:: LEX :: ДО ПИТАННЯ ПРО ФАКТИЧНІ ШЛЮБНІ ВІДНОСИНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 15)

Термін подання матеріалів

16 вересня 2019

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДО ПИТАННЯ ПРО ФАКТИЧНІ ШЛЮБНІ ВІДНОСИНИ
 
08.12.2010 19:04
Автор: Турані Марта Йосифівна, студентка Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
[Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право]
В сімейному прав можна зустріти такий термін як конкубінат (фактичні шлюбні відносини), який і викликав інтерес для наукових роздумів щодо його окремих правових аспектів в Україні.
Для вірного розуміння того, що слід розуміти під фактичними шлюбними відносини (в народі їх часто називають “цивільний шлюб”), необхідно насамперед визначитись, кого потрібно вважати подружжям і чи є ним особи, що спільно проживають без реєстрації шлюбу, оскільки саме з поняттям “подружжя” законодавство пов’язує можливість реалізації певних прав у сімейних правовідносинах.
Перш за все, слід зазначити, що законодавство не містить визначення поняття подружжя. Визначити, кого можна віднести до подружжя, можливо лише шляхом аналізу положень Сімейного кодексу України. Відповідно до ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства [1, ст. 3].
Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Аналізуючи положення даної статті можна дійти висновку, що подружжям є лише особи, які перебувають у шлюбі та, відповідно, іменуються чоловіком та дружиною. Однак особи, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, за змістом СК вважаються сім’єю. Зараз залишається актуальною проблема відмінностей фактичних шлюбних відносин від зареєстрованими.
Зокрема, труднощі можуть виникнути у випадку швидкого розпаду тимчасового й недовготривалого фактичного шлюбу. Видається недостатньо обґрунтованим зміст ст. 74 СК України щодо ситуації, коли одночасно існують обидва шлюби – і законний, і фактичний. Так, у судовій практиці досить часто трапляються сімейні спори та спори, що випливають із спадкування, коли один з учасників фактичних шлюбних відносин (без юридичного припинення зареєстрованого шлюбу або не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі взагалі) протягом тривалого часу проживає з другою особою або з іншими особами послідовно чи навіть одночасно. Крім того, навіть якщо особи пізніше зареєструють шлюб, що часто відбувається при народженні спільної дитини, майно, яке було набуте ними за час спільного проживання, але до реєстрації шлюбу, не є спільним майном подружжя [1, ст. 57].
Режим спільної сумісної власності доцільно застосовувати для тривалих фактичних шлюбів, оскільки фактичне подружжя, яке прожило разом не один десяток років, має більшу кількість спільного майна і за ознаками найбільш наближене до статусу законного подружжя. Тим не менше, питання, який шлюб вважати тривалим, залишається дискусійним. Деякі практики, посилаючись на ч. 3 ст. 76 СК України, визначають термін спільного проживання у десять років, однак єдиної думки з цього приводу немає.
Враховуючи викладене, а також виходячи з аналізу судової практики, варто констатувати, що суто майнові права учасників позашлюбних взаємовідносин можуть бути захищені тільки нормами цивільного права, зокрема, про спільну часткову власність.
У випадку, коли пробний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику фактичних шлюбних відносин потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Однак, практика показує, що зробити це не завжди просто.
Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників фактичного шлюбу, договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.  А от частка належного кожному з учасників фактичного шлюбу майна визначається на основі конкретного, як правило, грошового вкладу в придбання тієї чи іншої речі або залежить від ступеня участі особи в її створенні.
В цьому розумінні переваги зареєстрованого шлюбу очевидні, оскільки йому не притаманна специфіка бухгалтерських підрахунків. За загальним правилом вважається, що законні чоловік і дружина однаковою мірою дбають про матеріальне забезпечення сім'ї, а тому розмір грошових сум, які приносяться в сім'ю кожним із подружжя, не має при поділі майна жодного значення. Крім того, працю дружини з ведення домашнього господарства та виховання дітей законодавець прирівнює до праці чоловіка в суспільному виробництві. За умов фактичного шлюбу ця праця не може бути врахована, що часто призводить до ситуації, коли одна сторона (найчастіше жінка) при розірванні відносин безпідставно отримує меншу частину майна. На думку деяких вчених, таке вирішення проблеми не зовсім правильне з точки зору як правового, так і соціального її обґрунтування. Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов фактичних шлюбних відносин має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.
Для того щоб уникнути такого становища все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти слід оформлювати „на двох” у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі ч. 1 ст. 357 ЦК України вони вважаються рівними [2, ст. 357]. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.
Більше того, договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, «фактичний чоловік і дружина» можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.

Література:
1. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15.
 
e-mail: martysja_91@mail.ru

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ РЕНТИ: ОКРЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
08.12.2010 19:09
НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР ЯК РЕГУЛЯТОР СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН: ЕКСКУРС В ЮРИДИЧНУ НАУКУ
08.12.2010 19:06
ПРО СПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ, ЩО НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ ЦПК УКРАЇНИ
08.12.2010 19:00
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ СКЛАДЕННЯ СЕКРЕТНОГО ЗАПОВІТУ
05.12.2010 11:07
ОКРЕМІ АСПЕКТИ СПАДКУВАННЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА
05.12.2010 11:04
СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК ТА ЗНАЧЕННЯ ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ В УКРАЇНІ
05.12.2010 10:39
ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ ПРИ УКЛАДЕННІ ПРАВОЧИНІВ ЩОДО ЇХ МАЙНА
05.12.2010 10:34




© 2006-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше