Автор: Селезньова Ольга Миколаївна, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Буковинського університету
[Право інтелектуальної власності та його захист. Інформаційне право]
Інформаційне право України і як галузь національного права, і як наука, перебуває на початковому етапі свого становлення. Обумовлено це, в першу чергу, новітністю правового регулювання інформаційних відносин, а отже, і малою увагою вчених до цієї проблематики. Тільки у 2003 році Вищою атестаційною комісією України до переліку спеціальностей було внесено інформаційне право. Повинен пройти час, щоб інформаційні відносини, які становлять предмет інформаційного права, матимуть ознаки глибокого вивчення науковцями, будуть сформульовані погляди на систему інформаційного права, проаналізовані його інститути, розглянуті дефініції тощо. Разом з тим, розглядаючи інформаційне право в контексті вітчизняної правової системи, слід взяти до уваги і досвід інших країн, оскільки на сьогодні при вивченні інформаційного права закордонні дослідники пішли значно далі, зважаючи на актуалізацію проблем інформаційного суспільства, інформації, інформатизації.
Так, наприклад, якщо на сьогодні в Україні існують думки про недоцільність виділення інформаційного права в самостійну галузь права [1], то в Німеччині, питання галузевої приналежності втратило свою актуальність, оскільки там воно вже давно вважається самостійною галуззю права, і крім того виділяються підгалузі інформаційного права: інформаційне конституційне право, інформаційне кримінальне права, право телерадіо, право преси тощо.
Російські вчені також зазначають, що у своїй більшості інформаційне право можна визначити або як самостійну [2], або як комплексну [3] галузь права.
В Україні поки що не все так чітко і питання винесення інформаційного права до самостійної галузі права знаходиться на етапі наукової дискусії. Вартою, на наш погляд, є думка про те, що проблеми інформаційного права не доцільно розглядати після повного оформлення традиційних галузей права. Ми на порозі інформаційного суспільства, зазначає О. Соснін, і зволікання з розробленням його правового фундаменту здатне породити негативні наслідки для суспільства і держави [4].
Підведемо підсумки. Говорити про значне наукове забезпечення інформаційного права, безумовно не можна. Проте заперечувати тенденції його розвитку як самостійної галузі права, також не варто. Суцільна інформатизація, швидке підвищення ролі інформації як для всього суспільства, так і в житті окремої людини, створює необхідність повноцінного правового регулювання інформаційних відносин. Однак таке регулювання неможливо здійснити якісно без належного наукового підґрунтя, і першим з наукових постулатів має стати аспект виділення інформаційного права в окрему галузь. Можна звичайно сказати, що недостатність нормативної бази унеможливлює дане питання, однак це саме той виняток із правила, коли розвиток певного виду відносин відбувається скоріше за його правову регламентацію. Саме тому важливим і актуальним завданням наступних досліджень стає вивчення теоретичних засад інформаційного права.
Література:
1. Демкова М. Інформаційне право: стан та перспективи розвитку в Україні (з „круглого столу”) / М. Демкова // Право України. – 2004. – № 5. – С. 170.
2. Информационное право : Учебник / [под ред. Б. Н. Топорнина]. – СПб. : Юридический центр Прес, 2001. – 789 с.
3. Попугаев Ю. И. Механизм правового регулирования в информационной сфере. Информационное право / Ю. И. Попугаев // Информационное общество. – 1998. – Вып. 6. – С. 56.
4. Соснін О. Передумови формування в Україні інформаційного права / О. Соснін // Право України. – 2005. – № 11. – С. 101.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
