:: LEX :: ДЕЯКІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ І РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ «КВАЗІ-ЗАКОНИ» У СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 26)

Термін подання матеріалів

15 жовтня 2020

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДЕЯКІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ І РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ «КВАЗІ-ЗАКОНИ» У СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ
 
25.02.2011 22:24
Автор: Якусик Дмитро Васильович, аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Протиріччя та колізії притаманні розвитку будь-якої системи законодавства, і наша держава не є винятком. Особливо це відчувається в процесі правотворчості та багатьох галузях суспільних відносин. Розходження між різними юридичними нормами, які регулюють однакові правовідносини, подекуди сприяють судовим помилкам, збільшують кількість оскаржень актів органів державної влади і управління. Однією з форм вирішення колізії є вибір того нормативного акту, який слід застосовувати у даному конкретному випадку.
В теорії уся сукупність нормативно-правових актів складає певну ієрархію, у якій одні акти мають переваги над іншими.
Відомий науковець С. О. Теньков пропонує таку ієрархію нормативно-правових актів у порядку убування їх юридичної сили та обов’язковості для виконання у випадку колізії:
1)    Конституція України ; 2) Норми міжнародного права; 3) Закони; 4) Укази Президента України; 5) Постанови, розпорядження та декрети Кабінету Міністрів України; 6) Рішення місцевих органів влади; 7) Нормативні документи Державної податкової адміністрації України; та ін [1, c.43-44].
Беручи за основу вище наведену ієрархію у порядку убування юридичної сили, ми можемо говорити про певну юридично-наукову теорію дії нормативно-правових актів.
Але реальність функціонування будь-якої правової системи держави, на початковому етапі, часто не відповідає юридичним теоріям. Люди ще й досі перебувають у пошуку найефективнішої форми правління держави, у пошуку єдиного визначення поняття «держава», «закон» і т.д. Проблеми людства залишаються такими ж, хоча покоління змінюються і дають нові думки, теорії, гіпотези, концепції щодо вирішення тих чи інших проблемних питань. Однією з самих важливих і значущих, на мій погляд, є проблема правосвідомості і праворозуміння.
Звертаючись до популярної юридичної енциклопедії, ми можемо побачити найбільш розповсюджене визначення поняття «закон», в загальноприйнятому значенні. Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної законодавчої влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення, втілює основні права людини та інші загальнолюдські цінності і має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів [2, c.142-143]. З цього загальноприйнятого визначення випливає щонайменше 3 основних проблеми: 1. нормативно-правовий акт, який виражає волю та інтереси більшості населення, а не всього населення загалом. Що ж робити з «меншістю» населення, волю якого закон не виражає? 2. закон регулює найбільш важливі суспільні відносини, але не зрозуміло за якими критеріями визначати ці «найбільш важливі суспільні відносини». Якщо для однієї соціальної групи важливою є сфера регулювання одних суспільних відносин, то для другої соціальної групи може бути важливим регулювання зовсім іншої сфери суспільних відносин. 3. закон має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, але постає законне питання про делегування повноважень органу державної влади, який видає закони. Якщо парламент як законодавчий орган державної влади делегує свої повноваження у певній сфері уряду – виконавчому органу влади, - то, відповідно, прийняті нормативно-правові акти урядом у сфері наданих повноважень будуть мати таку ж юридичну силу, як і закон, який видається парламентом. Саме такі нормативно-правові акти є різновидом «квазі-законів».
Квазі – це перша частина складних слів, що значенням відповідає прикметникам несправжній, уявний, наприклад: квазівчений, квазіспеціаліст і т. ін. [6, c.531]. Також великий тлумачний словник має ще декілька значень слів, які пов’язані з часткою «квазі». Квазідержави – це особливий вид суб’єктів міжнародного права, які мають деякі ознаки держав, але не є такими у загальноприйнятому значенні [6, c.531].
Таким чином, розкриваючи загальноприйняте розуміння поняття «закон», ми стикаємося з проблемою неточності, незавершеності і неповноти визначення. А саме повнота визначення будь-якого поняття, і закону в тому числі, впливає на світогляд і свідомість людей.
Відомий науковець у галузі юриспруденції Лилак Д.Д. дотримується думки, що «якщо виходити з того, що законодавство України мають складати тільки нормативно-правові акти, що мають універсальний характер за своєю дією в просторі, часі і за колом осіб, та прийняті в межах своїх повноважень Верховною Радою України і всеукраїнським референдумом, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним Банком України, міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, а також… чинні міжнародні договори, то до таких нормативно-правових і, відповідно, до системи законодавства, слід віднести і «квазі-закони»» [3, c.144]. Науковець цікаво формує свої погляди щодо груп правових актів, які в свою чергу є «квазі-закони». Лилак Д.Д. виділяє 4 їх  види:
-    Декрети Кабінету Міністрів України, які він приймав з грудня 1992 року до 21 травня 1993 року на підставі Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»;
-    Укази Президента України, прийняті ним на підставі пункту 4 Перехідних положень Конституції України протягом трьох років після набрання нею чинності з економічних питань, що не були врегульовані законами;
-    Рішення Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України. Відповідно до пункту 6 Перехідних положень Конституції Конституційний Суд України мав бути сформований протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До його створення тлумачення законів мала право здійснювати Верховна Рада України. У цьому разі, - пише автор, -  ми теж стикаємось із колізією конституційних повноважень парламенту, оскільки відповідно до статті 85 Конституції України тлумачення законів не віднесене до його компетенції;
-    Міжнародні договори, ратифіковані Україною. Одним із перших законів України після проголошення її державної незалежності був Закон «Про дію міжнародних договорів на території України» (10 грудня 1991 року), який передбачає що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства. Такі міжнародні договори мають юридичну силу національних законів [3, c.144-147].
Вищезазначені види правових актів, які Лилак Д.Д. вважає «квазі-законами», заслуговують на увагу і, дійсно, відповідають своїй ідеї. Історичний погляд на присутність і дію «квазі-законів» говорить ще й про те, що в час становлення Української державності і суверенітету, мабуть, об’єктивно потребував таких нормативних актів, які, не будучи законами, мали юридичну силу законів. Таким чином, в державі можна було оперативно, за допомогою не законодавчого органу, врегулювати певні групи суспільних відносин, які на той час мали дуже важливе значення для держави.
Правовий закон об’єктивно виражає принципи справедливості і гуманізму, захищає права і свободи людини і громадянина, а тому має «правову природу», хоча і є суб’єктивним виразом об’єктивності права. Для подолання суб’єктивізму вираження сутності права в законі, тобто для перетворення закону в закон правовий, законодавець покликаний творити адекватно об’єктивній волі суверена. Інакше кажучи, законодавець повинен реалізовувати гуманістичні принципи права в суб’єктивну форму його вираження, що адекватна суверенній волі всього народу та є результатом усвідомлення загальнолюдських цінностей, що на практиці не можливо реалізувати. Керуючись вищевикладеним, можна стверджувати, що всі закони є «квазі-законами». 
Визначаючи основні підходи до розуміння «квазі-законів» цікавим представляється концепт про державне забезпечення реалізації закону. Основна суть ідеї полягає у тому, що держава, яка не здатна забезпечити реалізацію закону, наділяє його значенням і суттю «квазі-закону». Закон, який не реалізовується, є мертвим законом, який в свою чергу можна назвати «квазі-законом».
Держава, звісно, відповідає своїй сутності, коли вона є законною, але сама архаїчна законність є фактично монополією державних інституцій: хто владарює, той й встановлює закон [5, c.254] .
Повною мірою влада закону має місце у демократичних державах, де його основою служить перевага суспільства над державою і виникнення правової держави. Отже, одним із визначальних концептів розуміння «квазі-законів» є значення реального буття держави в якій закони видаються.
Визначаючи ідеальну модель політичної системи, С. Пролеєв пише: «…сама держава як орган народної волі стає право-підпорядкованою: принцип верховенства права ставить закон над власне державою. По суті, закон має зобов'язуючу силу щодо будь-якої державної влади, інакше він - не закон» [5, c.256], а «квазі-закон».
Отже, керуючись вищевикладеним, можна дати універсальне визначення поняттю «квазі-закону»: це вид нормативно-правового акту, який має юридичну силу закону, не будучи ним (декрет, постанова, указ і т.д.), або сам закон, який немає юридичних ознак закону, не регулює суспільні відносини і не реалізовується в реальному правовому бутті.

Література:
1.    Теньков С.О. Колізії у законодавстві: чим керуватися? // Вісник вищого арбітражного суду України. – 2000. - №4. – 286 c.
2.    Популярна юридична енциклопедія / Кол. Авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Головченко… В.С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 315 c.
3.    Лилак Д.Д. «Квазізакони» в системі законодавства України // Вісник господарського судочинства. – 2001. - №2. – 201 c.
4.    Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
5.    Пролеєв С.В. Метафізика влади. – К.: Наукова думка, 2005. – 456 c.
6.    Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.

e-mail: yakusik@i.ua





допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ (1917-1993р.р.)
28.01.2011 18:36
СУЧАСНЕ БАЧЕННЯ СУДОВОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ
24.02.2011 20:20
ПОЛІТИЧНІ ПРАВА ЖІНОК В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ
23.02.2011 20:35
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ
23.02.2011 20:25
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПРАВОТВОРЧОСТІ ТА ПРАВОВОГО ЖИТТЯ
23.02.2011 20:23
ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ
21.02.2011 21:13
СУТНІСТЬ І ЮРИДИЧНА ПРИРОДА КОРПОРАТИВНИХ НОРМ
21.02.2011 21:01
ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ У КРАЇНАХ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
16.01.2011 10:50
«ПРАВОВЕ ЖИТТЯ» ТА «ПРАВОВА КУЛЬТУРА»: ТЕОРЕТИЧНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
16.01.2011 10:45
РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
01.02.2011 19:32




© 2006-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше