Автор: Демченко Іван Сергійович, аспірант Інституту законодавства Верховної Ради України, юрисконсульт ТОВ «ДОПОМОГА-1»
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Проголошення незалежності України актуалізувало проблему наукового аналізу формування правової свідомості громадян, яка б відповідала вимогам сучасного демократичного суспільства.[1] В юридичній літературі присутній науковий інтерес до проблем правової культури, існують декілька дисертаційних робіт з цього питання, ряд наукових статей, дане питання присутнє у підручниках з теорії права. Проте незважаючи на вищезазначене, питання правового ідеалізму, як одним із проявів дефектів правосвідомості залишається малодослідженим та нерозкритим. Метою даної статті є розкриття змісту поняття такого правового явища, як правовий ідеалізм.
Правовий ідеалізм, є одним з різновидів деформації правової свідомості, а отже, правовому ідеалізму притаманні риси останнього. Як визначає Ю.Калиновський[2] деформація правосвідомості являє собою викривлення форми та змісту правових настанов, навичок та звичок на інституційному та неіституційному рівнях, що відображається перш за все у діяльності та дискурсивних практиках суб’єктів правовідносин, а також у засобах вирішення конфліктних ситуацій, стерео типізованих серед широких верств населення. М.Требін [1] визначає деформацію правової свідомості як один з її станів, протилежний позитивному. Деформація правової свідомості – це соціально-правове явище, що характеризується зміною її стану, при якому у носіїв формуються певні ідеї, уявлення, погляди, знання, відчуття і настрої, переживання і емоції, які спотворено відображають юридичну дійсність і виражають негативне ставлення до діючого права, законності і правопорядку.
Розкриваючи поняття правового ідеалізму, неможливо не звернути увагу на визначення правового нігілізму. За загальним визначення правовий нігілізм трактують як тип правосвідомості, який заперечує соціальну і особисту цінність права, вважає його недосконалим (найменш досконалим) способом регулювання суспільних відносин. Як зазначає Н.Матузов[3], якщо правовий нігілізм означає недооцінку права, то правовий ідеалізм його переоцінку. Незважаючи на їх, здавалося б, різновекторну спрямованість, вони в кінцевому підсумку змикаються, створюючи дві сторони однієї медалі - дефіциту політико-правової культури, деформованої правосвідомості, а часом і відвертого юридичного невігластва.[4] Однак, на відміну від правового нігілізму, явище правового ідеалізму в реальному менш помітні, і саме тому вони помилково не викликають ніяких хвилювань з боку суспільства. Як зазначає М. Козюбра [5], вони усвідомлюються лише з часом, коли наступає суспільне розчарування у законах, з якими пов’язувалися надії на покращення життя чи вирішення інших гострих суспільних проблем - боротьби з корупцією, бюрократизмом, алкоголізмом і т. д. Можуть настати й інші, на мою думку більш небезпечні наслідки. Існуюча на всіх рівнях правосвідомості наївна віра у всемогутність закону змінюється більш стриманим відношенням до нього. Соціальні очікування покладаються не стільки на майбутній справедливий закон, скільки на оперативне розпорядження влади, що не обов’язково має нормативно – правову форму. [6] А дане, я вважаю, є реальною загрозою для основоположних принципів демократичної держави – принципу правової держави, верховенства права та закону.
Досліджуване явище супроводжує людство на протязі усього часу його існування. Так, ще Платон наївно вважав, що головним засобом втілення у життя своїх намірів будівництва ідеальної держави будуть ідеальні закони, що прийматимуться мудрими правителями. В епоху просвітництва вважалося достатнім знищивши старі закони, прийняти нові, і царство розуму буде досягнуто. Дивно, але ще й сьогодні багато людей і навіть політики помилково покладають на закон занадто великі сподівання у справі перебудови нашого суспільства. [7]
Правовий ідеалізм ще інколи називають – правовий романтизм, фетишизм. Правовий ідеалізм відображає неадекватне ставлення до права, що передбачає перевищення його ролі у вирішенні суспільних проблем. Він виявляється у надмірних сподіваннях на те, що лише шляхом прийняття певного закону можна вирішити всі проблеми, при цьому не враховуються реальні передумови реалізації законів.[8] М. Требін [1] зазначає, що правовий ідеалізм (фетишизм) – форма деформації правосвідомості, що виражається в абсолютизації ролі права і правових інститутів у регулюванні суспільних відносин.
Отож, підсумовуючи вищезазначене, вважаю за необхідне запропонувати власне поняття правового ідеалізму із виділенням його основних ознак. На мою думку, правовий ідеалізм можна визначити як один із видів негативного стану (деформації) правової свідомості індивіда та/або суспільства, при якому у них утворюється помилкові уявлення, що виражаються у вірі в всесильність ролі права і правових інститутів та ідеальність нормативно-правових актів, їх стовідсоткову дієвість, здатність водночас вирішити усі існуючі проблеми та негаразди, що призводить до зневіри до державних органів і посадових осіб, неповаги до закону, зниження рівня правової культури, розвитку правового нігілізму. Правовий ідеалізм характеризується наступними ознаками: 1) негативне, приховане, триваюче явище у суспільстві; 2) суб’єктами, що продукують дане явище є – індивід (пересічна особа, політики) та/або суспільство (його класи та групи); 3) об’єктом є хибне уявлення про право й закони.
Зрозуміло, що будь-які перетворення, що здійснюються в суспільстві, потребують надійного правового забезпечення. Без нього сподіватися на
позитивні зрушення неможливо, про що наочно свідчить досвід розвинутих країн Заходу. Проте на право, закони не можна покладати завищені надії. Вони не всесильні і їм слід відводити лише те місце і ту роль, які випливають з їх об'єктивних можливостей. Безсилля законів, їх нездатність змінити ситуацію породжують той самий нігілізм: їх престиж падає разом з престижем влади.[5] Націленість на розбудову демократичного суспільства, правової держави ще не є гарантією досягнення проголошених цілей. Перш за все потрібні соціальні, економічні та заходи плюс закони. Лише спільна дія усіх цих факторів може дати бажаний результат. [3] Окрім цього, я вважаю, що належний політичний, суспільний та нормотворчий досвід дозволить подолати та розвіяти прояви правового ідеалізму.
Література:
1. Требін М.П. Правосвідомість громадян України: стан та види деформації – Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна – 844’2009 – Соціологічні дослідження сучасного суспільства:методологія, теорія, методи. – Випуск 23 – с.59-63
2. Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність: Монографія. – Харків: Право, 2008. – 288 с.
3. Матузов, Н. И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны «одной медали» /Н. И. Матузов.//Правоведение. -1994. - № 2. - c. 3 - 16.
4. Матузов Н. И. Актуальные проблемы теории права.- Саратов, 2004. – с.188
5. Козюбра М.І. Конституційний ідеалізм та конституційний нігілізм як прояви дефіциту правової культури // Наукові записки. Національний університет «Києво-Могилянська Академія». – Т. 53: Юридичні науки / Заг. редкол.: В.С. Брюховецький та ін.; НаУКМА. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – c. 3-7.
6. Лейст О. Э. Три концепции права // Советское государство и право. 1991. № 12. - c.9.
7. Алексеев С.С., Игнатенко Г.В. и др. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. 3-е изд. – М.:Норма - 2009 г. – с. 284-286
8. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003 - с.198 -199
e-mail: ivde@meta.ua; ivdcorundum@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
