:: LEX :: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 4


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ
 
14.12.2009 21:25
Автор: Батрин Станіслав Віталійович, аспірант Інституту держави і права ім. В. Корецького
[Господарське право. Господарське процесуальне право]
Питання про правову природу корпоративних правовідносин вже не перший рік турбує українську наукову спільноту. З огляду на суперечність у поглядах, його можна вважати дискусійним. Так, вироблено три базові традиції відносити корпоративні правовідносини до: 1) речового правовідношення (П. Писемський, М. Кулагін, Н. Пахомова); 2) зобов’язального правовідношення (О. Дзера, В. Луць, Р. Сивий, О. Яворська); 3) змішаного правовідношення [1, 160-161]. Для представників цивільного напряму характерним є погляд на проблему з точки зору характеристики класичної моделі правовідношення, яке застосовується у цивільному праві. У своїх наступних висновках цивілісти найчастіше притримуються позиції, що корпоративне право є складовою предмета цивільно - правового регулювання [2,4]. Виняткову позицію займає І. Спасибо – Фатєєва, яка вважає, що сутність цих відносин, певних закономірностей зв’язків між їх суб’єктами тягне за собою неможливість утиснути їх в „прокрустове ложе” уявлень, що склалися про цивільні правовідносини [3,65]. Подібної думки притримується і В. Кравчук, який виводить ці відносини з - під впливу цивільного правовідношення, проте вважає їх комплексними [4,9].
Думка про зобов’язальну природу корпоративного правовідношення передбачає наявність відповідного зобов’язання між сторонами. Згідно ч.1 ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. По суті, це такі відносини де сторони перебувають між собою у стані протиставлення: прав, обов’язків, інтересів, цілей, мети, автономної волі.
Критерієм до того, щоб визначати зобов’язальні відносини між учасником та корпорацією Я. Шевченко вважає відповідь на питання, чи є акціонерне товариство окремою особою в цивільному обігу – особою, яка має своє найменування і своє (на праві власності їй належне) майно чи ні [5,12]. Поряд з цим, варто звертати ключову увагу на те, чи мають відносини між зазначеними суб’єктами всі ознаки зобов’язання.
У рамках дослідження приходимо до висновку, що корпорація, як „фіктивна сторона зобов’язання” не перебуває у стані рівності (автономного протиставлення) по відношенню до власника (учасника), не має власної волі (коли висловлюються судження про те, що воля корпорації є відмінною від волі окремого учасника цього є недостатньо, щоб робити висновок про те, що воля корпорації є її самостійною волею, яка не формується цим же учасником), мети, оскільки всі ці якості є похідними від власника. Натомість ці відносини характеризуються підпорядкуванням, яке, разом з тим, не лежить у площині адміністративного чи цивільного права. Такий стан прямо випливає з мети наділення власника пропорційними контрольно - управлінськими повноваженнями щодо корпорації та збереження за ним майна у обсязі, що залежить від права власності на частку, як засвідчення зв’язку з закріпленим обсягом майна.
В контексті заперечення зобов’язальної природи корпоративного правовідношення не можна погодитися з тими дослідниками, які визначають, що акціонер може виступати в двох ролях: по – перше, як учасник внутрішніх відносин в акціонерному товаристві (корпорації – прим. авт.) і, по – друге, як стороння щодо самого акціонерного товариства особа. І додається, що права сторін потрібно належно узгодити, інакше виникне проблема, коли права будь – якої з цих осіб будуть порушені [5,12]. Але справа в тому, що про порушення прав самої корпорації можна говорити тільки стосовно відносин „корпорація – третя сторона”, тільки в цих взаєминах можна припустити порушення її прав. Це випадки коли корпорації не видається певний дозвіл державним органом, коли третя сторона не поставила корпорації обумовлену кількість товару тощо. Але в тих умовах, коли власник здійснює стабільний організуючий вплив на підпорядкованого суб’єкта - це не може вважатися порушенням прав корпорації. Остання і запроектована його „творцем” (людиною) з тим розрахунком, що вона не має своєї окремої мети та інтересу, відмінного від тих, що має власник, тому і не існує того, що може бути порушеним. Корпорація тому і передбачається в законі з задумом, щоб перебувати у стані, повністю залежному від своїх власників і це не може трактуватися як порушення прав сторін. У цій ситуації відсутнім є стан рівності, що завжди матиме місце між реальним суб’єктом права та фіктивним, який може претендувати тільки на тимчасовий законодавчий статус та окреме ім’я, втім і ці питання знаходяться поза його волею. Думка про наявність договірних відносин між корпорацією та власником частки взагалі здатна підірвати засади не тільки корпоративного правовідношення, але цивільного права в цілому. В цивільному праві сторони мають власні інтереси, які можуть знаходити погодження у договорі. Але інтерес корпорації – це не її власний інтерес, це інтереси тих хто формально закріпив за нею право власності на майно. Тому корпорація і не є стороною цивільного зобов’язання, де інтереси сторін не збігаються та є автономними. Отже, корпоративні правовідносини, які є відносинами між учасниками та корпорацією, на рівень зобов’язальних не виходять.
На нашу думку, у корпоративному правовідношенні з підпорядкування йдеться про здійснення повноважень власника, проте через іншу систему правомочностей. Не можна погодитися і з висновком, що акція не надає акціонеру прав і обов’язків, традиційно пов’язаних з власністю [6,51]. Виходячи з вищенаведеного, вбачаємо, що частка у статутному капіталі (акція) якраз і забезпечує цей самий зв`язок. Це одна з ключових ідей корпоративного правовідношення – організувати відносини таким чином, щоб забезпечити реальний зв`язок з власністю, який би у торговому обігу міг бути завуальований фікцією та похідними внутріфіктивними конструкціями. Зовнішньо, оформлюються ці відносини, з численними законодавчими припущеннями.
Приходимо до висновку, що корпорація, хоча і є суб’єктом корпоративного правовідношення, проте не перебуває з власником у договірному зв’язку. Це відносини з власності, засновані на господарському підпорядкуванні корпорації власнику, а у корпорації, учасниками якої є кілька осіб – власникам, організаційно-господарський вплив яких визначається величиною частки у статутному капіталі.

Література:
1. В.І. Цікало. Правова природа корпоративного правовідношення // Вісник господарського судочинства, 2006. - № 4. – с. 157 – 165
2. Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 23 с.
3. Спасибо-Фатєєва I. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних товариствах // Вісник Академії правових наук України – Х., 1998.- № 3. – с. 58 - 66
4. Кравчук В.М. Корпоративне право. Науково – практичний коментар законодавства та судової практики. – К. : Істина, 2008. – 720 с.
5. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я. М. Шевченко, Ю. Л. Бошицький, А. Ю. Бабаскін, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко та ін. – К.: Інститут держави і права ім. В. Корецького НАН України, 2005. – 456 с.
6. І. Спасибо – Фатєєва. Корпоративна власність // Законодавство України, 2006. - №10. - с. 45 – 59

e-mail: dobra2007@rambler.ru
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПОТРЕБИТЕЛЬСКИЙ РЫНОК И ЕГО УЧАСТНИКИ
18.11.2009 22:58
СПЕЦИФИКА МЕТОДА АВТОНОМНЫХ РЕШЕНИЙ В РЕГУЛИРОВАНИИ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В ВОСТОЧНОЙ АЗИИ
16.12.2009 08:08
ДО ПИТАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ВЖИТТЯМ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ
14.12.2009 19:43
САНАЦІЯ, ЯК СУДОВА ПРОЦЕДУРА ,ЩО ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ДО БОРЖНИКА В ПРОЦЕСІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО
11.12.2009 13:26
УДОСКОНАЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ ЗАХИСТУ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА
11.12.2009 12:55
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ БАНКРУТСТВА ВІДСУТНЬОГО БОРЖНИКА
06.12.2009 10:37




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше