Історична, філософська, політична й правова спадщина античності віками привертає увагу громадськості та науковців, адже сучасна західна цивілізація фактично базується на здобутках греко-римської культури. Античність - це епоха, що подарувала унікальних особистостей, які змінили хід історії, значно вплинувши на розвиток культури. До таких особистостей, беззаперечно, належить Марк Туллій Цицерон.
Цицерон – видатний римський оратор, філософ, політичний діяч, соціальний мислитель, блискучий адвокат, теоретик і практик права, один із найвидатніших риторів античності, теоретик красномовства, зокрема юридичного ораторського мистецтва, за визнанням учених, своєрідний символ його досконалості, яка характеризується не лише витонченістю форми, а й глибиною змістового наповнення й переконливістю аргументації. Уже понад дві тисячі років літературна спадщина Цицерона привертає увагу представників різних галузей гуманітаристики [5, c. 148].
Життю та творчості Цицерона присвячено велику кількість досліджень серед яких праці Плутарха, Ж. Карпокіна, К. Бюхнера, Г. Фріша, М. Гаспарова, М. Гельцера, В. Миронова, С. Утченка, В. Боруховича, П. Грималя, Г. Підлісної, М. Лентано, А. Брагіної, та інших вітчизняних й зарубіжних науковців.
З мети статті, а саме дослідження ораторського мистецтва Марка Туллія Цицерона, випливають такі завдання: визначити особливості красномовства Цицерона, проаналізувати його внесок в розвиток ораторського мистецтва, розглянути творчу спадщину оратора, зокрема окремих його судових промов, з'ясувати особливості риторичної аргументації, яку він застосовував з метою доказування й переконування опонентів у судових засіданнях.
Життєвість і непересічна актуальність спадщини Цицерона, одним із провідних гасел якого було: «Salus populi syprema lex esto» («Нехай благо народу буде вищим законом»), полягає у тому, що він широко використовував найрізноманітніші прийоми аргументації, які сам теоретично обґрунтував і пропонував застосовувати ораторам. Поєднуючи теоретичну діяльність із повсякденною практикою, Цицерон демонстрував зразки високої майстерності в красномовстві і як новатор, і як просвітитель, і як популяризатор творчості античних мислителів, з доробком яких був чудово обізнаним. Певною мірою творчо осмисливши і відповідно до нових суспільно-політичних умов інтерпретувавши основні посили цього доробку, він став засновником нового стилю в ораторському мистецтві, істотно розширивши і збагативши його аргументативну базу [5, c. 148].
Цицерон загальновизнаний одним із найвидатніших ораторів всіх часів, адже він володів надзвичайно широкою теоретичною базою. Завдяки своїм філософським знанням він описував по-новому старі, буденні речі. Саме цей чинник найбільше захоплював людей, адже мислення Цицерона було унікальним, кардинально відрізнялося від думок його сучасників та наступників. До того ж, він майстерно володів риторичними навичками, вмів складати свою промову так, що у ній одночасно поєднувалась чіткість, впевненість і гнучкість.
Ще однією особливістю промов Цицерона було те, що він міг вправно маніпулювати людськими емоціями. Враховуючи те, що емоції й почуття підсилюють ефективність будь-якої промови, то таке вміння Цицерона було безцінним. Оратор міг спровокувати у слухачів співчуття та сльози на очах, наголошуючи на трагічності ситуації. Подібне відбувалося і з позитивними емоціями, адже Цицерон чітко усвідомлював, що відчуває слухач в кожній ситуації.
Цицерон був успішним як судовим, так і політичним оратором. Щоб майстерно переконувати слухачів в правдивості суті справи, Цицерон створив власний ораторський стиль, який навіки став взірцем красномовства, поєднавши в своєму стилі простоту, безпосередність і пишність, інтелект і почуття, логіку й екстаз [4, c. 13].
Свої промови від поділяв на три частини, а саме на вступ, основну частину і завершальну частину. Варто зазначити, що вступ та остання частини вирізнялися певною емоційністю, адже в першій потрібно було завоювати увагу аудиторії, викликати у неї певні почуття та думки, а в останній варто було ненав'язливо «підказати» слухачам, яке рішення вони мають прийняти. В основній частині оратор обов'язково наводив чіткі аргументи та грамотно озвучував важливу інформацію, адже саме ця частина мала переконувати слухачів в правдивості його промови.
Варто також додати, що у своїх промовах Цицерон активно користувався таким способом запам'ятовування, як мнемотехнічний, в основі якого лежить переведення матеріалу в іншу знакову систему, в інші образи, які людині легше зберегти в пам'яті. Цей метод також відомий як «римська кімната» [4, c. 31].
Літературний спадок Цицерона є справді великим і вкрай цінним. Його найвідомішими риторичними трактатами, що вважаються найкращими працями з риторики навіть сьогодні, є такі: «Про оратора», «Брут, або Коротка історія римської риторики», «Оратор», «Про добір аргументів», «Про найкращого оратора», «Теми», «Про риторику». В цих працях, він детально описує суть ораторського мистецтва, розглядає різні риторичні стилі, засоби, та власне побудову промови, дає корисні поради майбутнім ораторам.
Цицерон описав ідеального ритора, як фахівця не тільки у сфері красномовства, але й такого, що добре володіє знаннями з філософії, історії, літератури та правознавства. Вважав , що оратор мусить мати любов до справи, вивчати правила ораторського мистецтва та володіти всіма стилями красномовства, а саме: високим (епідектичне красномовство), низьким (здатним добре переконувати) й середнім (найбільш придатним для судових промов), а також має бути добрим практиком. Так Цицерон визначив необхідні риси для успішного красномовства : а) природне обдарування, б) навички, в) знання [4, c. 13]. А власне красномовство, на думку Цицерона, повинне «довести, насолодити, схвилювати».
Незважаючи на цінну спадщину у сфері теорії з ораторського мистецтва, Цицерон також залишив значну практичну спадщину. Сьогодні відомо більше 58 промов, серед яких «На захист Квінкція», «На захист поета Архія», «На захист Секста Росція», «Проти Катіліни». В усіх промовах Цицерона простежується чітка структурованість тексту, зрозумілість викладеного матеріалу, аргументованість, обізнаність у темі, пишність стилю.
Отже, Цицерон – могутній оратор, що дав значний поштовх розвитку мистецтву красномовства, створив риторичні прийоми, якими оратори захоплюються й користуються і сьогодні. Він був переконаний, що недостатньо лише вміти гарно говорити, а необхідно володіти знаннями в галузях політики, права, військової справи, історії, філософії, літератури. Особливість вчення Цицерона полягає у тому, що він створив власний напрям, в якому блискуче поєднав риси аттичного та азіанського напряму промов.
Література:
1. Блоха Я. Є. Категорія «справедливість» у політичній філософії Марка Тулія Цицерона. Філософські обрії. 2017. № 37. С. 24-30.
2. Бондар Ю. Марк Туллій Цицерон як публікатор-видавець. Вісник Книжкової палати. 2016. № 5. С. 9-13.
3. Продан Т. Проблема гідності в морально-естетичних поглядах Цицерона. Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. 2015. № 754-755. С. 154-157.
4. Ухач В. З. Судова риторика (опорні конспекти лекцій). Навчальний посібнник для студ. вищ. навч. закл. Тернопіль: Вектор , 2011. С. 114.
5. Чорнобай О. Феномен Цицерона: теорія і практика риторичної аргументації. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія : Юридичні науки. 2017. № 865. С. 147-154
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
