:: LEX :: ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПОБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 25)

Термін подання матеріалів

17 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПОБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
 
14.12.2009 08:28
Автор: Люта Анастасія Олександрівна, курсант слідчо-криміналістичного факультету Донецького юридичного інституту ЛДУВС iм. Е.О. Дiдоренка
[Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]
Необхідність побудови України як правової держави, в якій реально визнається і діє принцип верховенства права, прямо випливає з обов'язків та зобов'язань України перед Радою Європи та Європейським Союзом, і в перспективі значною мірою впливатиме на темпи її інтеграції в європейську спільноту, перспективи членства в ЄС [1]. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває питання про те, наскільки Україна є правовою державою в сенсі, який випливає з доктрини правової держави і основоположних норм українського Основного Закону (які в цілому узгоджуються з основними підпринципами правової держави та верховенства права), і що заважає їй втілити в життя положення статей 1 та 8 Конституції.
Законотворчий процес і практика правозастосування показують, що реалізація принципу верховенства права на сьогодні стикається з рядом проблем. Насамперед, поширеним явищем є нерозуміння самого принципу верховенства права, його ототожнення з радянським принципом верховенства позитивного закону. Часто застосовуються закони, які жодним чином не вписуються в концепцію природного права, відірвані від природних прав і свобод людини, порушують їх. Як і за радянських часів, громадяни часто не можуть реалізувати свої права лише через відсутність позитивного закріплення відповідних прав у законах та підзаконних актах або ж через відсутність механізмів реалізації тих прав, які задекларовані у законах. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки порушується, сама роль судів в системі стримувань і противаг залишає бажати кращого - фінансова, політична та інша залежність судів і суддів від інших гілок влади не дозволяє судовій гілці забезпечувати баланс повноважень [1]. Парламент і уряд, особливо останнім часом, перебирають на себе функції і повноваження, не передбачені Конституцією. Після набуття чинності Законом "Про внесення змін до Конституції України", обсяг дискреційних повноважень президента збільшився. Принцип правової визначеності, який прямо випливає з принципу верховенства права, нівелюється постійними і непередбачуваними змінами у законодавстві, неоднозначністю правозастосування [2, c.165].
Утвердженню принципу верховенства права не сприяє і відсутність належних інституційних механізмів його забезпечення. На відміну від багатьох інших європейських країн, громадяни в Україні не мають права безпосереднього звернення до Конституційного Суду зі скаргою на закони, які звужують їх конституційні права або суперечать Конституції. Повноцінну систему адміністративних судів і досі не створено, прокуратура здійснює ті ж функції, що і за радянських часів. Інститут адвокатури у нинішньому його вигляді зберігає ряд пережитків радянського періоду. Принцип доступності правосуддя не має належного забезпечення [1].
Кримінальний процес по суті залишається інквізиційним, а не змагальним, як передбачено Конституцією - перед суддею ставиться завдання пошуку стини у справ , а не вирішення справи на основі наявних аргументів сторін. При цьому в самому процесі домінує суддя і прокурор, тоді як права підозрюваних, обвинувачених та підсудних, їх представників позбавлені належних механізмів реалізації. Кодекс України про адміністративні правопорушення значною мірою застарів, причому не узгоджується він не тільки з вимогами часу, але і практикою європейського суду з прав людини, конкретними рішеннями у справах проти України. Діяльність парламентського омбудсмана заполітизована, він прагне не стільки здійснювати свої прямі функції (захист прав людини), скільки забезпечувати політичну підтримку під час розглядів щорічних звітів про його діяльність. Відповідно, значення цього інституту в контексті захисту прав людини на практиці не є високим. Зазначені проблеми лише дають загальне уявлення про основні труднощі, пов'язані із становленням України як правової держави [3].
Виконання рішень європейського суду з прав людини - це не лише їх виконання в інтересах позивачів, але також і внесення змін до тих положень законодавства, які зумовили порушення та не узгоджуються з демократичними стандартами. Адже несвоєчасне коригування змісту відповідних норм часто дає підстави для нових звернень до європейського суду і, відповідно, задоволення позовів проти України. На жаль, активної роботи у напрямі приведення законодавчого масиву у відповідність до вимог, які випливають з практики європейського суду, не проводиться.
У відповідності до статті 150 Конституції України вирішення питань про конституційність законів та інших правових акт в Верховної Ради України, актів Президента і Кабінету Міністрів, правових акт в Верховної Ради Автономної Республіки Крим розглядаються за зверненнями Президента, 45 і більше народних депутат в України, Верховного Суду України, парламентського омбудсмана та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. З цього прямо випливає, що фізичні та юридичні особи не можуть виступати з ініціативою вирішення питань конституційності відповідних актів. Це право вони можуть реалізувати або опосередковано (наприклад, через омбудсмана), або в процесі офіційного тлумачення законів (у цьому випадку сам Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення того чи іншого закону, може визнати окремі положення цього закону неконституційними). Між тим, у багатьох країнах Європи громадянам надано право безпосереднього звернення до органу конституційної юстиції з поданням (конституційною скаргою) про визнання закону чи його окремих положень (в окремих випадках - також інших нормативно-правових актів) неконституційними. Такий підхід, з одного боку, забезпечу втілення в життя принципу верховенства Конституції, а з іншого - сприяє більшій захищеності прав і свобод громадян. Відповідний досвід варто поширити і в Україні [4, c.43].
На надання безоплатної правової допомоги щороку з Державного бюджету України виділяється декілька мільйонів гривень, які, однак, далеко не повністю витрачаються розпорядником (Міністерством юстиції України). Між тим, навряд чи можна сказати, що якісна безоплатна правова допомога на сьогодні є доступною для тих, хто її потребує. Проблема полягає насамперед в тому, що витрачати відповідні кошти Міністерству юстиції нікуди, оскільки системи безоплатної правової допомоги не існує як такої. Міністерством юстиції за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" в двох пілотних регіонах (міста Харків та Біла Церква) створено експериментальні центри правової допомоги, однак відповідний досвід поки що не став загальнопоширеним. Між тим, перші його результати заслуговують на позитивну оцінку - працівники МВС стали уважніше ставитись до потреб засуджених, зменшилась кількість затримань громадян співробітниками орган в внутрішніх справ. Найактуальнішою проблемою залишається прийняття проекту закону "Про безоплатну правову допомогу", який визначить критерії, підстави і порядок надання безоплатної правової допомоги. Не менш важливе завдання - збільшення обсягів фінансування надання безоплатної правової допомоги, а також внесення змін до кримінально-процесуального законодавства в частині забезпечення права на безоплатну правову допомогу.

