справи та фінансів



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ МІЖГАЛУЗЕВИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА
16.11.2020 18:45
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ СІМЕЙНИХ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
16.11.2020 15:11
ДОГОВІР КОМПЛЕКСНОГО ЮРИДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ: ПРАВОВІ ОСНОВИ ТА ЮРИДИЧНИЙ ЗМІСТ
16.11.2020 15:04
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ САМОВІЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК
16.11.2020 14:33
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЕМЕЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
13.11.2020 11:01
СЕРЕДНЬОСТРОКОВЕ БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ. ПЕРСПЕКТИВИ ТА НЕДОЛІКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
11.11.2020 14:29




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше