:: LEX :: ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА: НА ІНФОРМАЦІЮ ТА ТАЄМНИЦЮ ПРО СТАН ЗДОРОВ’Я В КОНТЕКСТІ ПРАВА НА ЖИТТЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 42)

Термін подання матеріалів

29 червня 2022

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА: НА ІНФОРМАЦІЮ ТА ТАЄМНИЦЮ ПРО СТАН ЗДОРОВ’Я В КОНТЕКСТІ ПРАВА НА ЖИТТЯ
 
19.02.2007 21:39
Автор: Петрицин Наталія Тарасівна, Львівський національний університет імені Івана Франка
[Цивільне та сімейне право. Цивільний процес. Комерційне право. Міжнародне приватне право]
У ст. 271 ЦК закріплено положення про те, що зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Отже, зміст кожного права фізичної особи становить можливість діяти вільно, долаючи різноманітні перешкоди на шляху до реалізації своєї мети.
Особисті немайнові права не піддаються грошовій оцінці а й тому, що людина не може відмовитися від них. Оскільки особистими немайновими правами володіє кожна людина, втрачається будь-який сенс їх відчуження, адже не можна придбати собі друге право на особисту свободу чи друге право на таємницю про стан свого здоров’я. Зокрема, у науково-практичному коментарі Цивільного кодексу України ( за ред. В. М. Коссака ) [ 5, c. 236-245 ] висловлюється точка зору про те, людина не може бути позбавлена їх у разі вчинення правопорушення. На мою думку, дане положення є вже спірним хоча б з огляду на те, що у ст. 285 та ст. 286 ЦК України встановлюються певні обмеження таких прав. Так, медичні працівники у передбачених законодавчими актами випадках, мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я конкретної особи, обмежувати можливість їх ознайомлення з окремими документами. Тобто, як бачимо, що хоча й особа повністю не позбавляється такого права, проте, слід зауважити, що це певною мірою звужує можливість його застосування. Тому, вважаю за необхідне, що дане твердження слід розглядати лише в одному аспекті. Адже право на свободу, яке є стрижневим у системі відповідних прав, зумовлює право особи знати все насамперед про себе, щоб спланувати та реалізувати свої наміри.
Цікавим з цього приводу є закріплення законодавцем у ст. 281 ЦК України положення про те, що “фізична особа має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом". Отже, дане законодавче формулювання підтверджує ще раз той незаперечний факт, що саме достатня поінформованість особи про стан свого здоров’я та заборона поширення такого роду інформації без її згоди є тими первинними правовими началами, без якої людина у нашому суспільстві не може обійтися, а тим паче захистити своє чи інших осіб право на життя. Адже, повністю погоджуюся із авторами вказаного коментаря в тому аспекті, що у цьому контексті право людини на достовірну та повну інформацію про стан свого здоров’я має істотне значення. Така інформація, особливо, якщо вона своєчасна, може забезпечити особі можливість вжиття радикальних заходів лікування. Якщо ж вона запізніла – це дасть можливість закінчити справи, зробити певні розпорядження. Повне інформування про хворобу може спонукати людину до вжиття певних заходів та концентрації всіх захисних сил організму. Повністю погоджуюся із позицією російського дослідника М’ясникова в тому аспекті, що “ людина не є об’єктом лікування, а його природним учасником”. Тому, вважаємо, що ніхто не вправі визначати можливість розпоряджатися таким правом, якщо на те немає згоди самого пацієнта.
У Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю ( ст. 3).
Правова категорія “ безпека” передбачає, що містить у своїй структурі три основні елементи, які перебувають на відповідних рівнях:
1) Особистий, адже як вказано у Європейській Конвенції про права людини та біомедицину ( 1997 ), що “інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки” [ 6 ].
2) Національний, основи якого були ще сформульовані за часів радянської влади. Сутність якого полягає в тому, що “особисті права підлягають обмеженню у випадках, коли цього вимагають інтереси суспільства”. Тобто, як бачимо, коли існують певні протиріччя між інтересами хворого та його оточення, то перевагу матимуть інтереси суспільства. Оскільки як слушно зауважують з цього приводу ще римські юристи, що “ свобода моїх дій закінчується там, де має початок ніс мого ближнього".
3) Міжнародний.
Визначивши цілу низку вищих соціальних прав, законодавець умовчав питання диференціації їх між собою. На нашу думку, все ж таки доцільно було б визнати на законодавчому рівні, що серед усієї низки існуючих рівновеликих немайнових благ саме життя людини є тієї основоположною складовою, яка стоїть на вершині усіх суспільних пріоритетів. І саме життя людини повинно займати визначальне становище серед інших соціальних цінностей. Адже за відсутності життя людини всі інші блага та відповідні права, що виникають стосовно них, втрачають сенс.
Дане дослідження є спробою визначити в найбільш загальних аспектах особисті немайнові права: на інформацію та таємницю про стан здоров’я в контексті права на життя та проаналізувати чи правильно те, що останні передбачені саме у главі 21 ЦК України “Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи" Адже, очевидно, що законодавець саме таким розташуванням ст. 281, 285, 286 ЦК України у відповідній главі обмежив поняття терміну “здоров’я" лише в одному його розумінні, як фізичне благополуччя людини. Але ж більш повно воно складається із трьох основних елементів, а саме, окрім вже згаданого, як:
1) соціальне та
2) духовне.
Цікаво з цього приводу, що у тлумачних словниках слово “здоров’я" визначається як нормальний стан правильно функціонуючого, неушкодженого організму [ 7, с. 55 ] або стан, за якого правильно, нормально діють усі його органи [ 8, ст. 77 ]. З медичної точки зору здоров’я – це стан рівноваги функцій усіх органів та організму людини із зовнішнім середовищем, за якого відсутні якісь хворобливі зміни.
З наведеного вище формулювання випливає те, що законодавець у ст. 281 ЦК України вводить додатково цілу низку повноважень фізичної особи, об’єднуючи їх під загальним поняттям право на життя. Але таке розуміння не повною мірою відповідає сучасному розумінню даного поняття. Слушно з цього приводу зауважує к.ю.наук Р. Стефанчук, що права на інформацію і таємницю про стан здоров’я так як деякі інші права, що певним чином передбачені у ст. 281 ЦК України, є самостійними особистими немайновими правами, які в своїй сукупності становлять законодавчі гарантії здійснення права на життя. Однак вони за своїм змістом є настільки близькими та нерозривними категоріями, що можна дійти висновку, що всі разом у комплексі включаються до більш широкого поняття – права на життєдіяльність.
Незважаючи на ту роль та місце, яку законодавець відводить життю людини, ще одним упущенням, вважаю, є відсутність офіційного тлумачення життя як особистого немайнового блага [ 5 ]. Розглядаючи це питання, слід відзначити, що залежно від сфери термінологічного вживання категорія “життя” наділяється різноманітним змістом. Так, з точки зору філософії, під “життям” розуміють спосіб буття, що наділений внутрішньою активністю суперечностей, або ж цілісність реальності буття, що збагнена інтуїтивно. На наш погляд, близькими до істини є науковці, які стверджують, що життя за своєю сутністю є поняття складене і включає в себе два основні аспекти: біологічне існування людини та її соціальний розвиток як розумної істоти у часі та просторі [ 8, cт. 56-58 ]. І тому під поняттям “життя” слід розуміти природне існування та соціальне функціонування людського організму як єдиного цілого.
Отже, як бачимо, права, які передбачені у ст. 285, 286 ЦК України, є тими особистими немайновими благами, без яких неможливе нормальне існування фізичної особи. В даному аспекті вони виступатимуть чи не одними з основних засобів забезпечення основоположного – “права на життя".
Цікаво з цього приводу зауважити, що стан здоров’я, надання медичної допомоги, аборти, операції, в тому числі пластичні операції тощо – все це стосується особистого життя людини, а тому становить конфіденційну інформацію. Так, особа має право на повагу та на недоторканість свого особистого життя, а, отже, і на непоширення інформації, що стосується стану її здоров’я. Цілком погоджуємося із вже згаданими формулюваннями, проте, не зовсім зрозуміло, що ж саме законодавець розуміє під положенням, викладеним у ч. 3 ст. 286 ЦК України? Так, “фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у..., яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел". У одному з науково - практичних коментарів цивільного кодексу роз’яснюється дане положення в тому аспекті, що лікарі, інші медичні працівники, а також всі, хто законно чи незаконно одержав інформацію про стан здоров’я іншої особи, зобов’язані утримуватися від поширення такого виду відомостей. Що ж тоді отримуємо? Хто ж такі “ всі, хто отримав таку інформацію з інших джерел?" Видається, на мою думку, що саме в цьому випадку законодавець “ штучно розширив ” коло осіб, які повинні відповідати за розголошення такої інформації. Невипадково автором було вжито поняття “розголошення" , а не “поширення", бо саме в першому випадку розуміють “доведення до відома хоча б однієї людини", що явно не ідентичне порівнюваному поняттю. На мій погляд, доцільно внести зміни до чинного законодавства в тому плані, щоб замінити термін “поширення", який не сприяє ефективній охороні досліджуваного виду таємниці, оскільки передбачає заборону такого розповсюдження обмеженими засобами ( скажімо в ЗМІ ), а не обов’язково хоча б одній людині. Тепер повернемося до другої проблеми правового врегулювання даного виду інформації, а саме вже згаданому нами у цій роботі невиправданому розширенні суб’єктів незаконного розголошення. Адже, на мій погляд, в даному випадку слід керуватися спеціальною нормою. Так, згідно зі ст. 40 Основ законодавства про охорону здоров’я медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичні обстеження, огляд та його результати, інтимну та сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Тобто, як бачимо, з наведеного положення цілком слушно випливає, що жодних “інших джерел” немає. Якщо й можемо говорити про додаткове коло суб’єктів, то тільки таких, які пов’язані з інформацією такого роду в силу свого службового становища або професії, яку дана особа займає.
Таким чином, з вище проаналізованого твердження випливає, що у випадку колізії двох норм застосовується спеціальна, тобто та, яка найбільш правильно врегульовує конкретні правовідносини. Цілком логічним, на мій погляд, буде замінити формулювання у ч.3 ст. 286 ЦК України більш правильним:
“Фізична особа зобов’язана утримуватися від розголошення інформації, ..., яка стала їй відома у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків".
Підводячи підсумок цій думці, вважаю, що у сучасних умовах законодавство (зокрема цивільне) потребує внесення змін, головним чином, що стосується правового регулювання заборони необґрунтованого втручання у сферу приватного життя громадянина, в тому числі створення умов для забезпечення прав, передбачених ст. 281, 285, 286 ЦК України.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРЕЮДИЦІЙНІСТЬ ЯК ВЛАСТИВІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ У ЦИВІЛЬНІЙ СПРАВІ, ЩО НАБРАЛО ЗАКОННОЇ СИЛИ
20.02.2007 18:56
СТАТУТ ЯК ЮРИДИЧНА ПІДСТАВА ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВЧОГО ТОВАРИСТВА
19.02.2007 22:41
ПРАВОВА ОХОРОНА КОМП’ЮТЕРНОЇ ПРОГРАМИ ЯК ВИНАХОДУ
16.02.2007 20:34
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПОВІДОМЛЕННЯ БОРЖНИКА ПРО ВИДАЧУ СУДОВОГО НАКАЗУ
14.02.2007 21:55




© 2006-2022 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше