:: LEX :: ПОЯВА І РОЗВИТОК ПОПЕРЕДНЬОГО ДОГОВОРУ В УКРАЇНІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 20)

Термін подання матеріалів

04 березня 2020

До початку конференції залишилось днів 7


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПОЯВА І РОЗВИТОК ПОПЕРЕДНЬОГО ДОГОВОРУ В УКРАЇНІ
 
24.02.2011 21:42
Автор: Товарницький Іван Михайлович, студент факультету соціології і права Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут"
[Господарське право. Господарське процесуальне право]
Історія розвитку норм про попередній договір бере початок у римському праві. У джерелах римського права зазначена договірна конструкція була детально розроблена. Так, Б.Віндшейд у праці «Про зобов'язання за римським правом» вказував, що укладанню договору може передувати інший договір, у якому встановлюється зобов'язання укласти основний договір. Такий договір може бути названий попереднім. З цього договору - pactum de contrahendo - виникає право вимагати укладання основного договору, в разі, коли одна зі сторін ухиляється від його укладення.
Норми про попередній договір згодом використані країнами континентальної правової системи[2, 141 - 142]. При цьому була запозичена не лише ідея попереднього договору, а й правила про його форму, зміст та наслідки невиконання сторонами своїх зобов'язань.
Враховуючи те, що на формування цивільного права України значний вплив мало право Російської імперії, яке застосовувалося на більшій території сучасної України під час ліквідації її державності, необхідно звернути увагу на те, що у дореволюційній практиці попередні договори застосовувалися успішно. Відомо, що підґрунтям кодифікації російського цивільного права у другій половині XIX ст. були норми Цивільного кодексу Франції. Норми про попередній договір - не виняток і також були запозичені, хоча з деякими видозмінами.
Видозміни, насамперед полягали у тому, що тривалий час названі договори існували лише у конкретній формі, наприклад, договір запродажу (попереднього договору купівлі-продажу) та договір про відкриття кредиту (попереднього договору займу).
Характерно, що норми про попередній договір, включені до ЦК УСРР, за своїм змістом істотно відрізнялися від моделі попереднього договору дореволюційного права. По-перше, договір запродажу необхідно було вчиняти у письмовій формі, яка вимагала нотаріального посвідчення, під страхом його недійсності. По-друге, законом чітко встановлювався граничний строк, протягом якого сторонам належало укласти основний договір. Такий строк згідно зі ст. 1821 ЦК складав шість місяців. По-третє, закон передбачав, що у разі, коли одна із сторін, яка брала участь у запродажній, ухиляється від укладання договору купівлі-продажу будівлі, то суд, беручи до уваги спеціальні умови запродажної, може або визнати договір купівлі-продажу укладеним, або розірвати запродажну.
Однак наявність у ЦК УСРР норм, що стосувалися укладення у майбутньому лише договору купівлі-продажу та позики, не виключала можливість укладення попередніх договорів стосовно інших типів договорів.
Підтвердження цьому можна знайти у працях авторів радянського часу. Зокрема, І.Новицький у праці «Курс радянського цивільного права. Загальне вчення про зобов'язання» вказував, що укладенню договору може передувати так званий попередній договір, тобто такий, за яким обидві або одна із сторін зобов'язуються укласти у майбутньому певний договір. Він звертає увагу на те, що термін «попередній» у даному випадку не означає незавершеності вираження волі сторін, а тільки на те, що за вчиненим договором повинен відбутися інший основний договір.
Таким чином, попередній договір за радянським правом був свого роду різновидом договорів[4, 146]. Разом з тим слід відмітити, що більш пізня арбітражна практика стала на позицію, згідно з якою радянському законодавству не був властивий загальний принцип допустимості попередніх договорів, і останні мали укладатися лише у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Деякі автори стверджували, що практичного значення це питання не мало, оскільки, навіть, прямо передбачені у законі попередні договори поширення майже не знайшли.
Цивільний кодекс УРСР, прийнятий 18 липня 1963 р. та введений у дію 1 січня 1964 p., взагалі не містив норми про попередні договори, навіть щодо тих двох договорів, які були виділені у ЦК УСРР 1922 р. Разом з тим, як стверджують окремі вчені, попередні договори все-таки застосовувалися, зокрема, у сфері матеріально-технічного забезпечення[1, 185].
Саме питання щодо можливості укладання попередніх договорів складнощів не викликало, оскільки ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР  передбачала можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з правочинів, навіть і не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. І якщо це питання, начебто, суперечок не викликало, то, на думку деяких науковців, питання щодо можливості звернення до суду з метою примусового спонукання до укладення основного договору, передбаченого умовами попереднього, залишалося  на той час відкритим відкритим [1, 185].
Підтвердження тому, що попередні договори мали місце на практиці, можна знайти у працях вчених того часу. Наприклад, О.Іоффе зазначав, що за ступенем юридичної завершеності цивільно-правові договори поділяються на остаточні та попередні. Він також стверджував, що хоча попередні договори прямо і не передбачені чинним законодавством, їх укладення не заборонялося, якщо це прямо не суперечило основним принципам та змісту радянського цивільного закону. Попередні договори створюють своєрідний обов'язок - зі спливом певного часу укласти новий договір у майбутньому[3, 36]. Цікаво те, що О.Іоффе дотримувався точки зору про можливість примусового укладення основного договору. Він вказував: «Хоча чинним законодавством такий договір не передбачено, через те, що нічого незаконного він не містить, при укладенні в сучасних умовах він мав би юридичну силу та міг би бути виконаний у примусовому порядку»[3, 37].
Подальший розвиток конструкції попереднього договору у вітчизняному законодавстві призвів до виділення норм, що регулювали не укладення певних попередніх договорів, а загальний порядок, наявність якого передбачає можливість укладення попередніх договорів не тільки стосовно купівлі-продажу або позики, як це було під час чинності ЦК УСРР 1922 p., а щодо будь-якого договору.
Таким чином, прогалина, що існувала у ЦК УРСР 1963 p., була заповнена ст. 60 Основ цивільного законодавства СРСР та союзних республік 1991 р. У даному нормативно-правовому акті були передбачені вимоги до форми та змісту попереднього договору, а також наслідки невиконання сторонами своїх зобов'язань за ним, включаючи можливість звернення з вимогою про примусове спонукання до укладення основного договору[5, ст. 733].
Цивільний кодекс України також містить окрему ст. 635, присвячену попередньому договору. Норми, що містяться у ЦК України, більш детально регулюють питання стосовно форми та змісту попереднього договору, а також наслідків невиконання сторонами своїх зобов'язань, з урахуванням особливостей , що встановлені Господарським кодексом України.
Все викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що законодавче закріплення норм про попередній договір підтверджує історично обгрунтовану необхідність його існування. Про це свідчить і той факт, що навіть, коли у вітчизняному законодавстві такі норми були відсутні, вчені приділяли увагу дослідженню цієї договірної конструкції. Однак необхідно визнати, що доктрина цивільного права приділяла замало уваги вказаній договірній конструкції, у той час, коли на практиці такі договори взагалі майже не застосовувалися. Застосування попередніх договорів у сучасних умовах дозволить покращити координацію договірних зв'язків та поставити господарську діяльність на надійну основу планування.

Література:
1.     Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. - М., 1997.
2.     Виншєйд  Б. Об обязательствах по римскому праву. - С-Пб., 1875.
3.     Иоффе О.С. Обязательственное право. - М., 1975.
4.     Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Курс советского гражданского права. Общее учение об обязательстве. - М., 1950.
5.     Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик от 31 мая 1991 года // Ведомости ВС СССР. - 1991. - № 26. - Ст. 733.

e-mail: iwan33@ukr.net

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ
24.02.2011 21:36




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше
 
 Голосування 
Чи вбачаєте Ви доцільність у запровадженні державної політики здоровʼязбереження як напряму галузі охорони здоровʼя:

Так, напрям здоровʼязбереження може бути ефективним у пошуках засобів, способів і методів оздоровленняорганізму здорової людини, у профілактиці і попередженні захворювань, реабілітації і догляді за хворими
Ні, мене влаштовує, існуюча модель охорони здоровʼя треба орієнтуватися на лікування хвороби і потреби хворого


Результати голосувань Докладніше