Право власності вважається природним та невід’ємним правом людини, тому гарантування захисту прав усіх суб’єктів даної правомочності визнається однією з ключових завдань кожної розвиненої держави.
В Україні внаслідок значних реформ у соціально-економічних відносинах приватна власність стала основою ринкової економіки. Разом з тим, для належного втілення економічних реформ були необхідні зміни у законодавстві, зокрема, й в цивільному праві.
Результатом цих змін стало закріплення принципу недоторканності власності на рівні загальних засад цивільного законодавства. Цей принцип передбачає, що власника не можна позбавляти його майна без передбачених законом підстав. Таким чином, законодавець встановив певні рамки для всіх осіб, які можуть стикатися із власником, забезпечуючи нормальний розвиток і реалізацію його прав та їх захист від незаконних обмежень чи порушень.
Забезпечуючи захист відносин власності в Україні, право вирішує декілька завдань. По-перше, право передбачає стабільність відносин власності в суспільстві, що досягається шляхом законодавчого врегулювання цих правовідносин. По-друге, воно забезпечує відновлення порушених відносин власності, якщо таке трапляється, та притягнення до відповідальності осіб, винних у цих порушеннях. Таким чином, захист права власності розуміють як ряд передбачених законодавством заходів, що застосовуються у випадках порушення цього права, спрямованих на захист і відновлення відносин власності.
Слід зазначити, що чільне місце серед актів законодавства, котрі визначають засади, підстави та порядок захисту права власності, належить Конституції України. Відповідно до статті13 Конституції держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. У свою чергу, статтею ст. 41 Конституції передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Із точки зору практичного забезпечення здійснення права власності та його захисту в нашій державі головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності. Це пов’язано з тим, що такі засоби спрямовані, насамперед, на відновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинення дій, котрими порушується право власності та відшкодування збитків, заподіяних інтересам власника.
Поряд із захистом прав суб’єктів цивільних правовідносин законом передбачено охорону їх прав, що являє собою систему заходів правового, економічного, організаційного та іншого характеру, які мають на меті забезпечення реалізації суб’єктивних прав учасників цивільних правовідносин.
Більшість юристів зазначають, що категорії «захист» і «охорона» перебувають у взаємному зв’язку і являють собою подібні явища. Проте, охорона розглядається як більш широке поняття, що включає в собі захист.
Досліджуючи способи та процесуальні форми захисту цивільних прав, Тимченко Г. П. підкреслив, що право на захист за своєю юридичною природою – невід’ємний елемент прав людини та громадянина.
У рамках цього положення в юридичній літературі було висунуто теорію, згідно з якою право на захист є елементом правового статусу громадянина. Воно полягає у можливості його власника самому вчинити юридично значущі активні дії. На відміну від інших прав такого типу, право на захист має самостійне значення в механізмі правового регулювання та найвищою мірою фіксує свободу правомірної поведінки [1, с. 21, 28].
У свою чергу, З. В. Ромовська доречно вказує: «Правовий захист – завжди акт, що вже відбувся, оскільки він є безпосередньою реалізацією міри державного примусу, що визначена у рішенні суду чи іншого органу, уповноваженого на здійснення правового захисту. І саме це є головним у суті правового захисту» [2, с. 490].
Засади цивільно-правового захисту права власності визначені у ч. 1 ст. 386 ЦК України, яка встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності.
Цивільно-правові засоби захисту права власності можуть бути поділені на публічні та приватні. Публічні засоби захисту – це ті, що здійснюються на підставі припису закону за допомогою суду та інших державних органів, а приватні – ті, що здійснюються самими власниками без звернення до суду та інших державних органів, тобто, самозахист (або захист на підставі норм, установлених договором, тощо).
При цьому, першочергове практичне значення мають публічні засоби захисту права власності. Вони поділяються на судові та адміністративні.
У свою чергу, у вітчизняній цивілістиці судові засоби захисту права власності поділяють на дві групи: речово-правові та зобов’язально-правові.
Речово-правові засоби захисту права власності спрямовані безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб’єктивного права, забезпечення реалізації здійснення правомочностей власника (володіння, користування, розпорядження тощо) стосовно речі, що йому належить.
Зобов’язально-правові засоби захисту права власності характеризуються тим, що спрямовані проти порушення прав власника певною особою. При цьому, самої речі в натурі вже не існує, або вона пошкоджена та існує потреба у відновленні її якості. До таких засобів захисту належать, наприклад, вимоги з відшкодування заподіяної майнової шкоди; вимоги про виконання договору і передачу боржником кредитору (власнику) речі, що йому належить; вимоги про повернення безпідставно одержаного за рахунок власника майна тощо.
Загалом, у статті 16 ЦК України закріплено десять способів захисту права, більшість з яких може бути застосована до захисту права власності.
З-поміж них два способи захисту: припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення права, – мають універсальне застосування.
Аналізуючи дану проблему, також слід зазначити, що обраний спосіб захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб’єктивного цивільного права повинен відповідати такому критерію, як ефективність, під яким слід розуміти спроможність відновити майнове становище, що існувало до протиправного посягання.
Вибір способу захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб’єктивного цивільного права є прерогативою позивача. Тому при вирішенні спору суд, зважаючи на фактичні обставини справи, повинен переконатися у тому, що обраний спосіб захисту відповідає вимогам закону, правовій природі відносин, які виникли між сторонами, а також може відновити становище, що існувало до протиправного посягання, без необхідності ініціювання нових спорів.
Окреслене судження співвідноситься з правовими висновками Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц наголошено, що право та інтерес, за захистом якого звернулася особа, мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [3].
В іншій справі № 910/8060/19 у постанові від 10.11.2021 Верховний Суд, покликаючись на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, резюмував, що статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективним способом є такий, що призводить до потрібних результатів, тобто, забезпечує поновлення порушеного права, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам [4].
Підсумовуючи викладене, слід підкреслити, що непорушність права власності є одним з основних принципів, що гарантує учасникам цивільних правовідносин охорону та захист їх прав та інтересів як власників певного майна. Цивільним законодавством передбачено відповідні форми та способи захисту прав власника – від здійснення права на самозахист до звернення на адресу компетентних державних органів. При цьому, найбільш дієвою слід визнати судову форму захисту права власності.
Натомість, головним завданням є обрання такого способу захисту, який зможе забезпечити реальне поновлення порушеного права.
Література:
1. Тимченко Г. П. Способи та процесуальні форми захисту цивільних прав. Дис. … канд. юрид. наук. Харків. 2002.
2. Ромовська З. В. Українське цивільне право. Загальна частина. Підручник. Київ. Алерта. 2009.
3. Постанова ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80116150.
4. Постанова КГС ВС від 10.11.2021 у справі № 910/8060/19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101163526
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
