:: LEX :: ПОЛІТИКО-ПРАВОВА СИТУАЦІЯ НАПЕРЕДОДНІ УТВОРЕННЯ ГСРР
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 17)

Термін подання матеріалів

12 листопада 2019

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПОЛІТИКО-ПРАВОВА СИТУАЦІЯ НАПЕРЕДОДНІ УТВОРЕННЯ ГСРР
 
09.11.2008 21:12
Автор: Паньків Є. В., кандидат історичних наук, доцент юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Для відкриття переліку учасників даної конференції натисніть сюди]
Актуальність теми полягає не тільки в тому, що вона вписується в хронологічні рамки Української революції 1917–1921 рр., а й підсилюється тим, що створення Галицької соціалістичної радянської республіки тим чи іншим чином вплинуло на результати національно-визвольних змагань українського народу. По-друге, її злободенність диктується не повним дослідженням цієї проблеми і сприйняттям її пересічним читачем у контексті марксистсько-ленінської монометодології, класово-партійного підходу.
Роблячи спробу об’єктивно підійти до з’ясування означеної теми, схематично окреслимо внутрішньополітичне становище в Україні і геополітичну та воєнну ситуацію цього часу.
У березні 1918 р. В. Ленін констатує, що настання соціалістичної революції на Заході уповільнилося і спізнилося, а Росії доводиться прискорено вживати заходів в інтересах врятування населення від голоду, а потім врятування всієї країни від можливої воєнної навали [1, 131]. Керівництво РКП(б) намагалося нав’язувати комуністичні режими не тільки в Західній Європі, а й на всій незахопленій більшовиками Україні.
Директорія УНР у програмній Декларації (грудень 1918 р.), підписаній її головою В. Винниченком, у сфері міжнародних відносин стала «на ґрунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав» [2, 78]. На території ЗУНР палахкотіла українсько-польська війна.
На VІ з’їзді УСДРП, що відбувся в Києві 10–12 січня 1919 р., ареною гострої політичної дискусії стало питання про форму державної влади в Україні. Ліва частина з’їзду висловилася за впровадження влади рад та організацію народного господарства на соціалістичних засадах. Головним аргументом на користь соціалізму було переконання у розгортанні в Західній Європі світової революції. Категорично не погодилися з ними т. зв. «катеринославці» – І. Мазепа, П. Феденко, І. Романченко. Інші не мали чіткої позиції і хиталися між радянською владою і демократичною парламентською системою, основаною на загальному виборчому праві [3, 175]. Протягом січня цього ж року більшовицькі війська наступали на Лівобережжя України.
23 січня 1919 р. в Києві зібрався Третій Конгрес України, який розпочався із знаменної події – затвердив ухвалу Української Національної Ради ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об’єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну Україну. ЗУНР увійшла до неї під назвою Західна область УНР (ЗО УНР) [3, 176].
На установчому нелегальному з’їзді в Станіславі, що відбувся в лютому 1919 р., створюється Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ), яку очолив полонений Росією солдат австрійської армії К. Саврич. КПСГ об’єднувала понад 180 осіб [4, 413]. На початку квітня 1919 р. створюється Галицьке бюро при ЦК КП(б)У для проведення організаційної і агітаційно-пропагандистської роботи серед колишніх військовополонених і біженців з Галичини, Буковини і Закарпаття і надання допомоги комуністичним організаціям на західноукраїнських землях [4, 128–129].
Всеросійський ЦВК 1 червня 1919 р. видав декрет про військовий союз радянських республік Росії, України та ін., у якому визнав за необхідне провести тісне об’єднання військової організації і військового командування [5, 152–153].
Події, які сталися в червні 1919 р., значно погіршили становище обох українських державних утворень. Внаслідок поразки Галицької армії в ході Чортківської операції 8–28 червня та постанови Вищої Ради в Парижі від 25 червня про дозвіл Польщі окупувати Галичину до Збруча польські війська витіснили уряд ЗУНР та УГА за межі Галичини на територію УНР [4а, 176].
Наприкінці липня 1919 р. В. Ленін надіслав членам московської Ради праці і оборони директиву, в якій вимагав, щоб війська Кавказького фронту йшли пішки через усю Україну, розрахувавши так, щоб у кожну волость заходити двічі, а для «упертих» волостей і сіл – тричі, через певний проміжок часу для збирання (за розверсткою); створення в кожному селі подвійного (проти розверстки) запасу; виділення 5–20% селян у кожному селі за ступенем багатства як «відповідальних»; покладення на місцеву владу після відходу війська спеціального завдання розстрілу тих «відповідальних» селян, які не виконали продовольчих та інших завдань. Для виконання зазначених цілей у кожну військову частину (до комуністичного осередку в ній) додати до 1000 комісарів або інструкторів, якщо треба, з Петрограда, Москви, Івано-Вознесенська [6, 245–246].
11 грудня 1919 р., коли більшовицькі війська вступили до Харкова і Полтави, ЦВК і Раднарком УСРР прийняв постанову про створення Всеукраїнського революційного комітету для організації всебічного сприяння просуванню червоних військ і встановлення міцної селянської і робітничої влади. До складу Всеукрревкому було призначено В. Затонського [7, 153–154], який дещо пізніше очолював Галревком ГССР.
У грудні цього ж року від імені Раднаркому Росії Г Чичерін надіслав до Варшави ноту за підписом В. Леніна і Л. Троцького з пропозицією укласти мир з Польщею. Москва виступила від імені радянських України і Білорусії, заявивши, що заради миру готова піти на територіальні поступки, розуміючи під ними українські і білоруські землі [4а, 179].
Впродовж усього 1919 р. державне керівництво УНР намагалося створити союз з Варшавою для протистояння Москві, пропонувало здійснити спільну стратегічну наступальну операцію спільно з Денікіним ще у серпні 1919 р. й розгромити більшовиків; переконувало, що червоні небезпечні як для України, так і для Польщі. Однак Начальник Польської держави Ю. Пілсудський не поспішав зробити такі кардинальні політичні кроки [4а, 178].
Наприкінці 1919 р. УНР переживала агонію. Уряд ледве контролював невеличкий клаптик Волині. Рештки армії були затиснуті білими. червоними і польськими військами. У лютому 1920 р. британський прем’єр Л. Джордж виступив з ініціативою припинення збройної боротьби проти радянської влади, західна дипломатія виступала за збереження територіальної цілісності Росії. Ці обставини створювали для керівництва УНР союз з Польщею безальтернативним [8, 438].
Всеросійський ЦВК звернувся 2 лютого 1920 р. з маніфестом, який відмежовував себе від колишнього царського режиму, заявив про своє визнання Польщі, прагнення миру і невтручання в її внутрішні справи [4а, 179], а 26 лютого цього ж року в Москві було створене Галицьке бюро при ЦК РКП(б) для організаційної і політичної роботи серед колишніх військовополонених і біженців – вихідців із Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, допомоги комуністичному підпіллю на західноукраїнських землях. Йому були підпорядковані галбюро при окремих губкомах партії та політвідділах з’єднань Червоної армії. У своїй роботі це утворення було тісно пов’язане з Галоргкомом КП(б)У і Галревкомом [4, 129].
В цих умовах за безпосереднього втручання Ю. Пілсудського і С. Петлюри у ніч на 22 квітня 1920 р. між УНР і Польщею було підписано політичну конвенцію, а через три дні – військову, що й склали зміст Варшавського договору. На його підставі Польща визнала незалежність УНР з Директорією і головним отаманом С. Петлюрою на чолі та погоджувалася надати військову допомогу у боротьбі проти більшовицької Росії. Уряд УНР зі свого боку відмовлявся від претензій на Східну Галичину і Західну Волинь. 25 квітня розпочався спільний наступ українських та польських армій на Схід, так званий київський похід [9, 93].
Галицькі діячі ЗУНР сприйняли Варшавський договір вкрай вороже, вважаючи його безперспективним і шкідливим для української справи. Саме навесні 1920 р. уряд диктатора Є. Петрушевича повернувся до своєї попередньої назви – уряду ЗУНР (а не ЗО ЗУНР), що виявило остаточну його зневіру у можливість разом з надніпрянцями добиватися відновлення національної державності у Східній Галичині [9, 94].
П’ятого червня 1920 р. 1-й Кінній армії С. Будьонного, перекинутій з Кавказького фронту, вдалося прорвати фронт 6-ої Польської армії. Більшовицький наступ, підсилений 14-ю армією, швидкими темпами просувався на Захід, а разом з ним створений 8 липня цього ж року у Харкові за директивою В. Леніна і ЦК РКП(б) Галицький революційний комітет (Галревком) на чолі із В. Затонським. У середині липня 1920 р. Червона армія зайняла 16 повітів Східної Галичини [9, 97–98].
Дотримуючись випробуваної тактики, більшовики 15 липня 1920 р. проголосили створення Галицької соціалістичної радянської республіки (ГСРР) – маріонеткового територіального утворення, яке становило близько 1/3 території Східної Галичини з 35 відсотками її населення [4, 128]. Місцем перебування Галревкому як тимчасового робітничого-селянського уряду став Тернопіль.
С. Бандера, аналізуючи причини підкорення України на першому етапі, підкреслював, що успішність і перемога більшовизму в першім опануванні України полягала на особливій комбінації підступів і насильства. Брехливо вживаючи гасел національного і соціального визволення, достосованих якоюсь мірою до прагнень українського народу, яких вони і не думали здійснювати, більшовики послабили одностайність і рішучість національного спротиву в Україні [10, 415–416].
Такими є політико-правова, воєнна і геополітична ситуація, яка в тій чи іншій мірі сприяла насадженню короткотермінового радянського режиму на частині території Східної Галичини і загалом Наддніпрянської України.

Джерела:
1. Ленін В. І. Повне зібр. творів. – К.: Політвидав України, 1973. – 705 с.
2. Декларація Української Директорії (1918 р.) /Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. / За ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2000. – 728 с.
3. Бойко О. Д. Змагання політичних сил за владу в УНР (1919 р.) / Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. Вип. 2. – К.: 2007. – С. 173–190.
4. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник / Відповід. ред.. І. Ф. Курас. – К.: Голов. ред.. УРЕ, 1987. – 632 с.
4а. Красівський О. Я. Еволюція українсько-польських відносин в період революції / Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К., 2008. – Вип. 11. – 300 с.
5. Декрет Всеросійського ЦВК про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії. Литви, Білорусії для боротьби проти імперіалістів (1 червня 1919 р.) / Хрестоматія з історії держави і права України. – С. 152–153.
6. Ленін В. І. Повне зібр. творів. – К.: Політвидав України, 1973. – 573 с.
7. Постанова Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів УСРР про створення Всеукраїнського революційного комітету (Всеукрревкому). 11 грудня 1919 р. / Хрестоматія з історії держави і права України. – С. 153–154.
8. Політична історія України. ХХ століття: У 6-ти т. / Ред. колегія: І. Ф. Курас (голова), Ю. І. Шаповал (заст. голови). – К.: Вид. «Генеза», 2003. – Т. 2. – 550 с.
9. Голубко В. Варшавська угода 1920 року та її перспективи у візії західноукраїнських політиків / Україна модерна / За ред. В. Верстюка, Я. Грицака, Л. Зашкільняка та ін. – К.: Критика; Львів: Інститут істор. досліджень ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – Ч. 7. – С. 91–102.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОРГАНИ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОГО ПРАВОПОРЯДКУ, СУД І СУДОЧИНСТВО В ПЕРІОД ЗУНР
27.11.2008 08:26
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКА ЗУНР
23.12.2008 22:12
ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА: ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
22.11.2008 05:07
ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ ЗУНР СТАНІСЛАВА ДНІСТРЯНСЬКОГО
22.11.2008 05:03
ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:28
ЛИСТОПАДОВИЙ ЗРИВ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ УТВОРЕННЯ ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:26
ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ЗУНР
15.11.2008 12:24
КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗУНР
15.11.2008 12:18
ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ – ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ І ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ ЗУНР
15.11.2008 12:16
ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВА ОЦІНКА АКТУ ЗЛУКИ
15.11.2008 12:14




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше