Незважаючи на ще порівняно недавню відсутність уваги з боку Європейського суду з прав людини до питань дотримання прав людини під час розгляду спорів міжнародними комерційними арбітражами, сьогодні практика Суду безумовно визнає необхідність дотримання таких прав як при розгляді цих спорів, так і на стадії визнання і виконання вже прийнятих арбітражами рішень. В останньому випадку заявники, як правило, скаржаться на порушення права на справедливий суд, передбаченого цивільною частиною статті 6(1) Європейської конвенції з прав людини.
У цьому контексті примітною є справа “Xavier Lucas v. France” (заява №15567/20), рішення в якій винесене Європейським судом 9 червня 2022 року [1]. Заявник, французький бізнесмен, звернувся до ЄСПЛ із заявою про порушення його права на доступ до суду, зокрема, через те, що Касаційний суд Франції відмовив йому в скасуванні арбітражного рішення, яким з нього і з компанії, де він був мажоритарним акціонером, було стягнуто значну суму коштів, лише на тій підставі, що його адвокатом було подано заяву про скасування арбітражного рішення у паперовій формі, а не в електронній. При цьому Касаційний суд скасував рішення апеляційного суду, яким було скасовано рішення міжнародного арбітражу в зв’язку з недотриманням вимог змагальності та через те, що арбітр не діяв як “дружній посередник”.
Європейський суд з прав людини визнав наявність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки на заявника було покладено непропорційний тягар, що порушує справедливий баланс між законним інтересом стосовно забезпечення дотримання формальних вимог звернення до суду, з одного боку, та правом доступу до суду, з іншого. Визнаючи наявність законодавчої вимоги щодо необхідності звернення до суду в електронній формі та відсутність підстав вважати її непередбачуваною чи свавільною, Суд, проте, зауважив, що було б надмірним покласти на заявника і його адвоката відповідальність за неподання заяви до суду в електронній формі за умов відсутності чіткої інформації стосовно такого подання і відсутності судової практики з цього питання. У зв’язку з цим ЄСПЛ виснував, що неврахування Касаційним судом практичних перешкод, з якими стикнувся заявник, намагаючись виконати законодавчі вимоги щодо подання заяви в електронній формі, вказує на наявність у рішенні Касаційного суду надмірного формалізму.
В іншій справі “NDI Sopot S.A v. North Macedonia” [2], розглянутій зовсім недавно, Суд визнав порушення права заявника – польської компанії – на справедливий суд, допущене державними судами на стадії визнання і виконання арбітражного рішення. Заявнику було відмовлено у задоволенні його заяви про виконання винесеного на його користь рішення арбітражу Міжнародної торгової палати (ІСС) через нібито наявні процедурні порушення арбітражного розгляду, які полягали у нерозкритті арбітром, призначеним заявником, інформації, що могла, на думку державних судів, поставити під сумнів його об’єктивність та безсторонність. Цікавою особливістю даної справи є те, що голова апеляційної колегії, яка залишила без змін рішення першої інстанції про відмову, є дружиною працівника компанії, проти якої було винесене арбітражне рішення і яка активно заперечувала проти задоволення заяви про виконання. Заявник намагався оскаржити рішення апеляційної інстанції до Верховного суду, але його скаргу не було прийнято.
У цій справі ЄСПЛ визнав обґрунтованими сумніви заявника щодо безсторонності головуючої судді апеляційної колегії, застосувавши об’єктивний тест, та зауважив, що суддя повинна була проявити більшу обачливість, особливо з огляду на специфіку питань, що вирішувалися нею у вказаній справі. Ці міркування виявилися достатніми для Суду, щоб зробити висновок про те, що склад апеляційного суду не ґарантував безстороннього розгляду і не відповідав вимогам Конвенції. При цьому, на думку ЄСПЛ, не має значення, що апеляційна колегія складалася з трьох суддів, оскільки з урахуванням таємниці ухвалення судового рішення неможливо встановити реальний вплив голови колегії на його прийняття.
Наведені вище та інші рішення ЄСПЛ з цього питання вказують на те, що надалі слід очікувати подальшого розвитку практики Суду з питань дотримання прав людини на стадії визнання і виконання рішень міжнародних комерційних арбітражних судів. Це сприятиме гармонізації підходів національних судів у подібних справах та подальшому формуванню їхньої проарбітражної позиції.
Література:
1. Рішення Європейського суду з прав людини від 09.06.2022 у справі “Xavier Lucas v. France” (заява № 15567/20). URL: https://hudoc.echr.coe.int/?i=001-217615 (дата звернення 31.01.2025).
2. Рішення Європейського суду з прав людини від 26.11.2024 у справі “NDI Sopot S.A v. North Macedonia” (заява № 6035/17). URL: https://hudoc.echr.coe.int/?i=001-238102 (дата звернення 31.01.2025).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
