Арістотель, на відміну від Демокріта і софістів, коштує за «природне» походження і пристрій держави, на відміну від Платона, він виводить його з «природи людини», а не з божественного встановлення. З особливою силою позначається ця його установка в трактуванні рабства. Арістотель вважає, що рабство існує «по природі», тому що одні люди призначені веліти, а інші – підкорятися і випливати вказівкам перших. І тут він використовує думку про протилежність душі і тіла. «Ті люди, що настільки ж відрізняються від інших людей, як душу від тіла, а людина від тварини ... по своїй природі – раби, для них... краща доля бути в підпорядкуванні в деспотичної влади»– такий, який підкоряються тіла і тварини [1, с.209]. Раби – це насамперед варвари, відмінні від панів як тілом, пристосованим до грубої фізичної праці, так і «рабської» душі. Раб – «одушевлений інструмент», частина майна пана, що відрізняється від іншого майна лише тим, що має людські душу і тіло. Раб не має ніяких прав, і стосовно нього не може бути зробленоі несправедливості; не можна дружити з рабом, оскільки він раб, робить застереження Арістотель, – але дружити з ним можна, оскільки він людина.
Уже тут ми бачимо явну непослідовність. Великий мислитель не міг не бачити слабості своєї аргументації на користь «рабства по природі». Останнє явно суперечить його власним переконанням, оскільки Стагірит вважав, що раби власне кажучи виконують соціальну функцію звільнення громадян від турбот про предмети першої необхідності. А способи здійснення цієї функції можуть бути різними: пеністи у Фессалії, ілоти в Спарті... Правда, і вони для Аристотеля раби, але адже і ремісники, вільні, але не самодостатні і змушені добувати засобу до життя власною працею, є власне кажучи рабами... але не по природі. Більш того, Стагірит відкриває шлях, що веде за межі ситуації, що зв'язує пана і раба: «Якби човники самі ткали, а плектри самі грали на кіфарі, то майстрам не було би нестатку в слугах, а панам у рабах» [2,с.34]. Ну а якщо припустити, що можливо таке положення, що коли збільшилася продуктивність праці створить умови для зм'якшення, а потім і знищення рабства? Арістотелю не приходить ще на розум така можливість, згодом реалізована історією.
Не можна не сказати, що соціально-політична концепція Аристотеля, попри все те, що вона відбивала адекватним образом існуючі суспільні відносини, була вкрай обмеженою. Її теоретичні установки не допускають перетворення її в знаряддя соціального прогнозу. Якщо стосовно до природи це непомітно (занадто повільно її процеси, щоб постала необхідність у прогнозі, скажемо, екологічного порядку), то поширення на швидко мінливе суспільство навчання про співвідношення душі і тіла, форми і матерії виключає прогностичні можливості теорії взагалі.
Відношення пана і раба є, по Арістотелю, елементом родини, а не держави. Політична ж влада виходить з відносин волі і рівності, принципово відрізняючи цим від батьківської влади над дітьми і над панською владою над рабами.
Література:
1. Арістотель. Політика, - К.: Основи, 2000. - 209 с.
2. Мірошник В.А. Політологія. Навч.пос. –мн.:Вища школа,1996.-34 c.
_____________________
Науковий керівник: Вітман Костянтин Миколайович, доктор політичних наук, професор, Національний університет «Одеська юридична академія»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
