Вступ. 24 лютого 2022 року на всій території України було запроваджено режим дії воєнного стану, який продовжується і до сих пір у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України. Внаслідок цих дій абсолютно всі сфери життєдіяльності суспільства зазнали своїх деструктивних змін, в тому числі і сфера здійснення повноважень прокурором у кримінальному провадженні. Як в мирні часи, так і на час дії воєнного стану, захист прав людини становить наріжний камінь у діяльності держави, адже за таких умов збільшуються істотні ризики наявності порушень таких прав через вчинення кримінально-протиправних діянь – стосовно особи (її життя та здоров’я) та щодо її майна.
Тому, відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави [1]. Звідси випливає положення статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», що закріплює принцип неприпустимості припинення повноважень органів прокуратури (а також органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування тощо) в умовах воєнного стану [2]. У стані таких подій органи прокуратури повинні у посиленому режимі працювати в напрямку реалізації конституційно закріплених функцій органів прокуратури.
Більше того, ще у 2022 році ВРУ прийняла Проект Закону України від 01.04.2022 № 7058 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності органів прокуратури в умовах збройної агресії проти України», який визначив особливості правового статусу прокурорів, які є військовослужбовцями та передбачав можливість комплектування прокуратур військовослужбовцями Збройних Сил України [3]. Було також видано наказ Генерального прокурора «Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони» від 17.05.2023 р. №130, де зазначено про необхідність забезпечення комплексного виконання функцій прокуратури [4]. Цим наказом також було здійснено розмежування повноваження спеціалізованих прокуратур у сфері оборони.
Проблематика здійснення повноважень прокурором у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» [5] додано до КПК України розділ IX-1, який має назву «Особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану» [6]. Зокрема, у статті 615 КПК України передбачена можливість делегування цілої низки повноважень слідчого судді прокурору за об’єктивної неможливості виконання цих повноважень самим слідчим суддею. Щоправда, чинне законодавство не пояснює значення даної оціночної категорії. Так, використовуючи судову практику для розкриття змісту категорії «об’єктивної неможливості», можна простежити, що суди визначають «об’єктивну неможливість» за статтею 615 КПК України крізь призму наявності бойових дій, припинення роботи суду, евакуації органу досудового розслідування, відключення світла, що унеможливлює нормальну діяльність суду. Отже, керівник органу прокуратури на власний розсуд визначає, що собою становить об’єктивну неможливість у конкретному випадку та приймає рішення у формі постанови з обґрунтуванням правомірності здійснення ним повноважень слідчого судді.
Як нам відомо слідчим суддею є та особа, яка здійснює належний судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, при цьому задовольняючи або відмовляючи у задоволенні клопотань зацікавленої особи. Так, за статтею 615 КПК України прокурору делегуються наступні повноваження слідчого судді: проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування; надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи; отримання зразків для експертизи; розгляду клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Таким чином, законодавець закріпив норму щодо делегування повноважень судового контролю керівнику органу прокуратури, для якого в пріоритеті має бути збирання достатньої сукупності належних, допустимих і достовірних доказів.
Тут є ряд негативних обставин, на які потрібно зважати, адже йде мова про делегування повноважень (функцій судів), що не допускається у силу статті 124 Конституції України [7]. Як констатує науковець А. О. Шаповал, нововведення у КПК змін щодо делегування повноважень слідчого судді керівнику органу прокуратури є дискусійним, адже, з одного боку воно характеризується грубим порушенням конституційних норм і прав людини, однак, зважаючи на сучасні умови сьогодення, є «інша сторона медалі», яка виправдовує такі зміни, що пояснюються нездійсненністю таких повноважень слідчим суддею внаслідок неможливості здійснення функції правосуддя судами через непрацездатність деяких судів внаслідок їх пошкоджень та руйнувань [8]. До того ж, як видається, прокурор і слідчий суддя виконують свої повноваження незалежно один від одного, адже законодавство України визначає контрольні повноваження судді і наглядову діяльність прокурора по-різному. Так, процесуальний керівник, діє постійно та безперервно протягом усього досудового розслідування, охоплюючи наглядовими засобами всю діяльність органів досудового розслідування при здійсненні ними будь-яких слідчих (розшукових) дій та прийнятті процесуальних рішень, та діяльність інших суб’єктів цієї стадії процесу. Судовий же контроль таких властивостей не має, адже за своєю природою він не охоплює всієї діяльності суб’єктів досудового розслідування, а реалізується лише при розгляді клопотань слідчого і прокурора, або коли подана скарга про порушення прав, свобод і законних інтересів людини, громадянина органом досудового розслідування чи прокурором. Отже, зважаючи на різну правову природу двох різновидів контролю, мова про порушення положень законодавства не постає.
Варто також зосередити увагу на проблемі оскарження особою тих чи інших рішень прокурора. Йде мова про ті випадки, коли особа позбавляється свого права розгляду клопотання, яке стосується її прав та інтересів, незалежним і безстороннім судом, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод [9], адже прокурор приймає певні рішення у відповідності до статті 615 КПК України (використовуючи делеговані повноваження слідчого судді), а стаття 303 КПК України не містить положення щодо можливості оскарження рішення прокурора, прийняті в межах ст. 615 КПК України. Законодавець, передбачивши це, закріпив у частині 4 статті 615 КПК України право особи подати скаргу на рішення прокурора, хоча і до кінця не визначив при цьому строки для подання такої скарги, строки її розгляду, рішення, які приймаються відповідним органом за результатами розгляду такої скарги.
Окремою проблемою постає виконання обов’язку, що покладено на прокурора у частині 12 даної статті (як-от, забезпечення участі захисника у проведенні окремої процесуальної дії, у тому числі у разі неможливості явки захисника – із застосуванням технічних засобів (відео-, аудіозв’язку) для забезпечення дистанційної участі захисника), адже, на даний час трапляється чимало форс-мажорних обставин, які зумовлюють відсутність зв’язку з іншими особами, неможливість їх особистої участі у процесі, а тоді і відсутні гарантії виконання обов’язку, покладеного на прокурора. Тож законодавцем мають бути визначені порядок та строки виконання такого обов’язку прокурором та алгоритм дій у разі неможливості виконання наведеного обов’язку.
Висновок. Враховуючи наведене вище, можна зробити висновок про те, що розширення меж повноважень прокурора сприятиме гарантованій реалізації основної мети кримінального провадження з реалізацією закріплених у чинному законодавстві функцій.
Водночас варто наголосити на необхідності затвердження уточнень деяких положень. Доцільно було б передбачити у статті 615 КПК України можливість проведення судового засідання з розгляду слідчим суддею питань, що входять до його сфери компетенції із використанням технологій відеоконференцзв’язку. Таким чином, буде забезпечуватись функція судового контролю за проведенням слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, а необхідності делегувати деякі повноваження прокурору відпадуть. Також правильним кроком було б закріплення визначення оціночного поняття у статті 615 КПК України (йде мова про поняття «об’єктивна неможливість»), що у свою чергу унеможливлюватиме можливість зловживання процесуальними правами, закріплені у статті 615 КПК України. Рекомендовано також доповнити норму щодо оскарження рішення прокурора (стаття 303 КПК України).
Такі зміни змогли б вдосконалити процес досудового розслідування та усунути проблемність виконання повноважень прокурора в умовах воєнного стану.
Список використаних джерел:
1. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. / документ 1697-VII, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 2-3, ст. 12.
2. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12 травня 2015 р. / документ № 389-VIII, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 28, ст. 250.
3. Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності органів прокуратури в умовах збройної агресії проти України: Проект Закону України від 01.04.2022 / документ № 7058.
4. Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони: Наказ Генерального прокурора від 17.05.2023 р. / № 130, документ № v0130905-23.
5. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану: Закон України від 27.07.2022 / документ № 2462-IX.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст. 88 документ № 4651-VI.
7. Конституція України: станом на 09 грудня 2024 р. / документ 254к/96-ВР, Відомості Верховної Ради (ВВР) від 28.06.1996, № 30, ст. 141.
8. Шаповал А. О. Огляд та обшук транспортного засобу в умовах воєнного стану: Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету / Одеська юридична академія, 2022 р., № 56.
9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини): Закон України від 17.07.1997 р. / документ 995_004, чинний / поточна редакція – від 01.08.2021 р.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