Лiтература:
1. www/polit-inform/com|book|flekseev8.doc.
2. Вплив Загальної декларації прав людини 1948 року на сучасний стан захисту прав, свобод та законних інтерес в громадян України: Збірник статей регiонального наукового семiнару (Донецьк, 25 грудня 2008 року) / Укладачi В.П. Горбачов, В.М. Суботiн, О.С. Денiсова. - Донецьк: ДЮI ЛДУВС iм. Е.О. Дiдоренка, 2009. - 188 с.
3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - 30. - Ст. 141.
4. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Украіни в цивільних справах та з загальних питань. X. : "Одіссей", 2000. 356 с.

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ МІСТ КИЄВА І СЕВАСТОПОЛЯ
20.12.2009 15:55
ЩОДО НЕОБХІДНОСТІ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «НАЙВИЩІ ІНТЕРЕСИ ДИТИНИ»
15.12.2009 07:55
ПРАВОВА ПРИРОДА ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ
14.12.2009 20:55
ПРОБЛЕМЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПРАВ ДЕТЕЙ В УКРАИНЕ
14.12.2009 07:40
ЗАКРЕПЛЕНИЕ ПРАВ И СВОБОД ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА В КОНСТИТУЦИЯХ РОССИИ И УКРАИНЫ
14.12.2009 00:05
РЕФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНІ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
12.12.2009 19:07
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ОРГАН КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
12.12.2009 09:32
ПРИОРИТЕТНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ УКРАИНЫ
11.12.2009 23:03
НЕКОТОРЫЕ ВОПРОСЫ РЕФОРМИРОВАНИЯ КОНСТИТУЦИИ УКРАИНЫ КАК ОСНОВНОГО ЭЛЕМЕНТА ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА ГОСУДАРСТВА
10.12.2009 00:56
ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ТА ОРГАНАМИ ПРОКУРАТУРИ
10.12.2009 00:21




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше