:: LEX :: ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ – ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ І ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ ЗУНР
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 8


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ – ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ І ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ ЗУНР
 
15.11.2008 12:16
Автор: Лендюк Христина, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Для відкриття переліку учасників даної конференції натисніть сюди]
Побудова незалежної держави можлива за умови поваги до власних сторінок історії, повернення із забуття імен політичних і військових діячів – активних учасників і керівників національно-визвольного руху українського народу. Тому, метою написання нашої статті є дослідження біографії і діяльності Дмитра Вітовського в контексті українського державотворення в XX століття.
Народився Вітовський у селі Медуха неподалік Станіслава (тепер Івано-Франківськ) 6 листопада 1887 року в сім’ї простих селян. Здібного сина батько віддає до польської (за відсутності української) гімназії в місто Станіслав. Ще в гімназії Вітовський брав участь у діяльності заборонених окупаційним урядом національно-визвольних гуртків Станіславської молоді. У 1906 р. Вітовський став членом Української радикальної партії, котра ставила своєю кінцевою метою незалежність соборної української держави. Ідея української державності оволоділа ним настільки, що все своє життя від присвятив її реалізації.
У 1907 році Вітовський вступив на юридичний факультет Львівського університету, де крім свого фаху вивчав історію України і Європи на лекціях професора М. Грушевського.
У 1909 році Вітовський відбуває однорічну службу в австрійському війську та завершує її як молодший офіцер в званні хорунжого (аналог сучасного звання прапорщика) [3, 150].
У липні 1910 р. він був відрахований з університету та заарештований за участь у несанкціонованому вічі студентів, які домагалися відкриття у Львові українського університету . Навчання продовжив 1912 року в Кракові.
Навесні 1914 року Д. Вітовського заарештували за участь у заборонених маніфестаціях, присвячених пам’яті Т. Шевченка. Від тюрми його врятувала війна.
З вибухом Першої світової війни в 1914 році Українська Бойова Управа призначає Вітовського комендантом першого львівського куреня Українських Січових Стрільців, і він зразу приступив до її формування [1].
В 1914-1915 рр. Д. Вітовський командував сотнею, пізніше – куренем Українських Січових Стрільців (УСС) під час кровопролитних боїв проти російських військ у Карпатах (1914-1915 рр.), на Маківці (1915 р.), над Стрипою (1915 р.).
Коли розпочались військові дії на Маківці Вітовський писав: “Ночуємо на горі… вітер, мороз і мряка не дають на місці лежати. Вкритися нічим, постелити нічого, вогню розложити не вільно… Ночуємо знову на горі, в мряці, студені і дощі… Мої хлопці відбивають наступ москалів, як старі вояки. Ідуть на багнети сміло, безстрашно…”[4]
Високі провідницькі якості Вітовського вшанувала і команда австрійського війська. У грудні 1914 року йому повернули звання хорунжого.
Д. Вітовський і кращі стрільці з його сотні часто збирались на таємні сходини, де обговорювали питання стрілецької ідеології. З часом на ці зустрічі запрошувались старшини з інших стрілецьких сотень. Так творився новітній дух українського війська. Так творилось переконання, “що який би не був вислід війни, на них і лише на них спаде весь тягар національної роботи”. Вони вже тоді усвідомлювали, що незабаром саме вони “будуть насаджувати те, чого нам треба, щоб стати народом “залізним”. Обидві цитати наводяться за листом Дмитра Вітовського до Союзу Визволення України від 1 квітня 1915 року [3, 209].
Розпочався загальний наступ австро-німецьких військ на схід. Сотня Вітовського 27 червня 1915 року займає славне місто Галич. Вітовський наказує вивісити на ратуші старої княжої столиці блакитно-золотий український прапор. Цей його вчинок наробив багато шуму у вищих військових командах. Справа закінчилась погрозою Вітовському з боку мадярської військової влади, що йому знову відберуть старшинський ступінь, якщо подібне повториться.
1 листопада 1915 року на річці Стрипі, коло села Семиковець Теребовлянського повіту, російські війська прорвали фронт. У важкій триденній битві сотня зупинила ворожий наступ. Це була остання битва УСС, в якій брав участь Вітовський. Його було поранено в ногу і він відбув на лікування.
Після лікування був призначений комісаром міста Ковеля й у 1916 – на початку 1917 року розгорнув на Волині велику просвітницьку роботу, заснував з допомогою своїх підлеглих десятки українських шкіл.
31 жовтня делегація Української Національної Ради поставила перед галицьким намісником генералом Гуйном вимогу передати владу в її руки. Але намісник відмовився зробити це через відсутність відповідних вказівок віденського уряду. Українські парламентарі завагались – були думки почекати на вказівки з Відня. Та Центральний Військовий Комітет довів необхідність негайного виступу українських збройних сил. Українська Національна Рада погодилася з пропозиціями Д. Вітовського. Д. Вітовський стає командиром збройних сил ЗУНР, пізніше – державним секретарем військових справ ЗУНР, членом Української Національної Ради від Української радикальної партії..
Віддаючи шану видатному військовому, політичному і державному діячеві, повернемося в осінь 1918-го. Український військовий комітет який очолює Д. Вітовський 1 листопада здійснив повстання. Листопадовий зрив мав велике значення для Західної України. Жителі Західної України, що ввечері 31 жовтня лягли спати підданими Австрійської імперії, зранку 1 листопада прокинулись громадянами незалежної української держави.
Під умовою негайного ухвалення злуки західних і східних українських земель, 10 листопада Вітовський погоджується стати секретарем військових справ Тимчасового Державного Секретаріату ЗУНР. Він активно взявся за розбудову збройних сил молодої української держави – Української Галицької Армії.
Вже на початку грудня Д. Вітовський послав делегацію до Директорії, а невдовзі сам з’їздив на зустріч з С. Петлюрою з метою утворити сильну самостійну соборну Українську державу.
Секретаріат ухвалив закон про злуку, а за кілька днів відрядив делегацію, що 22 січня 1919 року взяла участь в проголошенні соборності України на Софіївському майдані в Києві. Сповнилось те, чого Вітовський прагнув ще з юних літ – того дня він заслужено брав участь в урочистостях біля собору Святої Софії.
У лютому 1919 року Д. Вітовський йде у відставку, проте бере участь у складі української делегації на Паризькій мирній конференції, де протягом трьох місяців відстоював перед Вищою радою Антанти інтереси ЗУНР.
Вважаємо, що Д. Вітовський був одним із найвидатніших військових державних діячів. Він зробив вагомий внесок у відродження традиції українського війська – саме йому ми завдячуємо створенням куреня Українських Січових Стрільців (УСС) та понад стотисячного війська – Української Галицької Армії (УГА), які боролися за національну ідею. Листопадовий зрив проведений під командуванням Д. Вітовського звільнив Україну від Австрії, що було ще одним кроком до державності. Саме Д. Вітовський вніс пропозицію щодо розробки проекту закону про злуку обох держав – УНР та ЗУНР, завдяки йому 22 січня 1919 року делегація ЗУНР взяла участь в урочистостях на Софіївському майдані і в Києві було проголошено об’єднання українських земель. Просвітницька діяльність Д. Вітовського також дала свої плоди – національне пробудження торкнулося волинян.
Життя Д. Вітовського трагічно обірвалося 4 серпня 1919 року. Літак, на якому він летів з Парижа до Кам’янця-Подільського, вибухнув над територією Німеччини поблизу Ратибора в Долішній Сілезії (за різними версіями – від міни на борту або ж збитий польськими прикордонниками). Поховали його у Берліні [4].
Під враженням сумної звістки Олександр Олесь написав вірша „Пам’яті Д. Вітовського”:
Схилімо голови… нова труна,
Нова тяжка, безмірна втрата…
Розбитий келих без вина,
Народ без сина і без брата…

Література:
1. Горак Д. Дмитро Вітовський – політичний портрет. // Дзвін. – 1992. – №11. – С. 130-143.
2. Довідник з історії України (А-Я). За ред. І.Підкови, Р.Шуста. – К.: Генеза, 2001. – 876 с.
3. Лазарович М.В. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. – Тернопіль: Джура, 2005. – 592 с.
4. Життєпис полковника Дмитра Вітовського// http: //www.plast.org.ua

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОРГАНИ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОГО ПРАВОПОРЯДКУ, СУД І СУДОЧИНСТВО В ПЕРІОД ЗУНР
27.11.2008 08:26
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКА ЗУНР
23.12.2008 22:12
ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА: ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
22.11.2008 05:07
ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ ЗУНР СТАНІСЛАВА ДНІСТРЯНСЬКОГО
22.11.2008 05:03
ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:28
ЛИСТОПАДОВИЙ ЗРИВ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ УТВОРЕННЯ ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:26
ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ЗУНР
15.11.2008 12:24
КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗУНР
15.11.2008 12:18
ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВА ОЦІНКА АКТУ ЗЛУКИ
15.11.2008 12:14
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСВІТИ В ПЕРІОД ЗУНР
15.11.2008 12:12




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше