:: LEX :: ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН  ЗУНР
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 16)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2019

До початку конференції залишилось днів 23


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ЗУНР
 
15.11.2008 12:24
Автор: Ковальчук Інна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Для відкриття переліку учасників даної конференції натисніть сюди]
Коли на Наддніпрянській Україні замість влади гетьмана встановилась влада Директорії, у Східній Галичині розгорнулась боротьба за українську державність. Австро-Угорська імперія до складу якої входили українські землі Галичини, зазнала нищівної поразки у війні, а в жовтні 1918р. почала розпадатися.У боротьбі за державність українці Східної Галичини опинились у становищі, подібному до своїх єдинокровних братів на сході. Як і треба було сподіватись, поляки також претендували на Східну Галичину. Виник конфлікт між двома народами за територію: 1 листопада 1918р. до влади в Галичині внаслідок збройного повстання прийшла Національна Рада. У виданій нею Прокломації від 19 жовтня 1918р. зазначалося: “Українська Національна Рада жадає, щоби зорганізована оцим в державу українська територія мала безумовно своїх заступників на мировій конференції. Теперішньому австро- угорському міністрові заграничних справ гр. Бурянові відмовляється права пересправляти іменем тієї української території” [4, с. 12]. Вона ж 13 листопада прийняла Тимчасовий Основний Закон про самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії й утворення на цих землях Західно Української Народної Республіки. Одночасно було визначено склад уряду – Державного секретаріату який очолив К. Левицький.
Державний секратеріат закордоних справ очолив В. Панейко. Розв’язуючи внутрішні питання державного будівництва, уряд ЗУНР надавав виняткового значення зовнішньополітичній діяльності. Вона зводилась до двох основних навпрямків: 1) відносини з Наддніпрянською народною республікою; 2) визнання ЗУНР іншими державами, насамперед Антантою. Тому метою цієї статі є огляд міжнародних відносин ЗУНР з іншими державами, визнання її на міжнародній арені.
Головною метою ЗУНР було досягти державного об’єднання, по-перше, як втілення в життя віковічного прагнення українського народу до державної єдності, по-друге, як засіб об’єднати сили в боротьбі проти експансії Польщі на українські землі. Такі устремління збігалися з інтересами УНР, бо Директорія теж розраховувала на допомогу у розв’язанні політичних і державних проблем. Дипломатичні відночини з УНР завершились підписанням 1 грудня 1918 р. у Фастові попереднього договору. Він був схвалений 3 січня 1919 р. Українською Національною Радою у Станіславі, а 22 січня 1919 р. на Софіївській площі в Києві делегати ЗУНР превселюдно обмінялися відповідними грамотами з керівництвом УНР про злуку УНР і ЗУНР.
Проголошення республіки на українських землях колишньої Австро-Угорської імперії відразу помітили не лише світові телеграфні агенства, але й знатні політики, бізнесмени, військові. Стратегічне становище в Центрально- Східній Європі, корисні копалини – все це привертало увагу міжнародної спільноти до західноукраїнських земель. Тому значно вагомішим для ЗУНР було визнання на міжнародній арені.
ЗУНР встановила дипломатичні відносини з Австрією, Німеччиною, Чехословаччиною, Угорщиною, Югославією, Італією, Ватиканом, США, Канадою, Бразилією. Однак реальне завдання полягало у визнанні ЗУНР на Паризькій мирній конференції, що мала вирішальний вплив на формування кордонів Європи після Першої світової війни і на якій домінували, передусім, інтереси Великої Британії та Франції. Міжнародно-правове становище ЗУНР ускладнювалось тим, що Австрія за Сен-Жерменським договором усі свої права на Галичину передавала Раді країн Антанти.
Безперечно про справедливе ставлення великих європейських держав до ЗУНР і УНР взагалі говорити не доводиться: домінували геополітичні розрахунки та політичні інтереси. В.Винниченко зазначав, що Антанта на той час робила ставку на дві сили: російську контрреволюцію та новостворену буржуазно-поміщицьку Польщу [5, с. 320]. Якщо в громадянській війні переможуть білогвардійці, тоді відновиться єдина і неподільна Російська імперія, до складу якої увійде, звичайно, Наддніпрянщина, а Галичина буде для неї винагородою у війні. Якщо ні, то Східну Галичину отримає Польща як заохочення для майбутньої ролі “жандарма” Східної Європи. Франція мала на меті не допустити відродження могутньої Німеччини. Зрештою, про ігнорування інтересів ЗУНР та УНР засвідчує той факт, що Антанта без них узгоджувала питання про анексію українських територій.
Події 1-22 листопада 1918 р. у Львові – драматична сторінка української і водночас польської історії. Новонароджене українське військо зазнало нищівної поразки у львівських боях. Одначе, наслідки її були не лише негативними. Поразка в столиці стала “дзвоном на сполох” для українців усієї Галичини. Сучасники подій одностайно зазначають небувале піднесення національної свідомості населення. Незважаючи на воєнну виснаженість краю, галицька провінція ще раз напрочуд згуртовано відгукнулась на заклик політичного проводу йти до національного війська, забезпечувала власну державу хлібом. Щодо польської сторони, то перемога у Львові ще більше віддалила її від розуміння природних прав і прагнень українського народу, зміцнила шовіністичні настрої й, зрештою, спричинила до формування такої державної політики Польщі в українському питані.
Звертає на себе увагу порагнення обох сторін врахувати міжнародні норми ставлення до поранених і військовополонених, поважати інтереси цивільного населення. Зокрема, між командуваннями було досягнуто домовленості про санітарні “патролі” в складі не більше п’яти осіб, які могли забирати поранених з бойової лінії. Також було укладено угоду щодо нейтральності міської електростанції на Персенківці та міської газовні на вулиці Джерелбна. Обидва підприємства оголошувалися екстериторіальними, а їхні працівники були наділені певними правами. Нейтральність гарантувала комісія з трьох українських та трьох польських представників [3, с.223].
Зазначимо, що до складу військових сил Української Галицької Армії входило чимало іноземців. Наприклад, серед тих що захищав небо Східної Галичини на українському боці, були пілоти різних національностей: грузинський князь полковник Кануков із сином, росіянин Алелюхін, австрієць полковник Бернгрубер, естонець Євський.
Уряд ЗУНР сподівався на міжнародне визнання права на незалежність. Його позиція грунтувалася на тому, що переможна Антанта прийняла знамениті “14 пунктів” президента США В.Вільсона, один з яких гарантував усім народам право самовизначення. Саме з такою надією була направлена на Паризьку мирну конференцію об’єднана мирна делегація, очолювана Г.Сидоренком і В.Панейком.
Президент Ради Є.Петрушевич та уряд С.Голубовича й надалі повязували сподівання на справедливе вирішення конфлікту з Польщою із Антантою та США, надсилаючи їм численні ноти, заяви, спрямовуючи делегації. Проте ці дипломатичні заходи не давали бажаних наслідків. Симпатії Заходу, насамперед Франції, беззастережно були віддані Варшаві. “Створення Великої Польщі – згадував британський прем’єр-міністр Ллойд-Джорж, – було одним із головних намагань французької військової стратегії” [3, c. 238]
Водночас правлячі кола Англії, Франції й США не були зацікавлені в повному розгромі ЗУНР та її армії. Голова американської Східної місії К.Кулідж запропонував учасникам Паризької конференції ідеальний вихід – досягти угоди між воюючими сторонами й повернути їх проти більшовиків. Для цього до театру воєних дій, як зазначав М.Лозинський, приїздили спершу “низші військові агенти держав Антант, збирали інформації й від’їздили, але цього було недостатньо” [3, с. 339].
У середині січня 1919 р. до Східної Галичини прибула комісія Антанти на чолі з французьким генераом Марі Жозефом Бартелемі. До її складу входили також представники Англії, США, Італії. Поки на фронті отримувалась рівновага з деякою перевагою поляків комісія не виявляла активності. Та ситуація внаслідок Вовчухівської операції змінилась на користь українсткого війська і Львів опинився в блокаді. Над поляками нависла загроза поразки.
Париж зреагував миттєво: 18 лютого 1919 р. полковник В.Курманович отримав від вищої Ради Антанти телеграму з вимогою негайно припинити вогонь у районі залізниці, щоб гарантувати безпечний приїзд до Львова місії Бартелемі. Командування Галицької Армії категорично відмовилось припинити бойові дії. Та уряд ЗУНР і Місію Бартелемі було безперешкодно пропущено до Львова. На знак подяки в поїзді делегації таємно було доставлено польським захисникам 14 тис. гвинтівок із набоями.
25-28 лютого у Львові тривали переговори. Українському війську пропонувалося відійти на схід за сумнозвісну “лінію Бартелемі”. Отже, до Польщі мали віддійти Львів, Дрогобицько-Бориславський нафтовий район, значна частина Східної Галичини. За справедливою оцінкою М.Лозинського, запропонований проект був “односторонім диктатом, який комісія на основі порозуміння з поляками рішила накинути українцям” [3, с. 240].
Незважаючи на тиск місії Бартелемі й прагнення галицького проводу зберегти добрі стосунки з Антантою, зазначені умови Рада Державних секратерів відкинула. Поляки скористались з перемир’я під час візиту Бартелемі для зміцнення свого становища. Противнику пощастило відтиснути українців від Львова й відновити залізничне сполучення з Перемишлем, а з березня 1919 р. воєнна ініціатива цілковито перейшла до Польщі.
У квітні 1919 р. на польсько-українському фронті відбулися докорінні зміни в розстановці сил: із Франції до Галичини було перекинуто 100-тисячну польсько-французьку армію, сформовану під Парижем. Очолював її генерал Йозеф Галлер. Найвища Рада Антанти вирішила, що ця армія не має використовуватись на Галицькому фронті – її призначення відсіч більшовикам. Польське командування обійшло цю умову: новоприбулі дивізії зосереджувались вздовж колишнього австро-угорського кордону, нібито для ведення операцій проти військ Петлюри. Варшава в передчуті перемоги, відмовлялася йти на будь-який компроміс, нехтуючи вимогами Антанти.
У середині травня польські війська перейшли в загальний наступ і до початку червня зайняли майже всю Галичину. 23 травня румунські війська перетнули галицько-буковинський кордон і зайняли Коломию та Покуття. Незважаючи на героїчну Чортівську офензиву у червні 1919 р. під натиском переважаючих сил ворога 16-18 липня війська ЗУНР–ЗОУНР перейшли р. Збруч, залишивши всю Східну Галичину в руках ворога.
На вирішення долі Галичини вплинув страх Антанти перед більшовицькою загрозою. Рішенням від 25 червня 1919 р. Антанта дозволяла польському війську вести операції до р. Збруч, застерігши, що справа державної приналежності Східної Галичини має ще вирішуватись. Польща отримала мандат на цей край на 25 років, після чого її долю мав вирішувати всенародний плебісцит. Однак всі ці рішення були мовчазним примиренням із доконаним фактом: окупацію Східної Галичини польськими військами. Сумнівне право володіння Польщею цією територією підтвердила Рада послів Антанти 14 березня 1923 року.
Отже, ЗУНР реально проіснувала 257 діб. Після переходу за річку Збруч війська та урядових структур республіки, і на еміграції неодноразово здійснювалися спроби відвоювання національної свободи, відновлення державності, але реальні обставини тогочасної ситуації не дозволили цього зробити. Історія ЗУНР поза рідною землею сповнена трагізму. Приреченою на невдачу була й діяльність її уряду на еміграції, зокрема намагання республіканської дипломатії привернути увагу світової спільноти до Східної Галичини. Терези історії вкотре схилилися на користь Польщі. Втім, незважаючи на опір ворогуючих держав, вагання та супротив країн тогочасної Європи, часто нерозуміння патріотичних вимог українців, ЗУНР стала визначною сторінкою в історичному процесі розбудови Української держави.

Література:
1. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 2. лютий 1917 –1996 рр.: навчальний посіб. для вищ. юрид. закл. і фак. У 2 т. В.Д.Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцькой. За ред. В.Д.Гончаренка. – К.: ІнЮре, 1997. – 800 с.
2. Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917– 1921рр. / Україна крізь віки. Том 15. – К.: “Альтернативи”, 1999. – 319 с.
3. Західно–Українська Народна Республіка. Документи і матеріали / Наук. ред. О.Карпенко. Т.1. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – 310с.
4. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука. Вст. Ст. С.В.Кульчицького. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.
5. Історія України: Навчальний посібник для семінар. занять / В.М.Литвин, А.Г. Слюсаренко, В.Ф. Колесник; За ред. В.М.Литвина. – К.: Знання-Прес, 2006. – 460 с.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОРГАНИ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОГО ПРАВОПОРЯДКУ, СУД І СУДОЧИНСТВО В ПЕРІОД ЗУНР
27.11.2008 08:26
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКА ЗУНР
23.12.2008 22:12
ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА: ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
22.11.2008 05:07
ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ ЗУНР СТАНІСЛАВА ДНІСТРЯНСЬКОГО
22.11.2008 05:03
ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:28
ЛИСТОПАДОВИЙ ЗРИВ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ УТВОРЕННЯ ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:26
КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗУНР
15.11.2008 12:18
ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ – ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ І ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ ЗУНР
15.11.2008 12:16
ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВА ОЦІНКА АКТУ ЗЛУКИ
15.11.2008 12:14
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСВІТИ В ПЕРІОД ЗУНР
15.11.2008 12:12




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше