:: LEX :: ВИДИ ДОГОВОРІВ В РИМСЬКОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 43)

Термін подання матеріалів

21 вересня 2022

До початку конференції залишилось днів 35


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ВИДИ ДОГОВОРІВ В РИМСЬКОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
 
06.02.2010 13:52
Автор: Балан Андрій Степанович, студент юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Значення вивчення римського права для юридичної освіти XXІ ст. не лише залишається актуальним, але й посилюється. Як і раніше воно становить особливу цінність для професійної освіти сучасного юриста, а також для підвищення рівня його загальної освіченості та розширення світогляду. Рецепція римського приватного права мала місце в нашій країні і у процесі законотворчих робіт останніх років, зокрема під час розробки Цивільного кодексу України, який повністю відповідає сучасним тенденціям розвитку приватного права в Європі.
Договори були основною правовою формою, за якою здійснювався величезний товарний і господарський обіг Стародавнього Риму. Правовий вплив поширювався на всі економічні, торгові та інші відносини. Римська юриспруденція створила розгалужену систему договорів, яка забезпечувала надійну правову основу ділових відносин. Римське договірне право класичного і посткласичного періодів – результат тривалого розвитку, вдумливого аналізу і відбору практики преторів.
Договір (contractus) – двостороння угода, в якій виражена воля двох сторін, спрямована на досягнення певного правового результату – виникнення, зміни або припинення прав і обов’язків. Договір є угода двох або кількох осіб про здійснення певної правової дії або про утримання від її здійснення. Більшість договорів – двосторонні угоди, в яких сторони – контрагенти. Можуть бути також тристоронні та багатосторонні договори, але в римському праві вони зустрічалися рідко [1, 48]. Предмет договору – певна дія, бездіяльність або відмова від здійснення дії.
Римська договірна система, будучи досить розгалуженою і багатоланковою, охоплювала всі господарські відносини. Вона розрізняла два основних види угод – контракти і пакти, які істотно відрізнялися.
Контракти як угода формально визнавались приватним правом і забезпечувалися позовним захистом. Система контрактів була замкнутою. До неї не допускались будь-які інші угоди, не визнані приватним правом [2, 78].
Пакти – неформальні угоди, тобто саме ті, які породжували ділове життя за межами кола контрактів. Вони не передбачали позовний захист, не мали юридичного значення, покладаючись лише на своїх контрагентів, на їхні моральні засади, а не на право. Невиконання пакту не тягло юридичної відповідальності.
Контракти поділялись на декілька видів. Критерієм поділу були підстави виникнення зобов’язань, що випливали з контрактів. Вони слугували критерієм розмежування окремих видів контрактів: реальні, вербальні, літеральні і консенсуальні.
Відмінності між реальними і консенсуальними контрактами полягали в тому, що реальні виникали з моменту фактичної передачі речі. Жодна усна угода цього зобов’язання не породжувала і юридичного значення не мала [3, 98]. Консенсуальні контракти навпаки виникали саме з моменту досягнення угоди (усної чи письмової), хоча річ могла бути передана пізніше угоди. Згодом виникає ще один вид договорів – квазіконтракти (quasicontractus).
До консенсуальних договорів також належав договір найму, представлений трьома різновидами. Найм речей передбачав надання в тимчасове користування і за плату певної індивідуальної речі. Договір найму робочої сили, який укладався на певний термін і з фіксованою оплатою праці найнятого робітника, не отримав великого розвитку в умовах рабовласницької системи, де основною робочою силою були раби.
До консенсуальних контрактів відносилися також договір-доручення і договір товариства. Останній укладали з метою спільного ведення певної господарської діяльності [4, 56].
Життя та цивільний обіг зумовлювали появу зобов’язань не тільки з договорів та правопорушень (деліктів). Часто зобов’язання виникали з інших юридичних фактів, які римські юристи певним чином не систематизували. У докласичному римському праві і при укладенні договорів, і при тлумаченні їхнього змісту перевагу надавали букві договору, а не його змісту [5, 148].
Розрізнялися такі договори: правочини суворого права і правочини доброї совісті. Перші були властиві докласичному праву, другі – класичному. Насамперед при тлумаченні законів спостерігалася тенденція до все більшого проникнення у зміст, надаючи йому перевагу перед формою. Потім цей принцип переходить і на договори.
Нарешті розрізняли одно- і двосторонні договори, як і зобов’язання, що виникали з них. Договори, в яких одна сторона має тільки право, а інша несе тільки обов’язки, називалися односторонніми (наприклад, договір позики). Договори, в яких кожна із сторін мала права і несла обов’язки, називалися двосторонніми. Права та обов’язки розподілялися між сторонами не завжди рівномірно [6, 76]. Інколи одна сторона одержувала за договором більше прав і менше обов’язків, а друга навпаки – менше прав і більше обов’язків.
Розрізнялися договори платні (коли майнову вигоду мають обидві сторони, наприклад, при купівлі-продажу) і безоплатні (коли вигоду має тільки одна сторона, наприклад, безвідсоткова позика, позичка).
Ідеальним був договір, у якому збігалася воля і спосіб її виявлення. Тут ніяких колізій не виникало. Значно важче було у випадках, коли внутрішня воля особи не збігалася з її зовнішнім проявом. Розбіжності між справжньою волею і формою її прояву могли стати непомітними для другої сторони – контрагента [6, 151].
Римське право визнавало правочин, зроблений під впливом погрози, дійсним. Юристи обгрунтовували це тим, що “хоча і під тиском, під примусом, але ж волю я виразив” (Coactus tamen volui) [7, 144]. Пізніше прийшли до висновку, що воля, виявлена під тиском, не є дійсною. Особі, яка виявила волю під впливом погрози, надавався позов для оскарження правочину: позов з договору, або спеціальний позов – actio qudo metus causa. Той, хто застосував примус, присуджувався до відшкодування завданих збитків. При відмові добровільно виконати вирок він присуджувався до сплати чотирикратного розміру заподіяної шкоди [8, 87].
Зміст будь-якого зобов’язання, і передусім договірного, визначено відомою тріадою юриста Павла: dare, facere, praestare. Dare – в розумінні передати право власності на певну річ однією особою іншій; facere – “зробити”, тобто виконати певні дії або утриматись від їх виконання; praestare – “надати” річ у тимчасове користування або надати певні послуги. Зміст зобов’язання (договору) визначав відповідні права й обов’язки сторін: оскільки сторони домовились про вчинення якогось діяння, то в другої сторони виникало право вимагати його виконання, а перша повинна була виконати зазначене діяння.
Найближча мета, задля якої укладається договір, називалася каузою. Договори, в яких мета проглядалася чітко, називали каузальними. Проте не в усіх договорах кауза була помітна. Існували такі договори, сторони в яких приховували мету, заради якої укладався договір. Ці договори (абстраговані від своєї мети) називалися абстрактними [9, 92].
Слово contractus (договір) походить від лат. сontrahere – стягувати, тобто зводити в одне волю сторін. Це поєднання волі сторін, що зумовлювало укладення договору. Процес такого поєднання волі сторін або, іншими словами, укладення договору передбачав складний набір юридичних дій. Він починався з оголошення стороною, яка бажала вступити в договірні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду для досягнення визначеної мети. Таке оголошення пропозиції укласти договір називалося офертою. Оферта могла бути висловлена в будь-якій формі та в будь-який спосіб, але так, щоб її було правильно сприйнято певним колом осіб. Це могла бути пряма пропозиція майбутнього боржника або кредитора іншій особі або невизначеному колу осіб вступити в договірні відносини, або оголошення, зроблене в доступній формі (виставка товарів на базарі, в лавці, в інших місцях).
Кожний договір або група договорів мали свій тип оферти. Наприклад, для стимуляції вона могла мати форму постановки запитання майбутнього кредитора: “Обіцяє дати мені сто?” На що майбутній боржник повинен був висловити свою згоду або незгоду укласти договір також у певному формулюванні. Сама по собі оферта договору не породжувала [10, 114].
Для виникнення договору вимагалось, щоб оферту прийняла зацікавлена особа (акцептувала). Прийняття пропозиції укласти договір називалось акцептом. У консенсуальних договорах акцептування оферти вважалось укладенням договору. В інших видах договорів, крім акцептування, для укладення договору вимагалось виконання певних формальностей (додержання форми передачі речі тощо). Від моменту їх виконання визначалися час переходу права власності на річ від відчужувача до набувача, перехід ризику випадкової втрати речі, настання інших юридичних наслідків.
Для укладення договору вимагалась особиста присутність сторін, оскільки зобов’язання трактувалося як суворо особисті відносини між певними особами. Юридичні наслідки, що випливали із зобов’язання, поширювалися тільки на осіб, які брали участь в його установленні. Тому спочатку не допускалося встановлення зобов’язання через представника. Лише з розвитком обігу почали практикувати укладення договорів через представника, чому сприяло лояльне ставлення преторів, які визнавали чинність контрактів [9, 132].
Історичне значення розвитку державності і права Стародавнього Риму важко переоцінити. Римське право, яке за своєю живучістю і впливом на сучасність можна без перебільшення вважати найдовершенішим продуктом давньоримської культури, займає унікальне місце в правовій історії людства. Воно засвідчило найвищий ступінь розвитку права античного суспільства і в цілому стародавнього світу. Особливо детально в римському праві були розроблені механізми гарантування права власності та норми врегулювання майнових відносин, зокрема договірні зобов’язання і їх види, що є особливо актуальним в сучасних умовах розвитку ринкової економіки України, правова система якої належить до романо-германської правової традиції.

Література:
1. Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА, 2002. – 420 с.
2. Панфьорова Н.А. Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 30 – 31 травня 2008 р. / Уклад. Т.Д. Климчук. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – С. 46-48.
3. Підопригора О.А. Захист володіння за римським приватним правом. — Право України. – 1999. – №7. – С.28-34.
4. Римське право: Підруч. / О.А. Підопригора, Є.О. Харитонов. – 2-ге вид. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 528 с.
5. Агафонов С.А. Римське право: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2005. – 143 с.
6. Аннерс Э. История европейского права / В.Н. Шенаев (отв. ред.). – М., 1996. – 400 с.
7. История государства и права зарубежных стран. Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Часть 1. Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А., проф. Жидкова О.А. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 2008. – 468 с.
8. Макарчук В.С. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. – 2-ге вид., доповн. – К.: Атіка, 2004. – 256 с.
9. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. – Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 2000. – 238 с.
10. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. – К.: Ін Юре, 2007. – 240 с.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРОБЛЕМИ САМОВРЯДУВАННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДДІВСТВА В УКРАЇНІ
31.01.2010 23:24
ТРАКТУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «ВЛАДА» У ЮРИДИЧНІЙ НАУЦІ
14.01.2010 18:43
ЛЮСТРАЦІЯ І ПРАВО НА ПОВАГУ ДО ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ: ДОСВІД ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ
08.02.2010 21:21
ВИДИ ЕФЕКТИВНОСТІ НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА
06.02.2010 18:16
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ІСТОРІЇ ТРУДОВОГО СУДУ НА БУКОВИНІ У СКЛАДІ РУМУНІЇ (1933-1940 РР.)
04.02.2010 21:30
МЕТА ПОКАРАННЯ ДЛЯ ЖІНКИ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН ЗА ЛИТОВСЬКИМ СТАТУТОМ
04.02.2010 21:02
РЕЛІГІЙНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ – ЯК ОСОБЛИВИЙ СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
03.02.2010 08:18




© 2006-2022 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше