ПРАВОВА ГАРМОНІЗАЦІЯ ЯК МЕТОД ПРАВОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)
04.10.2008 14:14
Автор: Семеній Юлія Олександрівна, студентка факультету підготовки юристів для МЗС України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Запорукою успішної євроінтеграції України є приведення її законодавства у відповідність з законодавством Європейського Союзу. На даний момент, Верховна Рада України, приймаючи нові закони, керується міркуваннями політичної доцільності і прагненням задовольнити бізнесові інтереси, забуваючи про стандарти правового регулювання аналогічних суспільних відносин у Європейському Союзі. Але політична та економічна інтеграція неможлива без успішної правової інтеграції.
Під правовою інтеграцію прийнято розуміти діяльність спрямовану на зближення правових систем з метою спільного ефективного регулювання суспільних відносин. Методами правової інтеграції є правова гармонізація та правова уніфікація.
Гармонізація (від грец. harmonia - „співзвуччя, злагода», що відповідає етичним законам узгодженості частин у розчленованому цілому) – це процес проведення комплексу заходів по усуненню розбіжностей в правотворчості, правозастосуванні та право розумінні в різноманітних правових системах. Розрізняють наступні рівні гармонізації позитивного права: узгодження елементів норми в межах власне правової норми; в межах одного акту за певними критеріями на основі вимог юридичної техніки; в межах блоку (пакету) нормативних актів, пов’язаних одним предметом регулювання.
Слід відзначити, що до середини 80-х pp. XX ст. зближення норм національного законодавства, нормативних і адміністративних актів в межах ЄС відбувалося, головним чином, у рамках концепції «суворої гармонізації», коли на підставі ст. 94 (колишня 100) Римського Договору приймалися на основі одноголосного схвалення, так звані, «вертикальні» директиви, що встановлюють з урахуванням найдрібніших подробиць європейські стандарти для окремих видів продуктів. В 1985р. був затверджений «новий підхід» до технічної гармонізації і розробки нормативів, основними принципами якого були взаємне визнання, взаємне інформування і цілеспрямований характер – так звана, «горизонтальна» гармонізація , що охоплює певну сферу суспільних відносин.
Правова гармонізація у порівнянні з уніфікацією є більш гнучким інструментом правової інтеграції, оскільки передбачає узгодження правових принципів, цінностей, правової культури і, звичайно ж, європейського законодавства з національним законодавством. Гармонізація дозволяє досягти функціональної рівноваги правових актів, забезпечити ту міру їх збалансованості між собою, яка дозволить правовим системам функціонувати та розвиватися в одному напрямку.
Гармонізація – це не лише діяльність владних суб’єктів правових систем, а й процес, що опосередковує організаційну, освітню та інші види діяльності, пов’язані з нормативною складовою процесу інтеграції.
Особливе значення для процесу гармонізації національного законодавства з правом міжнародних інституцій набуває методологія порівняльного правознавства, яка дозволяє аналізувати та порівнювати різноманітні акти двох або більше правових систем. Від правильного використання методології порівняльного правознавства залежить розуміння закономірностей та випадковостей у правовому регулюванні тих або інших суспільних відносин, можливість виявлення глибинних причин виникнення актів та динаміки їх змін.
e-mail: semeniy_y_a@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
