:: LEX :: ПОЗИТИВІСТСЬКА ПРАВОВА ТЕОРІЯ ТА ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В УКРАЇНІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПОЗИТИВІСТСЬКА ПРАВОВА ТЕОРІЯ ТА ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В УКРАЇНІ
 
03.10.2010 15:44
Автор: Заморська Любов Ігорівна, кандидат юридичних наук, доцент Чернівецького навчального центру Національного університету «Одеська юридична академія»
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Сучасна юриспруденція права та відповідна практика ґрунтуються на позитивістській правовій теорії – на ствердженні, що ні право, ні правова система не мають зв'язку з іншими нормативними системами, такими як: мораль, релігія, природне право. Прихильники цього напряму не замислюються над тим, яким повинно бути право, щоб відповідати моральним та іншим критеріям, оскільки воно вже є записаним у правничих текстах. Це ствердження можна передати словами англійського правника-вченого XIX ст. Д. Остіна: "Існування права – одне, його переваги та недоліки – інше". При цьому роль держави та її органів гіперболізується. Право, на думку прихильників цього напряму, це команда суверена, якому належить державна влада. Завдання ж юридичної науки повинно полягати у визначенні генезису та логічного зв'язку між формальними правовими нормами в існуючому правовому порядку, а також у накопиченні правових знань через форму дефініцій для того, щоб через їх застосування можна було відрізнити право від інших нормативних систем (моралі та релігії); команди суверена від інших команд. Будь-яка правова норма є дійсною, якщо вона промульгована "сувереном правової системи". Як зазначає американський професор права Л. Фуллер, "юридичний позитивізм намагається знайти деяку єдину та глобальну силу, яка забезпечить для правової системи логічний зв'язок та запропонує ясне й чітке визначення права. Він знаходить цю силу у владі суверена. Але для більшості сучасних держав суверен не може бути однією особою. Сьогодні вже не можна вірити у персоніфікованого суверена. З іншого боку, якщо суверен не фізична особа, а проста абстракція, доходимо висновку, що суверен – це державна система, а право є засобом, завдячуючи якому ця система функціонує". Таким чином, всі спроби українських прихильників даного філософського напряму знайти "глобальну силу суверена" в парламенті – Верховній Раді України – є не тільки марними та неконституційними, оскільки суперечать засадам конституційного ладу, гарантованого Конституцією, але й також не можуть додати нічого принципово нового у вирішення парадоксу позитивізму: джерело права, яке має зв'язати та обмежити державу, – це сама держава!
Конституційне право в Україні обмежується, здебільшого, вивченням позитивного тексту Конституції та "конституційного законодавства", а судова правотворчість та активність у процесі захисту конституційних прав не визнається, оскільки монополія на правотворчість належить політичним гілкам державної влади (здебільшого – парламенту), що цілком укладається у межі позитивістської доктрини та доктрини "народної демократії".
Але єдиний позитивістський підхід до конституційного права є цілком хибним, оскільки "неухильне" дотримання текстуальних положень, незалежно від їхнього змісту, може призвести до абсурду, до виправдання будь-яких дій держави та у результаті до нехтування правами людини [1]. Наприклад, діяльність державних органів нацистської Німеччини відбувалась у межах законів рейху.
Призначення конституційного права за сучасних умов має бути спрямоване на вирішення дилеми принципу верховенства права, яка складається з протиріччя між його формальною та органічною (ідеальною) характеристикою або представляє собою протиріччя принципу законності концепції верховенства права: "інструментальна (формальна) концепція принципу верховенства права – це модель державного правління згідно з правовими нормами, спрямованими на досягнення будь-яких визначених державних цілей. Органічна концепція – це модель діяльності держави відповідно до права для досягнення цілей суспільного договору: свободи та справедливості".
Парадокс цієї дилеми полягає у тому, що вона ніколи не може бути вирішена остаточно, особливо з позитивістських позицій. Відомий російський ліберал початку нашого століття П. Новгородцев у зв'язку з цим пережив "крах віри в досконалу правову державу... та визнав неминучу заміну кінцевої досконалості початком безкінечного вдосконалення" [2].
Позитивістський підхід призводить до абсолютизації формального елементу ("кінцевої досконалості") принципу верховенства права, а з позицій природного права абсолютизується ідеальний елемент. Тому ця дилема покладена в основу сучасного західного конституційного права для більш адекватного забезпечення намагання особи захистити саме органічний (ідеальний) елемент концепції верховенства права з метою запобігання державному авторитаризму, зміст якого якраз і полягає у неухильному дотриманні принципу верховенства права без врахування його органічного елементу, що існувало за часів радянської влади.
Саме органічний елемент цього принципу дозволяє особі подати "позов до суверена" для поновлення справедливості та свободи, для захисту та встановлення нового змісту конституційних прав, а суди уповноважує на більш вільну діяльність, яка не ототожнюється з простим "механічним" правозастосуванням. З курсу філософії права відомо, що свобода та справедливість – це оціночні категорії, наближення до яких правничими засобами відбувається у процесі конституційного судочинства. Тому визнання цього органічного елементу приводить до "невідчужуваності індивідуальної свободи від принципу верховенства права" й символізує прагнення забезпечити свободу людини юридичними засобами.

Література:
1. Нерсесянц В.С. "Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства". – Москва: Норма, 1998. – С. 194
2. Новгородцев П.И. Об общественном идеале // Новгородцев П.И. Об общественном идеале. – Москва, 1991. – С. 17

e-mail: xluba@cv.ukrtel.net
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРЕЗУМПЦІЯ ПОМИЛКОВОСТІ ЯК ПРИНЦИП ПРАВОЗАСТОСОВУВАННЯ
31.07.2010 10:36
ПОНЯТТЯ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО ПОДВІЙНЕ ТЛУМАЧЕННЯ
31.07.2010 10:31
КАНОНІЧНО – ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ ЯК ДЖЕРЕЛО ЦЕРКОВНОГО ПРАВА
03.10.2010 17:13
ДЕРЖАВНА ВЛАДА І ЦЕРКВА
03.10.2010 17:08
ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
03.10.2010 16:59
ГЛАВА ДЕРЖАВИ ЯК СУБ’ЄКТ ВТІЛЕННЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС
03.10.2010 16:32




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше