В правосудді важливо доказати наявність саме того чи іншого факту чи обставини, щоб переконати суд в істинності своїх доводів чи заперечень.
Очевидно, що механізм переконання суду є доволі складним питанням, яке обумовлюється не лише доказовою інформацію, яку вкладають сторони в процес обміну своїми «змагальними паперами» [1, с. 130], але і наявністю цілої системи засобів доказування, які характеризуються своєю належністю, допустимістю, достовірністю та достатністю. Такий процес доказування лежить в основі всіх цивільних справ, предметом яких є спір про право і в цьому зв’язку спори, які виникають із правовідносин оренди земель сільськогосподарського призначення, не є виключенням із цього загального переліку.
Одним із таких засобів доказування є показання свідків. В цьому зв’язку, ч. 1 ст. 90 ЦПК України зазначає: «Показання свідка – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи» [2]. Здавалося б, що таке визначення поняття «показання свідка» як засобу доказування є вичерпним, а тому жодних ускладнень у сфері практичного його втілення у сферу доказового процесу не повинно бути. В той же час, практика показує, що показання свідка є найдискусійніших із усіх засобів доказування, не дивлячись на те, що свідки найчастіше є безпосередніми спостерігачами за тими чи іншими діями сторін чи їх бездіяльністю.
Дана дискусія має двоякий характер. З одного боку ми можемо допустити, що кожен свідок внаслідок різного рівня своєї інтелектуальної складової, спостерігаючи за однією і тією ж подією, по різному буде відтворювати її суть. Це означає, що свідки з буквальною точністю об’єктивно не зможуть відтворити за рахунок мовлення як побачене, так і почуте.
Додатково на цю складову об'єктивно впливає і рівень освіченості особи, який пов'язується із наявністю низького чи високого рівня словарного запасу. Це означає, що суд завжди критично сприймає показання свідків як з точки зору глибини їх проінформовані, так і точності відтворення доказової інформації.
Свідчення свідків як засіб доказування у земельно-орендних спорах активно використовується всіма сторонами справи як правило у тому випадку, коли предметом доказування виступає факт укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення і зокрема, намір і волевиявлення орендодавця на вчинення такого правочину. Як приклад, у цивільній справі № 179/950/24 про визнання додаткової угоди укладеною, розглянутій 14 січня 2025 року Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області свідками на боці відповідача виступали він сам, його дружина та син, які повідомили суду, що позивач не мав наміру продовжувати дію договору оренди, не бажав його підписувати на наступні роки, а навпаки – хотів забрати землю. Суд врахував, що «з пояснень допитаних у судовому засіданні свідків вбачається, що відповідач, як власник земельної ділянки, неодноразово звертався до позивача з вимогою про повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди» дійшов висновку про відмову ПП «Агрофірма «Промінь-2005» у задоволенні позовних вимог [3].
В деяких випадках свідками у земельно-орендному спорі виступають працівники орендаря земельної ділянки сільськогосподарського призначення, які повідомляють суду відомі їм особисто обставини щодо земельно-орендних правовідносин. Зокрема, у справі № 541/3401/21, яка перебувала у провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, суд на підставі показань двох свідків встановив, що позивачі за первісним позовом (про розірвання договору оренди землі) умисно не отримували орендну плату від орендаря з метою створити таким чином, фактичну підставу до припинення орендних правовідносин. Натомість, Миргородське приватне орендне сільськогосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство вжило всіх необхідних заходів аби орендодавці своєчасно отримали належні їм кошти, включаючи особистий приїзд бухгалтера за місцем проживання позивачів для здійснення розрахунків [4].
В той же час, свідками з боку кожної із сторін часто виступають їх друзі, знайомі чи близькі люди, які з почуття «виключної справедливості», приносять в доказовий процес певну його «розмитість», яка досягається за рахунок певного спотворення тих чи інших фактів чи обставин, не дивлячись на ні на судову присягу, яку вони проголошують в судовому засіданні, ні на їх попередження про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань. Так, за даними Державної судової адміністрації, у 2021 році до кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань було притягнуто 153 свідка. У 2022 році таких осіб було 103, а у 2023 році їх кількість становила 100 осіб [5].
Отже, доказування є різновидом процесу пізнання, оскільки в ньому об'єктивно віддзеркалюють закони логіки, тому доказова процедура, в тому числі і у сфері дослідження показань свідків як засобів доказування, підлягає критичному дослідженню сторонами безпосередньо в судовому засіданні в кінці якого весь зміст за всіх засобів доказування, які пройшли процес свого дослідження, оцінюється судом.
В той же час, якщо свідок даючи свої покази в судовому засіданні, не може назвати джерело своєї обізнаності щодо певних фактів чи обставин, такі показання не визнаються як доказ, а відтак суд, оцінивши їх з точки зору достовірності, виключає їх із засобів доказування, на яких базується судове рішення. В той же час, законодавець, говорячи про показання свідка, не дає поняття свідка як суб'єкта доказову процесу, що є першочерговим поняттям по відношенню до його показань. З цих підстав ми вважаємо, що статтю 90 ЦПК України потрібно доповнити новою частиною – частиною першою, виклавши її у наступній редакції: свідком може бути дієздатна фізична особа, яка не зацікавлена у предметі спору та результаті вирішення цивільної справи і володіє належною та достовірною до предмета спору доказової інформацією. Відповідно, частини 1 та 2 статті 90 ЦПК вважати частиною 2 та 3 статті 90 ЦПК України.
Література:
1. Теорія доказового права: монографія / за заг. ред. д.ю.н, проф. М. М. Ясинка. Київ: Алерта, 2021. 426 с.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення: 27.02.2025).
3. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2025 у справі № 179/950/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124550792 (дата звернення: 28.02.2025).
4. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 жовтня 2022 року у справі № 541/3401/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107246262 (дата звернення: 28.02.2025).
5. Звітність щодо стану здійснення правосуддя місцевими та апеляційними судами / Судова влада України – офіційний веб-портал. URL: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/ (дата звернення: 28.02.2025).
____________________
Науковий керівник: Ясинок Микола Михайлович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
