Медіація уже давно довела свою ефективність та набула широкого поширення у світі, зокрема і в країнах Вишеградської групи. В Україні ж за понад 20 років фактичного існування та функціонування інституту медіації не було прийнято законодавчого акту, що створив би правове підґрунтя для розвитку та популяризації медіації. 15 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла у першому читанні проєкт Закону України „Про медіацію” № 3504, який включений до порядку денного п’ятої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання і готується до другого читання. Оскільки в Україні назріла реальна потреба у врегулюванні процедури медіації, існує велика ймовірність, що парламент все ж прийме відповідний закон.
Важливим аспектом успішного впровадження та функціонування інституту медіації є створення реєстру медіаторів. Основним завданням реєстру медіаторів є забезпечення суспільству інформації щодо спеціалістів, які мають право проводити медіацію, їхню кваліфікацію, досвід роботи, локацію та вартість послуг. Оскільки Україна знаходиться на шляху до імплементації медіації до національного законодавства, необхідно дослідити і порівняти досвід зарубіжних країн щодо регулювання цього питання. Таким чином, метою цієї роботи є теоретико-правовий аналіз законодавства країн Вишеградської групи щодо ведення реєстру медіаторів.
Слід зазначити, що в науковій доктрині залежно від суб’єкта ведення реєстру медіаторів виділяється три основних способи:
– ведення централізованого реєстру Міністерством юстиції чи іншим спеціалізованим органом;
– монополія на ведення реєстру однією неурядовою організацією;
– ведення реєстрів медіаторів необмеженою кількістю організацій [1, с. 9; 2].
У країнах Вишеградської групи сформувалися різні підходи до регулювання цього питання, слід детально їх проаналізувати.
У Словаччині відповідно до § 8 (1) Закону № 420/2004 про медіацію та внесення змін до деяких законів реєстр медіаторів веде Міністерство юстиції Словацької Республіки. Для запису до реєстру фізична особа має подати заяву про внесення до реєстру медіаторів, декларацію про повну дієздатність, документ про здобуття магістерського ступеня у Словацькій Республіці або іноземному вищому навчальному закладі та сертифікат про проходження професійної підготовки медіатора та успішне складання іспиту медіатора (виданий не пізніше ніж за шість місяців до подачі заяви) (§ 8 (3) Закону № 420/2004). Крім того, Міністерство юстиції подає запит до Генеральної прокуратури Словацької Республіки для видачі витягу про несудимість. Якщо усі необхідні умови було виконано, Міністерство юстиції впродовж 30 днів вносить дані медіатора до реєстру та видає медіатору письмове свідоцтво про реєстрацію у реєстрі медіаторів (§ 8 (9) Закону № 420/2004) [10]. Міністерство публікує реєстр медіаторів на своєму веб-сайті, що дозволяє громадськості безперешкодно отримати інформацію про усіх фахівців, що мають право проводити медіацію.
В Угорщині реєстр медіаторів також веде Міністерство юстиції. Відповідно до Закону LV 2002 про медіацію фізична особа включається до реєстру, якщо вона відповідає наступним вимогам: володіє повною дієздатністю; має вищу освіту та досвід роботи не менше 5 років після здобуття кваліфікації; пройшла професійну підготовку з медіації; несудима (§ 5 (1) Закону LV 2002) [5]. Крім того, за внесення даних до реєстру медіатор повинен сплатити адміністративний збір.
Реєстр медіаторів є загальнодоступним і розміщується Міністерством юстиції в мережі Інтернет. Реєстр містить інформацію про освіту медіатора (в т.ч. номер диплома про вищу освіту), досвід та тривалість роботи, професійну підготовку та стажування в якості медіатора (підтверджується сертифікатом), мови, якими медіатор може проводити медіацію, спеціалізацію, контактні дані, членство в професійних організаціях(§ 6 (1) Закону LV 2002) [5]. Міністерство юстиції після внесення даних до реєстру надсилає поштою медіатору свідоцтво про реєстрацію у реєстрі медіаторів.
Таким чином, в Словаччині та Угорщині функціонують централізовані реєстри, що ведуться Міністерствами юстиції цих країн. До переваг такого способу ведення реєстру медіаторів можна віднести єдиний підхід до умов включення медіатора до реєстру, об’єктивність та консолідованість інформації про усіх фахівців в одному реєстрів. В той час серед недоліків є загроза надмірній централізації та необхідність здійснення видатків з державного бюджету на створення та ведення реєстру.
У Чехії відповідно до Закону № 202/2012 про медіацію до реєстру медіаторів вносяться відомості про акредитованих медіаторів. Закон про медіацію виокремлює акредитованих медіаторів двох видів: акредитовані медіатори, діяльність яких контролюється Міністерством юстиції Чехії та медіатори-адвокати, діяльність яких регулюється і контролюється Чеською асоціацією адвокатів [4, с. 133]. Міністерство юстиції Чеської республіки проводить кваліфікаційні іспити для медіаторів та веде реєстр акредитованих медіаторів. Адвокат, який здобув акредитацію і був внесений до реєстру медіаторів, зобов’язаний впродовж тижня повідомити Асоціацію адвокатів про цей факт, а Асоціація в свою чергу повинна внести відповідну інформацію до реєстру адвокатів.
Для здійснення реєстрації особи у реєстрі медіаторів необхідно подати такі документи: заяву про реєстрацію (вказується прізвище та ім’я, дата народження, місце народження та місце постійного проживання, ідентифікаційний номер, контактні дані та інформацію про мови, якими може провадити медіацію), копію диплому, що підтверджує здобуття магістерського ступеня в Чеській республіці або закордоном, копія витягу про несудимість, копія свідоцтва про складання іспиту з медіації або іспиту з сімейної медіації, виданого не раніше ніж за 3 роки до моменту реєстрації. Також у заяві медіатор має вказати адресу, за якою в основному буде здійснювати свою діяльність (§ 17 Закону № 202/2012) [9].
Міністерство юстиції Чеської республіки негайно видає медіатору підтвердження про внесення до реєстру, яке містить ім'я та прізвище медіатора, дату його народження, адресу місця діяльності та дату внесення до реєстру.
У Польщі функціонує система ведення реєстрів багатьма організаціями. Це положення випливає з ст. 1832 § 3 Цивільного процесуального кодексу, де зазначається, що неурядові організації, в межах своїх статутних цілей, та навчальні заклади можуть вести реєстри медіаторів та створювати медіаційні осередки. Інформація про ці реєстри та осередки передається голові окружного суду [7]. Варто зазначити, що Цивільний процесуальний кодекс не встановлює для медіаторів особливих критеріїв необхідних для внесення до реєстру, натомість їх на власний розсуд можуть ставити організації, що ведуть реєстри.
Крім того, в Польщі голова окружного суду веде реєстр постійних медіаторів (ст. 157b. § 1 Закону про систему загальних судів). До реєстру постійних медіаторів фізична особа включається, якщо відповідає наступним критеріям: є повністю дієздатною, несудимою, досягла 26-річного віку, володіє польською мовою та має знання і навички щодо проведення медіації (ст. 157а Закону про систему загальних судів) [8]. Фізична особа подає заяву про включення до реєстру постійних медіаторів та документи, що підтверджують відповідність критеріями, після чого голова окружного суду розглядає їх та приймає рішення про включення до реєстру. Голова окружного суду розміщує інформацію про включених до реєстру медіаторів у приміщенні суду та у Бюлетені публічної інформації (ст. 157е Закону про систему загальних судів).
Перевагою системи множинних реєстрів є низький рівень бюрократизації та відсутність необхідності державних витрат на ведення реєстру, натомість негативним моментом є відмінність у кваліфікаційних вимогах до медіатора та розпорошеність інформації про фахівців у різних реєстрах.
У зв’язку з цим з метою піднесення професійного рівня медіаторів та поширення інформації про можливість вирішення спорів шляхом медіації в Польщі відбувається перехід до єдиного Національного Реєстру Медіаторів, який почне функціонувати у другій половині 2023 року і буде вестися Міністерством Юстиції [6].
Що стосується України, то відповідно до ст. 13 проєкту Закону „Про медіацію” № 3504 передбачається, що реєстри медіаторів зможуть вести об’єднання медіаторів, організації, що забезпечують проведення медіації, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які залучають медіаторів або послугами яких користуються [3], а отже, така норма означає існування множинності окремих реєстрів медіаторів подібно як і в даний час у Польщі.
Досвід країн Вишеградської групи демонструє, що немає ідеального способу ведення реєстру медіаторів, кожен з них має свої переваги і недоліки, проте при впровадженні котрогось із способів варто врахувати особливості правової системи країни та процесу імплементації медіації. З точки зору послідовності, якості та забезпечення широкого доступу до інформації про медіаторів ідеальним варіантом було б створення в Україні єдиного реєстру медіаторів, який вівся б Міністерством юстиції і містив би вичерпну інформацію про усіх медіаторів, проте тут виникає питання фінансування такої інформаційної системи. Саме тому з рації економії державних коштів наразі в Україні вбачається за доцільне існування множинності реєстрів, які ведуться кожною організацією.
Література:
1. Грабовський В., Рак Ю. Особливості становлення та тенденції розвитку інституту медіації: українські та зарубіжні практики. Вісник НАДУ. Серія «Державне управління». 2020. №1. С. 5-12.
2. Лиско А., Коршівський Н. Реєстр медіаторів: зарубіжний досвід. URL: http://aphd.ua/reiestry-mediatoriv-zarubizhnyi-dosvid-/ (дата звернення 02.07.2021).
3. Проєкт закону „Про медіацію” № 3504 від 19.05.2020. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=3504&skl=10 (дата звернення: 05.07.2021).
4. Степаненко Т. Європейські стандарти медіації в цивільно-правових спорах та їх упровадження в Польщі та Чехії. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. №3. С. 131-135
5. A közvetítői tevékenységről 2002. évi LV. törvény. URL: https://net.jogtar.hu/jogszabaly?docid=a0200055.tv (дата звернення 03.07.2021).
6. Projekt pn. „Upowszechnienie alternatywnych metod rozwiązywania sporów poprzez podniesienie kompetencji mediatorów, utworzenie Krajowego Rejestru Mediatorów (KRM) oraz działania informacyjne”. URL: https://www.gov.pl/web/sprawiedliwosc/projekt-krm2 (дата звернення: 04.07.2021).
7. Ustawa z dnia 17 listopada 1964 r. - Kodeks postępowania cywilnego. URL: http://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=WDU19640430296 (дата звернення: 04.07.2021).
8. Ustawa z dnia 27 lipca 2001 r. Prawo o ustroju sądów powszechnych URL: https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=WDU20010981070 (дата звернення: 04.07.2021).
9. Zákon č. 202/2012 Sb. ze dne 2 května 2012 r. o mediaci a o změně některých zákonů. URL: https://www.aspi.cz/products/lawText/1/77679/1/2/zakon-c-202-2012-sb-o-mediaci-a-o-zmene-nekterych-zakonu-zakon-o-mediaci (дата звернення: 04.07.2021).
10. Zákon NR SR č. 420/2004 Z.z. z 25 júna 2004 r. o mediácii a o doplnení niektorých zákonov. URL: https://www.aspi.sk/products/lawText/1/58404/1/2 (дата звернення: 03.07.2021).
________________
Тези доповіді написані та видані в рамках реалізації наукового проєкту „Процедура медіації в країнах Вишеградської групи: досвід для України” („Mediation procedure in the Visegrad Group countries: experience for Ukraine”), фінансованого Міжнародним Вишеградським Фондом (International Visegrad Found).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
