ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СИСТЕМА ЯК ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ
30.11.2008 23:52
Автор: Міма Ірина Володимирівна, викладач Криворізького навчального центру Одеської національної юридичної академії
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Сучасний етап розвитку національної правової системи здійснюється із урахування традиційних та релігійних витоків права. Відбувається активізація зусиль щодо визначення зв’язку права з релігійною системою, закономірностей духовного розвитку суспільства. Актуальність дослідження релігії як нормативної системи зумовлена збільшенням нормативної маси у релігійному регулюванні суспільного життя; недооцінкою релігійно-нормативного потенціалу релігійних норм з боку вчених-теоретиків та вчених-каноністів; потребою переосмислити роль релігійних приписів у системі джерел права України; потребою з’ясувати взаємовідносини різних суспільних інститутів, взаємодію релігійних та правових норм, як регуляторів суспільних відносин.
Проведення аналізу релігійної системи як правової категорії надасть змогу поглибити знання щодо закономірностей розвитку національної правової системи, змісту теорії джерел права, визначити її систему та структуру, що сприятиме удосконаленню понятійного апарату теорії права; вирішенню актуальних проблем державотворення та правотворення, підвищення ефективності соціально-правового регулювання суспільних відносин.
Окремі аспекти визначення сутності релігії, релігійного та церковного права, церковного устрою та управління, взаємовідносини церкви з державою вивчали: М. Варьяс, Л. Джерозо, В. Клочков, М. Красножон, М. Марченко, П. Музиченко, А. Павлов, П. Рабінович, М. Суворов, Л. Сюкіяйнен, В. Ципін та інші. Релігія розглядається вченими як спосіб мислення, світогляд; особливе, надприродне явище, результат надприродного зв’язку людини з Богом; особливий вид духовного пізнання; форма суспільної свідомості людини; специфічний регулятор соціальної поведінки тощо. При цьому, поза увагою вчених залишилось дослідження релігії як нормативної системи.
Релігія, як складне соціальне явище та комплексна система має певну структуру. Її складовими частинами виступають: релігійна свідомість, релігійні відносини і нормотворча діяльність (розробка, прийняття релігійних норм), релігійні норми (канони), релігійні організації та інститути (церква).
Релігійна свідомість – це форма суспільної свідомості, сукупність ідей, міфів, догм, поглядів та уявлень, почуттів та емоцій, традицій та звичаїв, у яких відображається навколишній світ через уявлення про надприродне. Це особлива форма мислення й пізнання світу, що реалізується в поведінці та стосунках віруючих, діяльності церков. Релігійна свідомість виявляється на буденному і теоретичному рівнях. Буденна релігійна свідомість – це властиві масі віруючих релігійне мислення й пізнання, поняття та уявлення про об’єкти релігійного поклоніння, що формуються в процесі їх буденного життя. Теоретичний рівень релігійної свідомості складають поняття, концепції та вчення певним чином систематизовані, раціонально опрацьовані теологами та апологетами релігії. Релігійні погляди та ідеї разом із релігійною психологією, тобто релігійне світорозуміння і світовідчуття, утворюють єдиний релігійний комплекс, або форму суспільної свідомості [1, с. 35].
Релігійні відносини, як структурний елемент релігійної системи, це суспільні відносини, що реалізуються через стосунки віруючих, релігійні зв’язки громад і церков. Вони прописуються релігійними звичаями, нормами, канонами, правилами й церковними статутами [4, с. 50]. Релігійні відносини за змістом поділяються на: державно-церковні; судочинство; внутрішньосімейні, внутрішньоцерковні (адміністративно-господарські, управлінські), зовнішньоцерковні та інші. Існують позакультові та культові релігійні відносини. Нарешті, релігійні відносини можуть мати різний характер – солідарності, терпимості й нейтралітету, конкуренції, конфлікту, ворожості тощо. Носіями релігійних відносин можуть виступати віруючі, священнослужителі, клір, миряни, соціальні групи, громадські організації, релігійні об’єднання та організації, церква, держава тощо.
Наступним складовим елементом релігійної системи є релігійна діяльність. Вона визнається видом соціальної діяльності й криє в собі позакультову і культову діяльність. Духовну релігійну позакультову діяльність складають продукування релігійних ідей, систематизація і тлумачення догматів теології, складання богословських творів тощо. Віруючі та релігійні громади ведуть також практичну позакультову діяльність: благодійну, місіонерську, викладацьку в навчальних закладах, управлінську в системі релігійних організацій і центрів, пропагандистську, реставраційно-будівельну, нормотворчу тощо. Важливим видом релігійної діяльності є культ. Культова діяльність визначається і регулюється певною системою релігійних норм і правил у духовній і практичній сферах [2, с. 112]. Так, на думку В. Тимошенко та П. Яроцького, культову діяльність у духовній сфері регламентують церковні канони (правила), тому вона має канонічний характер [3, с. 33]. Позакультову діяльність у практичній сфері та безпосередньо культову діяльність (культ) регламентують як церковні канони і статути (церковне право), так і відповідні державні нормативно-правові акти. Тому, нормотворчість у процесі вироблення та прийняття різних релігійних норм, якими відбувається регулювання релігійної сфери діяльності віруючих, необхідно розглядати як практичну, зовнішню (внутрішню) релігійну діяльність та складовим елементом релігійної системи.
Релігійні норми, як складові елементи релігійної системи попередньо можна вважати письмово викладеними правилами, встановленими або затвердженими церквою з метою регламентації правових відносин у сфері її компетенції [5, с. 33]. Сутність релігії як системи релігійних норм полягає в тому, що релігія (лат. – “religio” – святиня, предмет культу) є духовним союзом людини з Богом. Цей союз полягає в тому, що Бог визначає людині свою волю, а людина, укладаючи цей союз, перетворює його волю на норму свого життя та віддає свої сили на її збереження та охорону. Зрозуміло, що релігійна людина сприймає волю божу як норму своєї поведінки та вбачає у Богові нормотворця релігійних норм та заповідей. Воля Бога визнається джерелом релігійних норм.
До складу релігійної системи входять також релігійні інститути, віровчення і відповідні організаційні структури. Найпоширенішою організаційною формою релігійних інститутів є церква. Церква – це об’єднання віруючих на основі спільних догматичних уявлень, обрядів, канонів. Будь-яка церква має свою ієрархію (служителі культу, клір, миряни), основу якої складає професійне духовенство, священнослужителі. У церкві діє певна система релігійних норм, цінностей, санкцій, за допомогою яких здійснюється контроль за поведінкою віруючих [6, с. 4].
До різновиду релігійних організацій необхідно віднести секти та деномінації. Секта - це відносно закрите об’єднання одновірців, що виникає як опозиційна течія стосовно до існуючої конфесії. Деномінація – це специфічне релігійне об’єднання, яке знаходиться на стадії становлення, організаційного оформлення. Будучи централізованим релігійним об’єднанням, деномінація характеризується власним самоуправлінням, відсутністю священиків тощо. За певних умов у деномінації може виникати тенденція до перетворення в церкву або секту [7, с. 6].
Окремо від релігійних організацій існують різноманітні релігійно-політичні інститути, релігійно-політичні партії, релігійно-професійні та молодіжні союзи, міжнародні релігійні об’єднання тощо. Наприклад, Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятидесятників, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних організацій, Християнсько-демократична партія України, Республіканська християнська партія, Партія мусульман України, християнсько-народний союз, Українська політична партія “Християнський рух”, політична партія “Всеукраїнське об’єднання християн”, Всесвітня Адвентистська організація допомоги та розвитку, Фундація греко-католицької молоді “Українська молодь – Христові”, Союз православної молоді України.
Отже, релігійна система як правова категорія, у вузькому розумінні – це сукупність релігійних норм, які регулюють релігійні відносини, а у ширшому – це історично утворена, об’єктивно існуюча сукупність внутрішньоузгоджених та взаємопов’язаних релігійних відносин, релігійної діяльності, релігійних організацій, релігійної свідомості та релігійних норм; останні, зокрема, визначаються характером таких суспільних відносин, засобів, за допомогою яких здійснюється нормативний вплив на суспільні відносини віруючих (релігійні дії та поведінку) для досягнення приватних і публічних релігійних цілей та забезпечення суспільного порядку.
Література:
1. Релігієзнавство : навч. посібник / [Бублик С. А., Колодний А. М., Півень О. О. та ін.]. – [стер. вид.]. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 496 с.
2. Історія і теорія релігії та вільнодумства : навч. посібник для студ. пед. вищ. навч. закладів / [Бучма О. В., Волинка Г. І., Закович М. М. та ін.] ; за заг. ред. М. М. Заковича. – К. : Знання, 1996. – 256 с.
3. Тимошенко В. І. Канонічне право / В. І. Тимошенко, П. Л. Яроцький // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Шемшученко Ю. С. (голова) та ін.]. – К. : Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1998–2004. – Т. 3: К–М. – 2001. – 765 с. : іл.
4. Яблоков И. Н. Религиоведение : учеб. пособие [для студ. вузов] / Яблоков И. Н. – М. : Гардарика, 1998. – 536 с.
5. Тимошенко В. І. Канонічне право / В. І. Тимошенко, П. Л. Яроцький // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Шемшученко Ю. С. (голова) та ін.]. – К. : Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 3: К–М. – 2001. – 765 с. : іл.
6. Суворов Н. С. Учебник церковного права / Н. С. Суворов, В. А. Томсинов. – М. : Изд-во “Зерцало”, 2004. – 504 с.
7. Красножен М. Е. Основы церковного права / Красножен М. Е. – М. : Зерцало, 1992. – 354 с.
e-mail: juslaw@ua.fm, pearle@ukrpost.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
