:: LEX :: ПРАВОВІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ НАВКОЛИШНІМ ПРИРОДНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 24)

Термін подання матеріалів

21 липня 2020

До початку конференції залишилось днів 15


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРАВОВІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ НАВКОЛИШНІМ ПРИРОДНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ
 
06.12.2010 23:46
Автор: Джуган Вікторія Олегівна, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри цивільного та господарського права і процесу Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія»
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
Управління в галузі охорони довкілля становить один з інститутів Загальної частини системи екологічного права України. У той же час, управління природокористуванням та охороною довкілля є складовою частиною соціального управління, тобто частиною цілеспрямованого впливу на соціальні відносини, групи та процеси. Це також діяльність держави в особі відповідних суб’єктів права, що становить її екологічну функцію, яка сьогодні є однією з основних функцій Української держави, оскільки проблема довкілля привертає все більшої уваги в зв’язку з його існуючим станом сьогодні.
Статтею 16 Конституції України встановлено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави [1]. Така екологічна функція держави здійснюється через управління природокористуванням та охороною довкіллям.
В широкому розумінні під управлінням слід розуміти керівництво будь-чим або будь-ким. Управління визначають також як процес впливу на систему для переведення її до нового стану або утримання її в якомусь встановленому режимі [2, с. 5].
Поняття управління довкіллям досліджувалось в теорії екологічного управління. Зокрема, М. Б. Бизова та Б. В. Кіндюк визначають управління природоохоронною діяльністю як забезпечення виконання норм і вимог, які обмежують шкідливий вплив забруднюючих речовин на навколишнє середовище, раціональне використання природних ресурсів та їх відновлення й відтворення [2, с. 7]. Такі вчені, як Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін,
В. Я. Шевчук стверджують, що екологічне управління є системною складовою загальної системи управління, що має на меті здійснення екологічної політики та досягнення екологічних цілей, яка містить організаційну структуру, здійснює планування, функціональні обов’язки, відповідальність, методологію, методи та процедури, містить ресурси та професійно підготовлені кадри [3, с. 234]. Дане визначення сформульоване в межах екологічного менеджменту, але воно є дещо вузьким, оскільки охоплює лише вид виробничого управління.
Найбільш узагальнене визначення даного поняття в теорії екологічного управління, на мою думку, запропонував Т. Г. Козаченко, який вважає, що екологічне управління – це поетапний процес розробки й реалізації стратегічних і тактичних рішень, спрямованих на раціональне використання та охорону навколишнього природного середовища на організаційних, економічних і правових засадах [4, с. 186].
В еколого-правовій теорії поняття екологічного управління формулюється дещо інакше, хоча мета його здійснення переслідується та сама. Зокрема, на думку таких правників-екологів, як А. П. Анісімов [5, с. 54], І. І. Каракаш [6, с. 121], Н. Р. Кобецька [7, с. 78], О. І. Крассов [8, с. 79], управління в галузі охорони довкілля становить підзаконну виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених державних органів і органів місцевого самоврядування, спрямовану на забезпечення раціонального використання природних ресурсів, збереження та відновлення довкілля, забезпечення екологічної безпеки.
Управління природокористуванням та охороною довкілля побудоване на основі принципів законності та контролю у природокористуванні; гармонійного поєднання екологічних, економічних і соціальних інтересів населення у процесі у ході природокористування; поєднання об’єктного і адміністративно-територіального управління в організації управління; розмежування господарсько-експлуатаційних і контрольних функцій при організації діяльності спеціально уповноважених державних органів [5, с. 121]; пріоритетності вимог екологічної безпеки та обов’язковості дотримання екологічних стандартів; гарантування екологічно безпечного для життя і здоров’я довкілля; запобіжного характеру заходів охорони навколишнього природного середовища; використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення; прогнозування стану довкілля й обов’язковість екологічної експертизи; демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан навколишнього природного середовища й формування у населення екологічного світогляду; стягнення плати за забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів; компенсація збитків, заподіяних порушенням екологічного законодавства та інші [2, с. 11-12]. Слід відзначити, що принципи екологічного управління та їх дотримання істотно впливають на визначення правосуб’єктності державних органів та громадян України.
Організаційно управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища здійснюється на основі територіального, відомчого та екосистемного принципів.
Управління природокористуванням та охороною довкілля являється достатньо розгалуженою та багатофункціональною сферою діяльності, тому воно може діяти як єдина система чи як функція, спрямована на окремий природний об’єкт. В межах такої цілісної системи та функцій управління можна провести класифікацію екологічного управління за різноманітними критеріями.
Зокрема, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняє державне та громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 16). В той же час, ст. 29 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» регулюється порядок здійснення виробничого контролю за охороною атмосферного повітря [9]. Аналогічний вид контролю встановлений також п. 4 ст. 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» [10]. Отож, існує певна невідповідність щодо видів екологічного управління у діючому екологічному законодавстві України, хоча в еколого-правовій теорії, в залежності від суб’єктів, управління довкіллям поділяють на державне, виробниче та громадське. Разом з тим, доцільно було б включити вид та порядок правового регулювання виробничого управління до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Обсяг виробничого екологічного управління є значно меншим ніж державного. Таке управління має більш локальний характер, конкретніше визначення цілей та завдань, які планується досягти в процесі його здійснення. Виробниче екологічне управління являється ініціативною та результативною діяльністю економічних суб’єктів, спрямованою на досягнення їх екологічних цілей, проектів і програм.
В залежності від принципів організації управління довкіллям його можна поділяти на територіальне і відомче.
Територіальне екологічне управління означає, що воно поширюється на всіх природокористувачів і всі об’єкти природи в межах держави або адміністративно-територіальної одиниці.
Відомче управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища поширюється на певний природний об’єкт чи ресурс та не пов’язане з адміністративно-територіальним розподілом.
В теорії екологічного управління виділяють такі види екологічного управління: державне екологічне управління; корпоративне екологічне управління; місцеве екологічне управління; громадське екологічне управління; басейнове управління; управління екологічними мережами; управління екологічною безпекою [2, с. 9-10].
Управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища характеризується наявністю системи та зв’язку між її елементами, керуючої та керованої підсистем, а також наявністю динамічного характеру системи. Саму структуру відносин управління довкіллям, як і будь-яких правовідносин, становлять: суб’єкт, об’єкт і зміст.
Суб’єкти екологічного управління тісно пов’язані з видами управління. Управління довкіллям здійснюється різними суспільними утвореннями, а отже суб’єктами таких правовідносин можуть бути державні органи, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи, а також фізичні та юридичні особи.
До об’єктів управління природокористуванням та охороною довкілля належать: навколишнє природне середовище в цілому як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів; природні ресурси, природні об’єкти та їх частини як залучені, так і не залучені в господарський обіг.
Зміст правовідносин управління становлять права та обов’язки сторін.
Між елементами структури цих відносин повинен бути логічний взаємозв’язок. Отож, суб’єкт екологічного управління здійснює управляючий вплив (на підставі нормативно-правових актів) на об’єкт управління, який відповідно до отриманого впливу змінює свій стан, свою діяльність, кількісні та якісні властивості стану або впливу на навколишнє середовище.
Сутність управління природокористуванням та охороною довкілля полягає у здійсненні у цій галузі функцій, під якими слід розуміти види діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб по забезпеченню організації природокористування та охорони навколишнього природного середовища. Види та зміст функцій щодо кожного природного об’єкта та ресурсу слідують із соціальних, екологічних та природно-наукових вимог щодо організації його використання та охорони.
До основних функцій екологічного управління належать: облік в галузі використання природних ресурсів і охорони довкілля, ведення державних кадастрів природних ресурсів, просторово-територіальний устрій об’єктів природи, розподіл та перерозподіл природних ресурсів, екологічне прогнозування, екологічне програмування, моніторинг довкілля, інформування про стан довкілля, ліцензування та видача дозволів в галузі використання природних ресурсів, лімітування в галузі використання та охорони довкілля, екологічне нормування і стандартизація, екологічний контроль, екологічна експертиза та інші.

Література:
1. .Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254 к/96-вР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Бизова М. Б. Організація управління в екологічній діяльності: конспект лекцій для студентів Енергетичного інституту фаху 8.07.01 – екологія й охорона навколишнього середовища / М. Б. Бизова, Б. В. Кіндюк. – О.: Наука і техніка, 2006. – 232 с.
3. Шевчук В. Я. Екологічне управління: підручник / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський [та ін.]. – К.: Либідь, 2004. – 432 с.
4. Козаченко Т. Г. Проблеми та перспективи екологічного управління / Т. Г. Козаченко // Актуальні проблеми державного управління. - 2009. – № 1 (35). - С. 186-196.
5. Экологическое право России. Курс лекций: учебное пособие / под ред. А. П. Анисимова. – М.: Приор-издат, 2004. – 272 с.
 6. Природоресурсове право України: навчальний посібник / за ред. І. І. Каракаша. – К.: Істина. 2005. – 376 с.
7. Кобецька Н. Р. Екологічне право України: навч. посіб. / Н. Р. Кобецька. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 352 с.
8. Крассов О. И. Экологическое право / О. И. Крассов. – М.: Норма, 2004. – 320 с.
9. Про охорону навколишнього природного середовища: закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-XII (із змінами, внесеними згідно з Законами) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст.546.
10. Про охорону атмосферного повітря: закон України від 16 жовтня 1992 року № 2707- XII (із змінами, внесеними згідно з Законами) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 50. – Ст.678.
11. Про природно-заповідний фонд України: закон України від 16 червня 1992 року № 2456- XII (із змінами, внесеними згідно з Законами) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 34. – Ст. 502.

e-mail: dgyhan@ukr.net

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В НОРВЕГІЇ
17.11.2010 21:37
ДО ПИТАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО КОДЕКСУ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ. ОСОБЛИВОСТІ ВХОДЖЕННЯ ДО ЄС
07.12.2010 19:01
ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЛІСОПОРУШЕННЯ
06.12.2010 20:18




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше