Враховуючи відсутність міжнародного суду чи іншого органу, який би вирішував спори у цивільно-правових відносинах з іноземним елементом, спори з іноземним елементом розглядаються внутрішніми (національними) судами країни. У зв’язку з цим виникає потреба визначення юрисдикції судів у зазначених спорах. У даному контексті слід зазначити, що існують спори, в яких може діяти лише національний суд країни, з якою спір або предмет спору має дуже сильний зв’язок. Закон країни, який визначає виключну юрисдикцію її судів, вирішує, який цей зв’язок. Разом з тим, в інших спорах може бути визначена юрисдикція судів інших країн, що означає, що в окремих справах можуть діяти як національні, так і іноземні суди.
Цікавим та водночас дискусійним питанням визначення міжнародної юрисдикції дотепер залишається доктрини «forum non conveniens» (доктрини «незручного форуму»), яка бере свій початок із шотландського права 19 століття (пізніше було прийнято майже в усіх країнах системи загального права) [2, c. 21]. Зауважимо, що «forum non conveniens» – це доктрина загального права, яка розвинулась в англо-американській правовій традиції через турботу про судову економію. «Forum non conveniens» – це підстави, на яких відповідач може стверджувати, у своєму клопотанні про відмову, що позивач подав позов до суду, який є невідповідним [6, с. 450].
Основний принцип цієї доктрини полягає в тому, що вона застосовуватиметься лише в тому випадку, якщо суд переконається, що для сторін є інший форум, доступний і компетентний, який є відповідним у конкретній справі. Визначення наявності підстав «forum non conveniens» складається з двох етапів. На першому етапі першої інстанції визначається, чи є інший доступний форум, а на другому етапі – чи він явно більш відповідний, тобто чи процедура буде проведена у спосіб, який більше відповідає інтересам усіх сторін і цілям правосуддя. При цьому, кожен аспект оцінюється відповідно до обставин, що існують на момент подання заявки [2, c. 22].
Однак слід зважати на те, що Європейський Союз – це сукупність країн, які переважно використовують цивільне право, а не загальне право. Єдиним винятком із цього є Кіпр [7, с. 459]. Очевидною нам видається малоймовірність того, що інша країна Європейського Союзу захоче застосувати дивну правову доктрину, створену в країнах з іншою правовою культурою, до своєї власної системи.
Крім того, «forum non conveniens» було явно, хоча й не беззастережно, заблоковано у справі «Andrew Owusu v N. B. Jackson», яка розглядалася в Суді Європейського Союзу [4]. Ця справа проілюструвала існування обмежень у застосуванні «forum non conveniens», які накладає «брюсельський режим». Зокрема, вирішальним був попередній висновок Європейського суду від 1 березня 2005 р., згідно з яким застосування доктрини «forum non conveniens» суперечить режиму, встановленому Регламентом Брюссель I та Брюссель Ia. Вказане обмеження чітко свідчить про відмову від цього інституту в судах держав-членів ЄС, незалежно від того, чи має місце цей інститут у правових системах цих країн чи ні. Цей факт також стосується випадків, коли юрисдикція суду за цим інститутом також стосується інших країн за межами ЄС [1].
Зауважимо, що Англія (не рахуючи згаданої нами Шотландії), окрім США, є однією з країн, яка однією з перших прийняла «forum non conveniens», як доктрину, яка згодом отримала розвиток через судову практику. Однак проблема застосування цієї доктрини виникла, коли Велика Британія приєдналася до Брюссельської конвенції про юрисдикцію та виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах від 1968 року, що пізніше набула своєї форми як Регламент 1215/2012 [8]. Зокрема, метою цієї Конвенції було уніфікувати та збалансувати цивільні процесуальні норми різних держав-членів ЄС з метою посилення судового захисту осіб, які проживають в ЄС [2, c. 24]. Принагідно зазначимо, що після Brexit 1 січня 2021 року закінчився перехідний період виходу Великої Британії з ЄС, тобто з митного союзу та єдиного ринку. Це означає, що Регламент 1215/2012 [8] більше не має чинності у Великобританії. З іншого боку, залишається в силі Гаазька конвенція про угоди про вибір суду, яка поширюється лише на угоди та виключний вибір суду. Таким чином, сферу застосування «forum non conveniens» було розширено [3].
Разом з тим, у Брюссельському регламенті бере свій початок доктрина «lis pendens». Функціонально метою Брюссельського Регламенту I, разом з «lis pendens» та низкою інших рамок і доктрин, було створити систему, здатну працювати незалежно від концептуальних конструкцій держав-членів [6]. Незважаючи на те, що Регламент Брюссель I був обмежений обсягом документа та федералізмом, він мав вирішити широкий спектр питань у транскордонних паралельних провадженнях за допомогою дуже небагатьох інструментів. Одним із таких і була «lis pendens» [9, с. 970], яка має першість по відношенню до згаданого англосаксонського інституту [1].
Однак питання визначення міжнародної підсудності потребує подальшого наукового вивчення.
Література:
1. Brand R. A. Challenges to Forum Non Conveniens. Journal of International Law and Politics. 2013. №45. Р. 1015.
2. Čolović V., Crnjanski V. Forum non Convenience as a Basis for Determining of Jurisdiction. Godišnjak fakulteta pravnih nauka. 2024. №14. Р. 19-33.
3. Farrington F. A return to the doctrine of forum non conveniens after Brexit and the implications for corporate accountability. Journal of Private Intrenational law. 2022. Vol.18. Іssue 3. P. 399-423.
4. Judgment of the Court (Grand Chamber) of 1 March 2005. Andrew Owusu v N. B. Jackson, trading as «Villa Holidays Bal-Inn Villas» and Others. Reference for a preliminary ruling: Court of Appeal (England and Wales), Civil Division – United Kingdom. Brussels Convention – Territorial scope of the Brussels Convention – Article 2 – Jurisdiction – Accident which occurred in a non – Contracting State – Personal injury – Action brought in a Contracting State against a person domiciled in that State and other defendants domiciled in a non – Contracting State – Forum non conveniens – Incompatibility with the Brussels Convention. Case C-281/02. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX%3A62002CJ0281
5. Lee E. Forum Can Non Save Us Now. German Law Journal. 2024/ №25(3). Р. 447-462.
6. Isidro М. Lis Pendens and Res Judicata Under the ELI/UNIDRIOT Model European Rules of Civil Procedure, EAPIL. 2021. URL: https://eapil.org/2021/11/25/lis-pendens-and-res-judicata-under-the-eli-unidroit-model-european-rules-of-civil-procedure/.
7. Nyombi C., Oruaze Dickson M. Tactical Litigation in the Post-Recast Brussels Regulation Era. European Competition Law Review. 2017. №38 (10). P. 457-469.
8. Regulation (EU) No1215/2012 of the European Parliament and of the Council of 12 December 2012 on jurisdiction and the recognition and enforcement of judgments in civil and commercial matters (recast). URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=celex%3A32012R1215
9. Shiyun Li. Lis Pendens or Forum Non Conveniens: Balance Between Stability and Flexibility. 25 N.Y.U. J. of Int’l L. & Pol. 2020. Р. 967-973.
____________________
Науковий керівник: Цірат Геннадій Артурович, доктор юридичних наук, доцент, Науково-навчальний інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
