:: LEX :: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ ЗУНР В ЕКЗИЛІЇ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 16)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2019

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ ЗУНР В ЕКЗИЛІЇ
 
07.11.2008 13:02
Автор: Череватюк В., кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Тернопільського національного економічного університету
[Для відкриття переліку учасників даної конференції натисніть сюди]
Актуальність даного дослідження зумовлена тим, що тільки об’єктивний аналіз праці членів уряду ЗУНР в екзилі може стати доповненням до цілісної картини єдиного історико-правового процесу ,як для українських емігрантів, так і для народу України загалом. До цього часу архів ЗУНР не повернений в Україну і ціла сторінка організаційно-правової діяльності Західноукраїнського уряду залишається недостатньо дослідженою. Правда, починаючи з 90-их років з’явилося цілий ряд праць українських дослідників, де проаналізовано, як утворення, так і діяльність ЗУНР. Вчені не обминули увагою, також, вивчення наукової та публіцистичної спадщини окремих державних діячів ЗУНР, таких як Є. Петрушевич, Д. Вітовський та ін. Цій темі присвячено цілий ряд публікацій в українських емігрантських часописах, праць визначних українських особистостей, що творили історію Української держави [3,5,7,9].
В даній статті увага акцентується на організаційно-правовій діяльності уряду Західноукраїнської народної республіки, перенесеній з України на чужину, що сприяло створенню громадських національних об’єднань, дипломатичній активності, захисту матеріальних і моральних прав українців.
Після від’їзду до Відня, Євген Петрушевич головним завданням свого уряду вважав дипломатичну місію. Він розумів, що в період нестабільного міжнародного становища може якимось чином повпливати на рішення мирної конференції, здобути прихильне ставлення англійської політики до галицького питання. Він розраховував на реалізацію загальноукраїнських інтересів, державницьких уподобань Галицької України. Екзильний уряд ЗУНР у Відні мав підтримку всієї західноукраїнської політичної еміграції, військових частин галицької армії, інтернованої у Чехії, тих українців, які перебували у США та Канаді, і фінансували уряд, а також повну підтримку краю. Не дивлячись на те, що Польща не чекаючи міжнародних рішень, уже проводила адміністративну уніфікацію Галичини, тут бойкотували і перепис населення і вибори до польського Сейму і Сенату в 1922р [9,535].
Структурно екзильний уряд не зазнав великих змін. Євген Петрушевич і далі був наділений широкими повноваженнями. При ньому діяла Рада уповноважених з деякими персональними змінами:
- С. Витвицький з 1 серпня 1920 року по 1 лютого 1921 року віддав закордонними справами, його справу продовжив К. Левицький;
- В. Панейко очолював місію ЗУНР в Парижі, а з лютого 1921 року до березня 1923 року його змінив С. Витвицький.
Місія ЗУНР в Парижі основним завданням своїм вважала налагодження стосунків з Лігою Націй і Конференцію Амбасадорів в Лондоні. Крім того, вона тримала контакти з французьким міністерством закордонних справ, подаючи відповідні меморандуми, дійсне становище в Галичині при польському режимі.
Враховуючи колосальне значення роботи місії ЗУНР за межами України, треба наголосити на проблемах з якими вона стикалася у своїй діяльності. Самі діячі ЗУНР не мали єдності в своїх рядах. Спочатку Євген Петрушевич прийняв лінію політики Василя Панейка, який виступав за об’єднання всіх українських земель, під егідою Росії. В Парижі був створений “Український національний комітет”, який був розрекламований в урядовому органі Євгена Петрушевича “Український прапор”, що виходив у Відні. Саме в цьому часописі основним завданням “Українського національного комітету” було: “…репрезентувати провізорично цілість української справи перед політичним світом” [9,232], а також вести “…боротьбу проти більшовизму, так само, як і проти сепаратизму, які є рухами деструктивними і протисуспільними” [9,232].
Не всі діячі ЗУНР схвалювали прихильність уряду Петрушевича до “білої Росії”. Так, колишній заступник державного секретаря закордонних справ ЗУНР Михайло Лозинський писав: “Треба сказати, що участь членів галицької делегації комітетів, які з придніпрянців не було а ні одного свідомого українця, тільки обмосковлені агенти російського протибольшевицького табору, означало удар в ідею державної незалежності України” [5,209].
Не зовсім прихильно ставилися до діяльності “Українського національного комітету” і інші представники української громадськості закордоном. Так, за висловом відомого громадського діяча Сергія Шелухіна, Василь Панейко “своєю діяльністю відав український народ в ярмо”[1], також він вважав, що “Український національний комітет в Парижі” скомпроментував себе розкольницькою діяльністю в делегації УНР на мирній конференції. Малося на увазі ,що дана організація мала на меті досягати федерації України з “єдиною і неподільною Росією”[2]. Після невдач Денікіна і Врангеля, цей комітет тісно співпрацював з Російськими емігрантськими організаціями. Василь Панейко став професором Сорбони, назавжди залишився переконаним русофілом.
Ще одна частина українських емігрантів, які перебували у США і Канаді вважали, що перехід Західної армії на сторону московського генерала Денікіна – головним прорахунком визвольних змагань. Джерела такої ініціативи вони вбачали у вчені М. Драгоманова і називали В. Панейка та С. Томашівського “реєстровими драгоманівцями” [7,38]. Доля українських вояків Галицької армії була трагічною. Частина з них довго поневірялася, переходячи від Денікіна під прапори Радянської армії. В кінцевому результаті, більшість з них була інтернована поляками в табори Чехії і Румунії, а пізніше розсіяна по світах, де на них очікувало складне емігрантське життя на довгі роки. Їх мрії про швидке повернення в Україну так і не здійснилися, вони вимушені були влаштовувати свій побут на чужині [8].
Повертаючись до організаційно-правової діяльності Українського національного комітету в Парижі, слід відзначити, що мету своєї праці вони вбачали у популяризації “українського питання” у Франції, матеріальній допомозі українським емігрантам, що перебували в скрутному становищі. Безсумнівне політичне значення їх праці було в тому ,що вони були носієм вільної національної думки і могли репрезентувати українські інтереси перед чужим світом.
Співпраця уряду Євгена Петрушевича з російською білою еміграцією тривала більше півроку. Протягом цього часу практично всі українські об’єднання піддавали це гострій критиці, і тільки в липні 1920р. в “Українському прапорі” з’явилося повідомлення, в якому йшлося: “…ні галицька делегація, як така, ні її поодинокі члени, не мають нічого спільного з “Українським національним комітетом” в Парижі” [3,11].
Після того, як мирна конференція схвалила проект Статуту для Галичини, у якому ця територія повинна була існувати, як автономна в межах Польщі із своїм парламентом і своїм урядом, Польща цього проекту не прийняла, і звичайно він не був реалізований. Уряд ЗУНР на мирну конференцію в Ризі послав свою делегацію під керівництвом Костя Левицького і при участі Осипа Назарука, Луки Мишуги а Ернеста Брайтера, єдиного польського посла, що співпрацював з урядом ЗУНР. 21 вересня 1920 року ця делегація внесла протест до президії мирної конференції, у якому йшлося про незгоду із її рішенням віднести Галичину до Польщі. Уряд ЗУНР прийняв максимум зусиль для того, щоб довести, що Галичина не є польською провінцією.
Як відомо 15 березня 1923 року Рада послів Паризької мирної конференції ухвалила рішення про остаточну передачу Східної Галичини до складу Польської республіки. Це болюче для українців рішення поклало кінець майже чотирьохрічній діяльності уряду Євгена Петрушевича, осідок якого знаходився у Відні. Відразу після цієї ухвали, австрійська влада заборонила подальшу діяльність на своїй території Галицького уряду. Останній указ Євгена Петрушевича стосувався створення спеціальної ліквідаційної комісії на чолі з Володимиром Сінгалевичем, яка мала залагодити всі справи, пов’язані із припиненням існування західноукраїнського уряду і впорядкувати його архів [6]. Після того, як Євген Петрушевич виїхав у Берлін, у Відні був створений під проводом Костя Левицького “Комітет західноукраїнської еміграції”. Тут таки був створений “Комітет оборони західноукраїнських земель”, що скликав конгрес західно-політичної української еміграції у Відні у 1924 році. Головною метою цього зібрання була спроба об’єднати еміграцію для спільної боротьби за українську державність. Проте, на жаль, конкретного результату так і не було досягнуто. Багато політичних провідником ЗУНР повернулися з еміграції в Галичину і в Радянську Україну.
Таким чином, усвідомлюючи і реально оцінюючи складне становище емігрантів, представники уряду ЗУНР розуміли необхідність об’єднання зусиль і спільних дій, спрямованих, насамперед на популяризацію української справи закордон, а також на оборону своїх моральних і матеріальних інтересів. Головним своїм завданням вони вважали – переконання західних держав у потрібності української державності, у самостійності Галичини, у боротьбі проти польських утисків у Галичині.

Джерела:
ЦДАВО. – Ф.3695. – Оп.1. – Спр.101. – Арк.8.
ЦДАВО. – Ф.4465. – Оп.1. – Спр.49. – Арк.1.
Український прапор. – Відень. – липень. – 1920 – Ч.38. – С.11.
Енциклопедія українознавства. – Київ, 1995. – С.535-536.
Лозинський М. Галичина в 1918-1920рр. Відень. – 1922. – 320с.
Павлюк О.В. Архів уряду ЗУНР. // http: // www. archives.gov.ua/ ArchUkr / ZUNR.php.
Подолянин К. З минулих літ – Лондон, 1954. – 100с.
Сідак В. Національні спецслужби 1917-1921рр. // http: // exlibris.org.ua/sidak/r5-p1.html.
Феденко П. Український рух у ХХ столітті. – Лондон: “Наше слово”, 1959. – 267с.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОРГАНИ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОГО ПРАВОПОРЯДКУ, СУД І СУДОЧИНСТВО В ПЕРІОД ЗУНР
27.11.2008 08:26
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКА ЗУНР
23.12.2008 22:12
ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА: ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
22.11.2008 05:07
ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ ЗУНР СТАНІСЛАВА ДНІСТРЯНСЬКОГО
22.11.2008 05:03
ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:28
ЛИСТОПАДОВИЙ ЗРИВ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ УТВОРЕННЯ ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:26
ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ЗУНР
15.11.2008 12:24
КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗУНР
15.11.2008 12:18
ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ – ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ І ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ ЗУНР
15.11.2008 12:16
ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВА ОЦІНКА АКТУ ЗЛУКИ
15.11.2008 12:14




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше