ВИЗНАННЯ І ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНИМИ ДОГОВОРАМИ
16.12.2009 07:59
Автор: Дульська Анастасія Вікторівна, студентка факультету правознавства та міжнародних відносин Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі
Дія судового рішення, винесеного судом однієї держави, обмежена територією цієї держави. Це викликане перш за все тим, що судове рішення розглядається в якості частини правопорядку тієї держави, в межах юрисдикції якої воно було винесене. Причому обов’язку визнавати іноземне судове рішення в силу загальних норм міжнародного права не існує. Тому проблеми визнання і виконання іноземних судових рішень надзвичайно актуальні для ефективного вирішення величезної кількості спорів з іноземним елементом.
Визнання на території держави рішень судів іншої держави означає надання цим рішенням такої ж юридичної сили, яку мають рішення судів даної держави, що вступили в законну силу [1, 318-319]. Примусове виконання іноземного судового рішення – це надання відповідним компетентним органом владного розпорядження, за яким іноземне судове рішення прирівнюється до рішення національного суду з усіма тими наслідками, які з такого прирівнювання випливають [2, 502].
В залежності від випадку достатньо, щоб рішення було тільки визнане (наприклад, про розірвання шлюбу). Інші рішення мають ще бути виконані, тобто піддані спеціальній процедурі (наприклад, видача екзекватури – винесення судом після розгляду клопотання постанови про дозвіл виконання, чи реєстрація в реєстрі). Отже, визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою (conditio sine qua non) його виконання [3, 531].
Законодавству держав відомі різні системи виконання рішень іноземних судів. Так, Л. А. Лунц та Н. І. Маришева виділяють систему екзекватури та систему сумарного розгляду справи [4]. М. М. Богуславський нараховує три системи: 1) для виконання іноземного судового рішення вимагається перевірка його правильності з формальної точки зору, непротиріччя публічному порядку держави суду та ряду інших умов (Італія); 2) для виконання іноземного судового рішення необхідна видача екзекватури (Франція, Бельгія, держави Африки); 3) для виконання іноземних судових рішень, винесених в державах, які надають взаємність відносно виконання рішень, вимагається реєстрація рішень у спеціальному реєстрі (Великобританія) [3, 531-532].
Питання визнання і виконання рішень іноземних судів регулюються положеннями внутрішнього законодавства та міжнародними договорами. За ЦПК України, рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачене чинними міжнародними договорами України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою (ст. 390). Строк, протягом якого рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні – 3 роки (ст. 391). Регламентується порядок вимоги до подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, порядок розгляду, підстави для відмови у задоволенні та можливості оскарження (ст.ст. 392-397) [5]. Щодо розглядуваного питання існує регулювання, передбачене Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.2001, проте більшість його положень відтворено у ЦПК України [6].
Положення про визнання і виконання рішень іноземних судів містяться також в розділі ХІІІ, ст.ст.81, 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005. В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили [7].
Найбільш важливим міжнародним договором для України з питання визнання і виконання іноземних судових рішень є Мінська конвенція 1993 р. Згідно зі ст. 51 кожна з договірних сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує рішення установ юстиції у цивільних і сімейних справах та судів у кримінальних справах у частині відшкодування шкоди, винесені на території інших договірних сторін [8]. Конвенція побудована на принципі автоматичного визнання рішень, які не потребують виконання. Окрім цього, вона передбачає ряд підстав, коли відмова у виконанні може мати місце.
Таким чином, визнання і виконання іноземних судових рішень за загальним правилом здійснюється на умовах взаємності. Сподівання про те, що держави, зокрема Україна, відмовляться від виконання рішень іноземних судів тільки за наявності відповідного міжнародного договору, поки що залишаються невиправданими, хоча це правило й суперечить не тільки ідеї співробітництва держав, а й сучасним принципам міжнародного права.
Література:
1. Международное частное право: Учебное пособие / Отв. Ред. Н. И. Марышева – М.: Юристъ, 2006. – 348 с.
2. Чубарєв В. Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 608 с.
3. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 5-е изд., перераб. и доп., с изм. – М.: Юристъ, 2006. – 606 с.
4. Лунц Л. А. Курс международного частного права: В 3 т. – М.: Спарк, 2002. – 1007 с. – Т.3: Лунц Л. А., Марышева Н.И. Международный гражданский процесс. – С. 761-1007.
5. Цивільний процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006.–184 с.
6. Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. – http://zakon.rada.gov.ua
7. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року –http://zakon.rada.gov.ua
8. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. – http://zakon.rada.gov.ua
e-mail: dulskajaanastasija@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter