:: LEX :: ПРОБЛЕМАТИКА СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ СТОРІН У ДОГОВОРІ ФАКТОРИНГУ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 61)

Термін подання матеріалів

16 травня 2024

До початку конференції залишилось днів 24


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОБЛЕМАТИКА СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ СТОРІН У ДОГОВОРІ ФАКТОРИНГУ
 
26.11.2009 19:49
Автор: Токунова Анастасія Володимирівна, аспірантка Інституту економіко-правових досліджень НАН України
[Фінансове право. Банківське право]
Для визначення правової природи договору необхідним є всебічний його аналіз, елементом якого має бути визначення суб’єктного складу його сторін. Сформулюємо відповідні положення щодо договору факторингу.
Загальні положення про цей договір містяться в Цивільному кодексі України, відповідно до ст. 1079 якого «сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.»[1] Отже, бачимо, що бути стороною в договорі факторингу може лише суб'єкт підприємницької діяльності. Розглянемо коло учасників відповідно цивільних та господарських відносин.
Відповідно до статті 2 цього ж кодексу, «учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі – особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.»[1]
Стаття 2 Господарського кодексу України визначає, що «учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.»[2] Тобто з вищенаведеного можна зробити висновок, що відносини між суб’єктами господарювання мають регулюватися саме Господарським кодексом України. Сторони в договорі факторингу мають бути суб’єктами підприємницької діяльності, отже, висувається питання щодо природи цього договору: до якої галузі права його дійсно необхідно відносити: цивільного чи господарського. Допомогти у вирішенні цієї дилеми може звернення до інших нормативний актів. Так, Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року (міжнародний нормативно-правовий акт, що був створений для уніфікації відповідних відносин і зараз активно використовується у багатьох країнах світу, та до якого наша держава приєдналася декілька років тому) у ч. 1 ст. 2 закріплює, що вона застосовується щоразу, коли «грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав…» [3] Тобто Конвенція підтверджує той факт, що учасниками договору факторингу мають бути лише суб’єкти, які займаються господарською діяльністю. Згідно до усього вищевикладеного, договір факторингу – класичний приклад такого випадку. Таким чином, визначивши суб’єктний склад сторін у договорі факторингу, законодавець надав йому господарського забарвлення, одночасно помістивши до акту цивільного законодавства. Така ситуація порушує гармонійність побудови нормативних актів, а також може призвести до колізій у правозастосуванні. Отже, при подальшому вдосконаленні законодавства необхідно зважати на цю ситуацію, поступово відносячи регулювання договору факторингу до актів саме господарського законодавства.

Джерела:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. №435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст.356.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст.144.
3. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 р. // Урядовий кур'єр. – 2006. – № 49.

e-mail: k3toku@mail.ru, k3toku@gmail.com

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ
16.11.2009 08:00
РОЛЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ФУНКЦІОНУВАННІ КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ
15.12.2009 18:58
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ СКОРИНГОВИХ СИСТЕМ В ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ – ЯК ЗАПОРУКА ЇХ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
05.12.2009 09:16




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше