:: LEX :: СУТНІСТЬ І ЮРИДИЧНА ПРИРОДА КОРПОРАТИВНИХ НОРМ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 26)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2020

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СУТНІСТЬ І ЮРИДИЧНА ПРИРОДА КОРПОРАТИВНИХ НОРМ
 
21.02.2011 21:01
Автор: Кунець Галина Іванівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Проблема теоретичного осмислення поняття корпоративної норми та корпоративного акта набуває дедалі більшого значення. Адже ці правові форми лише тоді стають дієвим елементом правової системи, коли вони створені з дотриманням всіх істотних вимог щодо їх змісту та процедури прийняття. Нині в Україні склалася ситуація, коли очевидним є якісне оновлення та розширення сфери корпоративного регулювання, але при цьому у науці є недостатнім комплексний аналіз регуляторів цього типу.
В юридичному лексиконі і науково-понятійному апараті закріпилися ряд найменувань для означення поняття “корпоративні норми”: власне „корпоративні норми”, „локальні норми”, „місцеві норми” і „внутрішньоорганізаційні норми”. 
Термін „локальна норма” походить від латинських слів locus – місце, localis – місцевий. Ним оперує переважно наукова думка радянських часів. Наприклад, С. Архипов не проводить диференціації понять локальної та внутрішньоорганізаційної норми, зазначаючи, що локальні правові норми встановлюються та діють у рамках окремих самостійних організацій, тобто є внутрішньоорганізаційними [1, 29]. Як синонім локальної норми вживає термін „внутрішньоорганізаційна” норма С. Алексєєв [2, 45].
Термін „локальний” тотожний терміну „місцевий”. Однак більшість авторів вбачає між ними лише семантичну ідентичність, розрізняючи при цьому їх юридичний зміст. На думку Т. Кашаніної, доцільно використовувати поняття „корпоративні норми”, тому що термін „локальні („місцеві”) норми” є неточним, приховує небезпеку ототожнення даних норм з нормами, що приймаються органами місцевого самоврядування [3, 211]. Вона розглядає як ідентичні поняття внутрішньоорганізаційні, внутрішньофірмові та корпоративні норми, говорячи, що корпоративні норми – це правила поведінки, які розробляються корпораціями та поширюються на їх колективи. О. Черданцев зазначає, що корпоративні норми – це правила поведінки, прийняті недержавними організаціями: партіями, профспілками, різними іншими громадськими об’єднаннями, акціонерними товариствами, компаніями, кооперативами [4, 329]. В. Лазарєва до корпоративних норм відносить норми, які регулюють відносини, що складаються між членами, учасниками громадських об’єднань (громадських організацій, фондів, політичних партій, професійних спілок, добровільних товариств та ін.) [5, 123].
У дослідженні О. Тичкової стверджується необхідність розрізняти і внутрішньокорпоративні або локальні корпоративні норми. Корпоративні норми мають регулювати насамперед відносини щодо виникнення, реалізації та припинення корпоративних прав. Це означає регулювання на рівні законів та підзаконних нормативно-правових актів, а також на локальному рівні. Замикати їх суто на внутрішньому характері неприпустимо [6, 8]. Корпоративні норми складають певну правову єдність, унаслідок чого вони становлять комплексне утворення, що тяжіє до цивільного права. Порівняння понять понять “локальні і “корпоративні” норми доводить необхідність відрізняти їх по суті, бо локальні діють в обмеженому колі осіб, а корпоративні регулюють корпоративні відносини (причому на різних рівнях – на загальному і локальному).
Як видно з наведених позицій, локальні та корпоративні норми мають спільний предмет регулювання, однакові межі дії та коло суб’єктів, для яких їх приписи є обов’язковими. Однак ототожнення локальних та корпоративних норм є неприпустимим, адже це може призвести до підміни сталих наукових понять. Водночас їх відмінні риси також не є очевидними.
Оскільки поняття “локальна норма” найбільш широко використовується у наукових дослідженнях радянського періоду, його сутність слід розглядати в аспекті радянської доктрини права, якій притаманне специфічне тлумачення інституту юридичної особи, її організаційно-правових форм, меж та способів господарювання. На сьогодні в усіх існуючих визначеннях корпоративної або локальної норми передусім наголошується на її належності до певної організації. Звідси випливає логічний висновок, що розуміння природи та характеру норми, виданої організацією, прямо залежить від доктринального розуміння самої організації.
В рамках доктрини радянського права склалася конструкція юридичної особи, основними організаційними формами якої були підприємство, установа чи організація. Юридична особа розглядалась не як автономна економічна одиниця, а більшою мірою як залежна від загальнодержавного процесу адміністративного командування ланка виробництва. Виходячи з цього, логічною є назва „локальна норма”, що відображає її функціональне призначення – конкретизація чи правова реалізація владного припису на місцях.
Корпоративну норму слід розглядати в рамках іншої доктрини – права періоду ринкових перетворень. Вживання цього терміна відповідає суті правових конструкцій, що є набутком громадянського суспільства та держави з ринковою економікою. Суб’єктами господарювання є корпорації, господарські товариства, засновані шляхом об’єднання приватної волі і капіталу осіб. Саме від терміна корпорація (лат. corporatio) – союз, об’єднання, спільнота походить назва корпоративної норми, що відображає її соціально-економічне призначення – регулювання відносин всередині юридичної особи, створеної шляхом добровільного об’єднання громадян.
Водночас проблему становить відсутність у вітчизняній науці сталого підходу до поняття корпорації. Тлумачні словники дають досить плутану картину. Самого слова „корпорація” не було у вжитку ні в російській, ні в українській мовах до останньої чверті ХІХ століття [7, 154]. Додаткова складність полягає у відмінності підходів до визначення корпорації у різних правових системах. У країнах континентальної правової системи термін „корпорація” застосовується звичайно для означення комерційних і підприємницьких організацій, а також їх об’єднань. У країнах англосаксонської правової системи це поняття має більш широкий зміст, воно фактично використовується як синонім юридичної особи у доктрині вітчизняного цивільного права. У праві США саме поняття корпорації є унікальним вже тим, що охоплює найбільш велике коло організацій. Американські корпорації умовно можна розділити на підприємницькі й непідприємницькі. Така законодавча позиція США відповідає нововведенням ЦКУ, який передбачає поділ товариств на підприємницькі і непідприємницькі (Статті 84, 85).
Вітчизняна юридична практика поняття корпорації також використовує неоднозначно. Законодавець надає визначення корпорації як договірного об’єднання, створеного на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації (п. 3 ст. 120 ГКУ). Таке визначення не повною мірою висвітлює юридичну сутність даної категорії, яка в системі загального права та у більшості країн романо-германської правової системи вживається як узагальнююче поняття для означення особливих організаційно-правових форм підприємств, створених на основі об’єднання капіталів, для провадження діяльності з певним комерційним ризиком.
Отже, сучасна доктрина українського права не сформувала сталого однозначного підходу до визначення корпорації, але намітила загальні тенденції її вітчизняного праворозуміння. Теорія держави і права хоч і пов’язує поняття корпоративної норми і корпорації, однак своєрідно підходить до розуміння останньої. Корпорація розглядається у її семантичному значенні, тобто як союз, об’єднання, спільнота. Наприклад, О. Скакун надає таке визначення корпорації – це союз осіб, тобто організований колектив, воля якого визначається груповими інтересами осіб, які входять до його складу, і який організаційно і матеріально діє зовні як єдине ціле від свого імені; об’єднання людей з метою виконання певної соціально-корисної діяльності [8, 353]. Це надає можливість для проведення теоретичного узагальнення і віднесення до корпорацій будь-яких форм об’єднання осіб (юридичних чи фізичних), внаслідок яких утворюються відносно самостійні суб’єкти права з визначеним колом прав і обов’язків, а до корпоративних норм – прийняті такими суб’єктами правила.
Необхідно наголосити на відмінності корпоративної та відомчої норми. Остання видається компетентним органом влади в межах його повноважень. Відомча норма також має локальний характер, оскільки покликана регулювати відносини всередині певної галузі, підгалузі, ланки виробництва. Однак на відміну від корпоративної вона створюється безпосередньо державним органом влади, тобто суб’єкт її нормотворчості є інший, ніж у корпоративної норми.
Виникнення корпоративної норми відносимо до часів Стародавнього Риму та пов’язуємо його з римським правом. Уже тоді існували різні види об’єднань – муніципії (громади міст), релігійні об’єднання та союзи осіб однієї професії. Римські юристи фіксують появу такого суб’єкта права, як корпорації – спільноти чи об’єднання фізичних осіб [9, 17]. Первинно корпоративні норми були покликані врегулювати відносини співвласників капіталу, тому вони, як правило, мали економічний зміст. Однак відмінність об’єднань, які приймали внутрішні норми, та різний за змістом характер їх діяльності привели до того, що з часів римського права утворювались різноманітні корпоративні нормативні системи, зокрема релігійні, муніципальні, професійні та інші. У процесі історичного розвитку вони трансформувались в окремі правові інститути і галузі (канонічне право, інститут місцевого самоврядування тощо).
В сучасних умовах до корпоративних норм відносяться норми, що були прийняті самою організацією з метою впорядкування та стандартизації її діяльності та внутрішніх відносин. Корпоративна норма є різновидом норми соціальної. Однак вона може мати також технічний зміст. Вони закріплюють на рівні певного підприємства правила поведінки, що регламентують взаємодію людини з технікою і природним середовищем. В умовах промислових підприємств такі норми є численними у масиві внутрішніх нормативних актів.
Поряд з ознаками, спільними для всіх соціальних норм, корпоративним нормам притаманні специфічні риси, що характеризують їх як унікальне нормативне явище. До них належать:
1.    Кількісна визначеність суб’єктів, на яких поширюється дія корпоративної норми. Така визначеність має не абсолютний, а відносний характер, оскільки корпоративна норма не є персоніфікованою і поіменно не називає учасників відносин. Однак її суб’єкт завжди має точну кількісну характеристику: якщо адресатом є трудовий колектив, то його кількість обмежена штатним розкладом, якщо це учасники господарського товариства – то їх кількість обумовлена установчими документами, у тому числі акціонерів – реєстром акціонерів, для політичної партії чи громадської організації – списком членів. Водночас персонально-якісні характеристики колективу можуть змінюватись шляхом прийняття чи звільнення працівників, відчуження чи набуття корпоративних прав у господарському товаристві, виключення, добровільного виходу чи вступу до об’єднання громадян. Зміна особового складу учасників корпоративних правовідносин опосередкована певним юридичним актом (наказ про прийняття на роботу, укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав, прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства, подання заяви про добровільний вихід).
2.    За дією у просторі корпоративна норма не має чіткого територіального обмеження. Якщо дія правової норми в першу чергу пов’язана з територією – поширюється на всю територію держави і на всіх осіб, що на ній знаходяться, то дія корпоративної норми не обмежена територією організації. Вона передусім діє за колом осіб, визначеним згідно з юридично закріпленою належністю до певної організації – членства, участі. Права та обов’язки, передбачені корпоративною нормою, поширюються на всіх управомочених суб’єктів, де б вони не знаходились. Виняток становлять випадки, коли певні обмеження передбачені самою нормою. Наприклад, корпоративною нормою встановлено, що загальні збори товариства проводяться за адресою його місцезнаходження. Необмеженою територіально є також юрисдикція органів товариства чи об’єднання, які можуть застосовувати санкції за порушення корпоративної норми щодо учасника (члена), незалежно від місця та країни його перебування, наприклад, шляхом прийняття рішення про його виключення з організації. Водночас реалізація корпоративної норми пов’язана з такими орієнтирами у просторі, як „робоче місце”, „місцезнаходження товариства”, „виробнича дільниця”.
3.    Вольовий зміст. Корпоративна норма виражає волю колективу. Як справедливо зауважує Н. Круглова, корпоративні норми можуть бути ефективним інструментом організації діяльності лише в тому випадку, коли ці норми розробляються тими, хто в майбутньому ними керуватиметься, тобто коли раціональність тієї чи іншої норми є усвідомленою [10, 203]. Метою вступу до організації будь-якого типу є реалізація індивідом певного приватного інтересу чи мети. В результаті об’єднання однорідних інтересів утворюється організація. Внутрішній зміст її діяльності становить колективна воля як сума єдиноспрямованих інтересів учасників (членів). Таким чином, корпоративна норма має втілювати волю учасників (членів) організації, інакше організація не відповідатиме своєму призначенню.
Кожна корпоративна норма породжується процесі суб’єктивного колективного чи індивідуального волевиявлення, спрямованого на встановлення певного правила поведінки. У цьому корпоративні норми дещо подібні до договірних, які завжди є актом волевиявлення, але водночас відрізняються від останніх загальним характером приписів.
4.    Належність до різних галузей права. Корпоративні норми можуть регулювати різні за змістом правовідносини, зокрема господарські, трудові, цивільні, оскільки вони включені до міжгалузевого інституту корпоративного права. Для набуття правосуб’єктності у відповідній сфері відносин спеціальним законодавством прямо передбачені випадки, коли прийняття відповідних корпоративних норм є необхідним. Наприклад, для господарських товариств, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, необхідно прийняти внутрішнє положення про провадження професійної діяльності, для банківських та фінансових установ України обов’язковим є прийняття внутрішнього положення про здійснення фінансового моніторингу. Відповідні норми можна віднести до фінансового та адміністративного права.
5.    Мобільність. Оскільки корпоративна норма приймається самою організацією, вона може бути в будь-який момент змінена чи скасована цією ж організацією, за умови дотримання відповідної процедури. Корпоративна норма найбільш чуттєво реагує на тенденції господарських, соціальних, політичних та інших умов діяльності. Значно менший ступінь загальності корпоративної норми зумовлює її особливу динамічність. Вона виконує роль випереджального фактору щодо права та забезпечує динаміку у регулюванні правовідносин, дає змогу втручатися у суттєві процеси виробництва та діяльності, не чекаючи прийняття правових приписів вищестоящих органів.
6.    Загальнообов’язковий характер корпоративної норми полягає у тому, що її приписи, як і приписи норми права, є обов’язковими для виконання. Корпоративна норма є джерелом права, а наука, розрізняючи останні за юридичною силою, не диференціює їх за ступенем обов’язковості. Якщо юридичною силою корпоративні норми поступаються правовим, то вони є рівною мірою обов’язковими для суб’єктів, на яких поширюється їх дія.  Водночас, якщо корпоративна норма імперативно закріплює певне правило поведінки, стосовно якого законодавство містить диспозитивне або рекомендаційне положення, юридична практика буде керуватись приписом корпоративної норми як обов’язковим щодо кола відносин, які регулюються корпоративною нормою. Корпоративна норма є обов’язковою як для осіб, які входять до організації, так і для юрисдикційних органів державної влади, які вирішують спори, пов’язані з діяльністю організації, розглядають заяви від імені організації чи здійснюють інші дії, що належать до їх компетенції.
7.    Корпоративна норма швидко доводиться до адресата. Вона приймається в організації, тобто в безпосередній близькості до її виконавця. Незначна кількість суб’єктів, яким адресована норма, створює можливість для персонального ознайомлення з її змістом кожного з них. Ця ознака корпоративної норми є визначальною у забезпеченні ефективності виконання законодавства. Корпоративна норма орієнтує свого адресата у правовому просторі, пропонуючи набір різногалузевих правових приписів, необхідних йому як повноцінному, свідомому члену організації  для ефективного виконання своїх корпоративних функцій.
Із наведених вище ознак корпоративної норми, ми можемо визначити її як загальнообов’язкове правило поведінки, що приймається організацією, поширюється на її членів, учасників, працівників, виражає їх узгоджену волю, регулює внутрішні відносини та визначає правосуб’єктність організації.

Література:
1.    Архипов С.И. Понятие и юридическая природа локальных норм права / С.И. Архипов // Правоведение. – 1987. – № 1. – С. 34-41.
2.    Алексеев С.С. Теория права / Алексеев С.С. – М.: БЭК, 1995. – 234 с.
3.    Кашанина Т.В. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Кашанина Т.В.; [за ред. А.Г. Яреми, В.Г. Ротаня]. – К.: ІнЮре, 2005. – 380 с.
4.    Черданцев А.Ф. Теория государства и права / Черданцев А.Ф. – М.: Юрайт, 2000. – 285 с.
5.    Лазарева В.В. Общая теория права и государства / Лазарева В.В. – М.: Юристь, 2001. – 245 с.
6.    Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні норми у цивільно-правовому регулюванні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Тичкова О.Ю. – Х., 2009. – 20 с.
7.    Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні акти / О.Ю. Тичкова // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 74. – С. 153 – 159.
8.    Скакун О.Ф., Подберезский Н. К. Теория государства и права / [О.Ф. Скакун, Н. К. Подберезский]. – Х.: Эспада, 1997. – 350 с.
9.    Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. – К.: Ін Юре, 2007. – 240 с. 
10.    Круглова Н.Ю. Хозяйственное право / Круглова Н.Ю. – М.: Русская деловая литература, 1997. – 338 с.


допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ (1917-1993р.р.)
28.01.2011 18:36
ДЕЯКІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ І РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ «КВАЗІ-ЗАКОНИ» У СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ
25.02.2011 22:24
СУЧАСНЕ БАЧЕННЯ СУДОВОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ
24.02.2011 20:20
ПОЛІТИЧНІ ПРАВА ЖІНОК В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ
23.02.2011 20:35
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ
23.02.2011 20:25
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРАВОТВОРЧОСТІ ТА ПРАВОВОГО ЖИТТЯ
23.02.2011 20:23
ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ
21.02.2011 21:13
ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ У КРАЇНАХ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
16.01.2011 10:50
«ПРАВОВЕ ЖИТТЯ» ТА «ПРАВОВА КУЛЬТУРА»: ТЕОРЕТИЧНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
16.01.2011 10:45
РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
01.02.2011 19:32




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше