:: LEX :: ПОПЕРЕДНІЙ  ЧИ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 7


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПОПЕРЕДНІЙ ЧИ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ
 
03.10.2010 17:17
Автор: Комарницька Оксана Богданівна, аспірант юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника
[Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право]
Якщо відштовхуватися від загальновідомого постулату, гарантованого нормами Конституції України про здійснення захисту прав і свободи людини і громадянина судом (ст. 55 Конституції України), то шлях звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина повинен бути максимально спрощеним. Власне судовий розгляд – це одна з основних стадій кримінального процесу [3, с.481], на якій суд першої інстанції за активною участю сторін обвинувачення і захисту на підставі повного, всебічного й об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи остаточно вирішує питання про винність підсудного і його покарання [4,с.283 ]. Більше того, ст. 6 Закону України «Про статус суддів» прямо вимагає, щоб судді при здійсненні правосуддя забезпечували повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків[ 1]. У тім, привертає увагу малозначна категорія справ, яку законодавець кваліфікую як найтяжчі діяння, наводячи її у КК України, водночас наділивши її певними особливостями. Враховуючи закономірності логіки про наявність винятків з кожного правила, зупинимося на аналізі існування попереднього розгляду ч.1 ст. 27 КПК України, яку в теорії прийнято називати справами приватного обвинувачення. Так, законодавець наголосив, що досудове слідство проводиться по справах ч. 1 ст. 27 КПК України, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли за це визнає прокурор чи суд (ст. 111 КПК України). Враховуючи те, що норми Кримінально-процесуального кодексу України містять загальні вимоги про відсутність проведення у цих справах дізнання і досудового слідства уповноваженими державними органами, тягар доведення і функцію обвинувачення покладено на особу, яка потерпіла від злочину. Очевидно, що інформація, яку жертва злочину покладе в основу свого обвинувачення, не тільки буде отримана в порушення окремих кримінально-процесуальних та інших норм законодавства, а й не буде завжди достовірною та об’єктивною через неможливість її отримання, оскільки Основний Закон передбачає гарантію захисту не втручання в особисте і сімейне життя, недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом. Підставою таких порушень та незахищеності жертви злочину є документ, в якому формулюється обвинувачення і який визначає предмет судового слідства та має назву «скарга», що має відповідати вимогам, встановленим ст. 223 і 224 КПК щодо обвинувального висновку. Скарга має складатися з описової і резолютивної частин. В описовій частині наводяться обставини справи, як їх вважає встановленими особа, потерпіла від злочину, місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого обвинуваченим, а також докази, якими, на його думку, підтверджується обвинувачення. Між іншим, ця особа не зможе надати суду докази, а тільки інформацію, яка після розгляду скарги суддею автоматично перетворюється на докази. З огляду на те, що така особа не є уповноваженим суб’єктом на збір інформації, який нічим неврегульований та не завжди зможе вказати джерело її отримання, що процесуально позбавляє таку інформацію статусу «доказу» . Крім того, закон не розкриває, поняття «фактичні дані», на нашу думку, виправданим для цієї категорії справ буде твердження науковців, які докази тлумачать лише як свідчення (інформацію) про факти. Не суб’єкти і збір здійснюється поза межами нормами процесу. У резолютивній частині наводяться відомості про особу обвинуваченого, коротко викладаються суть обвинувачення із зазначенням статті (частини статті) Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за певний злочин, та прохання про порушення кримінальної справи і притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину. Скарга підписується потерпілим. До скарги додаються список осіб, які підлягають виклику на судове засідання, із зазначенням їх адреси, вказівка на наявність речових доказів, позовна заява (якщо заявляється цивільний позов). Додається також копія скарги. На сьогодні існують два законопроекти КПК України, один з яких зберігає інститут приватного обвинувачення, хоча документ, в якому буде здійснюватися обвинувачення, має назву «позовна заява». Зокрема, відбулася зміна назви документа, проте форма і вимоги залишилися такими, які існують на цей час. Можливо для реального захисту жертв злочину доцільно було б прийняти проект Закону України “Про приватну детективну діяльність”, який забезпечує законодавче врегулювання приватної детективної діяльності як комплексу недержавних заходів, спрямованих на вдосконалення механізму забезпечення конституційних прав і свобод людини, захисту законних прав та інтересів юридичних осіб. Ухвалення цього закону надасть доказам, які будуть наді як жертвою злочину так і особою яку останній обвинувачує, якщо вони звернуться до приватного детектива, легального та допустимого статусу, оскільки процедура та суб’єкти збирання їх будуть законодавчо визначеними та посилять можливості захисту прав як жертви злочину так і майбутнього підсудного від несанкціонованого втручання в їхнє особисте життя. Водночас варто звернути увагу на те, що спеціальних норм у КПК України, які б регулювали попередній розгляд справ приватного обвинувачення, немає. За їх відсутності, при вивченні таких справ можна зауважити, що підхід у суддівського корпусу до вирішення цього питання багатоманітний. Так, як випливає із вивчених нами справ приватного обвинувачення, що деяка категорія суддів проводить «попередній розгляд» справ приватного обвинувачення із викликом сторін для прийняття по ній одного з рішень передбаченого ст. 251 КПК України, інша - самостійно розглядає скаргу на відповідність її вимогам ст.ст. 223, 234 КПК України та за результатами її розгляду приймає рішення, а ще третя категорія суддів - розгляд скарги для перевірки її на відповідність ст.ст. 223, 234 КПК України та прийняття по ній одного з рішень вказаного у ст. 251 КПК України здійснює розгляд у відкритому судовому засіданні з викликом особи потерпілої від злочину та особи, яка вчинила кримінальне діяння відносно скаржника із узяттям від них пояснень з приводу скарги. У такому випадку цілком закономірно виникає питання про часові межі настання стадії «судового розгляду» до чи після прийняття одного з рішень зазначеного в ст. 251 КПК України, та й взагалі в якому статусі, якщо це судове засідання, перебувають вказані особи та яким обсягом прав і обов’язків вони наділені. Ні норми КПК України ні постанови Верховного Суду України не дають відповіді на ці проблемні питання, які породжують ще ряд інших, маючи своїм правовим наслідком продовження колабсусу. Так, ч. 2 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» від 30.05.2008 № 6 (далі - Постанова) вказує, що за змістом стаття 251 КПК України досудовий розгляд скарги потерпілого з проханням порушити кримінальну справу за один із злочинів, зазначених у частині першій статті 27 КПК, суддя здійснює одноосібно та за результатами розгляду скарги приймає одне із рішень, визначених у частині другій статті 251 КПК. З огляду на вимоги частини другої статті 97 КПК рішення по скарзі потерпілого суддя зобов'язаний прийняти не пізніше триденного строку з дня надходження скарги. Направлення особі, яка подала скаргу, та особі, про притягнення якої до кримінальної відповідальності порушується питання, повідомлення про день досудового розгляду скарги законом не передбачено [ 8]. Можливо тому, що Постанова має рекомендаційний характер, у вивчених нами справах вбачається проведення досудового розгляду скарг із викликом сторін та веденням протоколу. Між іншим, ці справи були предметом розгляду й Верховного Суду України. Така ситуація склалася ймовірно через те, що з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 № 13 випливає обов’язковість проведення попереднього розгляду цієї категорії справ. Так, цитуємо зміст цієї постанови: «Рекомендувати судам якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього розгляду справи суддею. Якщо потерпілий не скористався правом на примирення, яке було роз’яснено йому судом, то за наявності достатніх даних про вчинення щодо нього злочину суддя виносить одну постанову про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду» [9]. Так чи інакше підхід до вирішення цього питання залежить не від законодавця, а від внутрішнього переконання судді. На нашу думку, з позиції захисту охоронюваних прав та законних інтересів як жертви злочину, так і особи, яку обвинувачують, правильною є практика тих суддів, які проводять попередній розгляд справи з обов’язковим викликом сторін. Нагадаємо, ч. 2 ст. 97 КПК України передбачає прийняття не пізніше триденного строку з дня надходження скарги одного з трьох рішень, які і містяться у ст. 251 КПК України. Більше того, у розумінні ст. 240 КПК України при попередньому розгляді справи ведеться протокол та є можливість вирішення питань, які можуть мати суттєве значення, наприклад, право на заявлення цивільного позову, зустрічного обвинувачення, врегулювання спору шляхом примирення сторін. Черговим аргументом на користь необхідності такої стадії у приватному обвинуваченні є особливості цього інституту та з’ясування важливих питань, від яких залежить проведення чи не проведення досудового слідства, порушення чи не порушення істотних норм КПК України, які суд не в змозі вирішити лише за однієї скарги жертви злочину, яка не завжди містить об’єктивну та адекватну інформацію, похідними якої є ряд юридично значимих дій та прийняття процесуальних документів з правовими наслідками. Адже (Ignorantia non est argumentum) незнання - це не доказ. Візьмемо до уваги ч.4 п. 7 Постанови, якою передбачено, що у разі, якщо скаргу про злочини, зазначені у частині першій статті 27 КПК, подано на осіб, які мають фізичні та психічні вади і не можуть самостійно здійснювати свій захист або обвинувачуються у вчиненні злочину в неповнолітньому віці, що за вимогами статті 111 КПК потребує обов'язкового провадження досудового слідства, суддя повинен за наявності підстав до порушення справи прийняти рішення про порушення кримінальної справи і направлення її прокурору для організації досудового слідства. З огляду на це можна дійти висновку про утопічність такої рекомендації та непослідовність Постанови. Проте можливим, з практичного боку, є вирішення питання про направлення скарги за належністю прокурору, суддя приймає рішення у випадках: коли у скарзі йдеться про діяння, що переслідується в порядку публічного обвинувачення, тобто про злочини, які не зазначені у ч. 1 ст. 27 КПК; коли скарга подана в інтересах особи, яка не може через безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин самостійно подати скаргу і захищати свої інтереси; коли справа про будь-який із зазначених злочинів у ч. 1 ст. 27 КПК України має особливе громадське значення. Як вбачається з вивчених нами матеріалів таких кримінальних справ, суди майже однаково вирішують це питання: одні у формі повідомлення інформують про це органи прокуратури, інші – у формі ухвали. Прокурор має право в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора у справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу. Однак у такому разі правові наслідки розгляду скарги за участю прокурора будуть процесуально обмеженими в частині позбавлення сторін права на примирення, що приводить до закриття за такої підстави. Дещо незрозумілим є обмеження права на оскарження рішень суду. Так, ч. 2 ст. 251 КПК України передбачає прийняття судом одного з таких рішень: 1. Залишити скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає вимогам, зазначеним до написання обвинувального висновку (ст. 223, 224 КПК України); 2. За наявності для того підстав відмовляти в порушенні кримінальної справи або надсилати її за належністю прокурору; 3. За наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 27 КПК України, порушити кримінальну справу і призначити її до розгляду. Однак ч. 5 вказаної статті надає право особі, потерпілій від злочину, оскаржити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у стислий строк (упродовж семи днів з дня її винесення) у апеляційному суді а ст. 99 КПК України - з дня одержання копії постанови в апеляційному суді. Стаття 347 КПК України передбачає перелік судових рішень, на які може бути подана апеляція, серед яких: ухвали (постанови) місцевого суду; інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених цим Кодексом. Зокрема, за нормами КПК України не належать до переліку судові рішення, які можна оскаржити в апеляції, такі як: надсилання або направлення скарги за належністю прокурору; постанова про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду. До речі, про обмежене оскарження вироку йдеться у другій книзі VX тому Зводу законів Російської імперії видання 1857 р., що мала назву «Законы осудопроизводстве по делам о преступлениях и проступках», які В. М. Тертишник називає першим Кримінально-процесуальним кодексом Росії. Тут перегляд був лише в порядку ревізії [5, с. 66].Проте уже Статутом кримінального судочинства від 20 листопада 1864 р. закріплювалися демократичні засади й інститути, насамперед такі як: касаційне та апеляційне оскарження вироків та порядок оскарження їх [ 6, с. 69]. Зважаючи на це, видається доцільним передбачити в КПК України критерії, які перешкоджаютимуть подальшому провадженню по справі, та зазначити чіткий перелік ухвал, постанов місцевого суду, які не можна буде оскаржити в апеляції, виходячи зі складності та суперечливості норм КПК України. При аналізі цього інституту необхідно наголосити і на тому, що суддя, встановивши, що скарга відповідає вимогам ст. 223 і 224 КПК, та за наявності достатніх даних, які свідчать про вчинення злочину, зазначеного у ч. 1 ст. 27 КПК України, виносить постанову про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду. В мотивувальній частині постанови наводяться приводи і підстави для порушення кримінальної справи, а в резолютивній частині формулюється рішення про порушення кримінальної справи із зазначенням статті Кримінального кодексу, за якою порушено справу, а також про визнання особи, яка подала скаргу, потерпілим. Обвинувачення в постанові не формулюється. Тобто, ці всі рішення сформульовані в одному процесуальному документі, про який КПК України нічого не говорить. Суд, здійснивши обвинувальну функцію, чим визнав вину підсудного, одразу надав йому статус підсудного, якому надсилає копію скарги із додатками, копію своєї постанови, якою одночасно порушується справа, жертва злочину визнається потерпілим, не зважаючи на те, що форма постанови про визнання особи потерпілим є визначеною, та у формі повістки викликаються на судове засідання як потерпілий так і підсудний. Адже об’єктивність дослідження у пізнавальному аспекті полягає в ретельному аналізі всіх обставин кримінальної справи і справи загалом відповідно до встановлених фактів, у зіставленні різних поглядів і припущень, а в психолого-етичному аспекті – у прагненні збирання, перевірки і оцінки доказів неупереджено, з однаковим офіційним ставленням до всіх суб’єктів кримінального провадження, з максимальним уникненням обвинувального або виправдувального ухилів [7, с.63].
Порушення вимог закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи є практично підставою для зміни або скасування судових рішень. Для суддівської неупередженості важливо, щоб суддя починав до розгляд справи без заздалегідь сформульованого погляду на неї. Суддя, в якого вже сформульовано погляд на справу чи який уже висловив свою думку на стадії досудового розслідування, не може бути не упередженим. Його внутрішнє переконання повинне формуватися на підставі досліджених доказів лише у ході судового розгляду. Під час судового розгляду суддя і народні засідателі зобов’язані утримуватися від висловлення будь-яких оцінок і висновків по суті справи до виходу в нарадчу кімнату [7, с.76]. Для забезпечення всебічного, повного й об’єктивного дослідження кримінальної справи необхідно, щоб судді ні прямо, ні опосередковано не були зацікавлені у її вирішенні. Тому процесуальним законом встановлено порядок, за яким суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відведенню: 2) якщо він брав участь у справі як обвинувач; 2¹) під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, заміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів щодо об’єктивності судді [7, с.75]. Наведені підстави дають змогу дійти до висновку про доречність, на наш погляд, внесення відповідних змін і доповнень до статті 54 КПК України щодо розширення переліку обставин, які виключають участь судді в розгляді справи, а саме частиною 2³ такого змісту: якщо він під час попереднього розгляду справи розглядав питання в порядку, передбаченому ст. 251 КПК України. Аналіз цього інституту свідчить про численні питання, які не врегульовані законодавчо та передбачають найрізноманітніші практичні підходи. Наполегливості жертви злочину та при подальше не врегулювання зазначених питань призведуть до безперспективності та занепаду інституту справ приватного обвинувачення.

Джерела:
1. Закону України «Про статус суддів» Офіційний веб-сайт Верховної Ради України: http: // gska 2. rada. gov. ua.
2. Конституція України. –К.: Вид. Паливода А.В., 2005. -104 с.
3. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. - К., Юрінком Інтер, 2008 р. – 712 с.
4. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій. Навч. посібник. – К.: Істина, 2005.- 456 с.
5. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
6. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 239 с.
7. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юридична думка, 2005. – 548 с.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» від 30.05.2008 № 6.
9. постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 № 13.

e-mail: komarn2008@ukr.net
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ГІПНОЗ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИ ПРОВЕ-ДЕННІ ДОПИТІВ
31.07.2010 10:13
МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ РЕТРОСПЕКЦІЇ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ
06.10.2010 21:01
НЕДОЛІКИ ОГЛЯДУ МІСЦЬ ПОДІЙ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ НАПАДІВ ВЧИНЕНИХ БАНДАМИ
06.10.2010 20:59
ПРИЙОМИ ПІДГОТОВКИ В СТРУКТУРІ СПОСОБУ ВЧИНЕННЯ БАНДИТИЗМУ
06.10.2010 20:58
ДО ПИТАННЯ ПРО ПОНЯТТЯ ТАКТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ
06.10.2010 20:55
ПРИЙОМИ ПІДГОТОВКИ У СТРУКТУРІ СПОСОБІВ ВЧИНЕННЯ НЕЗАКОННИХ ЗАВОЛОДІНЬ АВТОТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ
06.10.2010 20:52
ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХ ГРУП, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ НЕЗАКОННІ ЗАВОЛОДІННЯ АВТОТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ
06.10.2010 20:50
МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ (ПРОФІЛЮВАННЯ) ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ
06.10.2010 20:48
КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННИХ УГРУПОВАНЬ У СФЕРІ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ
06.10.2010 20:46
ЕКСПЕРТИЗИ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КОРИСЛИВИХ УБИВСТВ
06.10.2010 20:43




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше