:: LEX :: ЕКОЛОГІЧНА СЕРТИФІКАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ: ПРАВОВЕ  РЕГУЛЮВАННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 10


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЕКОЛОГІЧНА СЕРТИФІКАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
 
13.04.2009 22:49
Автор: Бугера Сергій Іванович, кандидат юридичних наук, заступник директора з наукової роботи Української академії аграрних наук
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
Згідно ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» сертифікація це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам [1]. При цьому відповідно до ст. 1 Закону України « Про безпечність та якість харчових продуктів» сільськогосподарська продукція це сільськогосподарські харчові продукти тваринного і рослинного походження, що призначені для споживання людиною у сирому або переробленому стані як інгредієнти для їжі [2] .
Екологічну сертифікацію продукції, і в тому числі сільськогосподарської, здійснюють з метою стимулювання виробництва продукції, надання послуг та використання технологічних процесів, які найменше забруднюють довкілля та гарантують безпечність продукції (послуг) для життя, здоров'я, майна та довкілля. Екологічний сертифікат і знак відповідності сприяє конкурентоспроможності продукції. Розроблення нових видів матеріалів, виробів, технологічних процесів вимагають спочатку створення технічних умов, стандартів, а потім розроблення процедур їх сертифікації.
В розвинених країнах екологічна сертифікація достатньо поширена, є обов'язковою та доповнює сертифікацію продукції й послуг. У Франції законодавством екологічна сертифікація у сільському господарстві впроваджена ще з 1960 року. Для неї встановлені екологічні сертифікаційні знаки, які отримали назву «червоні позначки». Їх маркують поруч з національним маркувальним знаком NT. В Німеччині екологічну сертифікацію продукції введено з 1974 року.
Труднощі з екологічною сертифікацією продукції Данії полягають в тому, що вона межує з основними забруднювачами довкілля — країнами Великобританії, Східної Європи та Скандинавії. Ці відмінності відбились в її законодавстві. Споживачі продукції Данії зважають на наявність на продукції екознаків, але оскільки їх використання є добровільним окремі виробники продукції впроваджують свої знаки, що створює їх конкуренцію на ринках. Тому уряд Данії підтримує впровадження єдиного екознаку для екологічної сертифікації продукції країн ЄС.
Загалом екологічна сертифікація в ЄС опирається на такі превентивні заходи: шкоду довкіллю попереджують за допомогою усування джерел його забруднень; ефективність сертифікації залежить від безпечності продукції та послуг для довкілля; перевищення критеріїв екологічної сертифікації відповідних вимог стандартів; вплив екологічної шкоди довкіллю вивчають та аналізують на всіх життєвих періодах продукції від її проектування до утилізації; окрім матеріальної шкоди досліджують також естетичні, чуттєві тощо показники продукції.
Незважаючи на добровільність здійснення екологічної сертифікації для всіх країн ЄС, з 1993 року чинною є Директива ЄС, що надає переваги сертифікованій продукції на єдиному європейському ринку (ціна такої продукції значно вища). Інформація щодо критеріїв її екологічності розповсюджується разом з термінами їх чинності. Складання переліків видів продукції, які підлягають екологічній сертифікації та маркуванню їх відповідними сертифікаційними знаками покладено на уповноважені національні органи країн-членів ЄС з участю виробників, споживчих товариств, екологічних організацій, окремих фахівців тощо, які беруть участь в консультативному форумі.
У зв'язку з конкуренцією знаків екологічної сертифікації, в якій окремі продавці не завжди дотримуються встановлених правил, створено спеціальний Підкомітет ISO з екологічного маркування продукції, а підставою здійснення екологічної сертифікації є вимоги стандартів ISO серії 14000 та укладена в 1999 році Угода десяти європейських країн щодо взаємного визнання акредитації органів екологічної сертифікації, випробувальних лабораторій, атестації інспекційних органів і персоналу.
В Україні система управління навколишнім середовищем регламентована стандартами ДСТУ ISO серії 14000. В цих стандартах регламентовано: склад, опис елементів системи й настанови щодо застосування; принципи управління, системи і засоби забезпечення; загальні принципи та процедуру аудиту, аудит систем управління довкіллям і класифікаційні вимоги до аудиторів з екології [3, с. 308-311].
Підсумовуючи можна зазначити, що для підвищення рівня конкурентно спроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках необхідним є вдосконалення питання правового регулювання її якості. Світовий досвід вказує, що значну роль у підвищенні якості продукції має її екологічна сертифікація. Оскільки при цьому можливе не тільки забезпечення потреб споживача, але й раціональне використання природно ресурсного потенціалу та ефективне управління навколишнім середовищем.

Література:
1. Закон України «Про підтвердження відповідності» (від 17 травня 2001 року № 2406-ІІІ) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №32. – Ст. 169 (із змінами).
2.Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» (від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №19. – Ст. 98 (із змінами).
3. Боженко Л. І. Метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація: Навчальний посібник. — Львів: Афіша, 2006. — 324 с.
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
НАУКОВИЙ ПЛЮРАЛІЗМ РОЗУМІННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
18.05.2009 18:44
WTO AND ENVIRONMENTAL REQUIREMENTS: SOME ASPECTS OF LEGAL REGULATION IN LITHUANIA, THE RUSSIAN FEDERATION AND UKRAINE
08.05.2009 18:12




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше