Відповідно до загальновизнаної точки зору, Особлива частина КК України поділяється на розділи за родовим об’єктом злочину [1, с. 99]. В теорії кримінального права, під родовим об’єктом розуміють певне коло тотожних або однорідних суспільних відносин, які поставлені під охорону законом про кримінальну відповідальність.
Існує точка зору, що назва Розділу ХVІІІ КК України «Злочини проти правосуддя» не відповідає загальноприйнятому поняттю «правосуддя». Причиною тому є відсутність на даний час законодавчого визначення поняття «правосуддя». В теорії кримінального права терміна «правосуддя» тлумачиться по різному. Так, на думку В.В. Копєйчикова, правосуддя - особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, стосовних до прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань та кримінальних справ і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних [2]. В свою чергу С. М. Тимченко зауважує, що правосуддя – це діяльність суду, здійснювана у формі цивільного, адміністративного, кримінального, господарського та конституційного судочинства, яка проходить у визначених законом процесуальних формах у судових засіданнях за участю сторін та інших учасників процесу й полягає у встановленні фактичних обставин справи та з’ясуванні істини у розглянутій справі шляхом дослідження доказів, що закінчується ухваленням рішення у справі із застосуванням норм відповідного матеріального закону [3, с. 25]. Лаконічним, але по суті тим же за змістом є визначення правосуддя В.Л. Ординським - це специфічна діяльність держави, яку проводять суди у встановленій законом процесуальній формі [4]. Водночас К. Н. Харісов вказує, що правосуддя – це процесуально регламентована діяльність усіх судів, які представляють судову владу, за об’єктивним розглядом конституційних, цивільних, кримінальних і адміністративних справ, спрямована на винесення за ними законного і справедливого рішення (постанови, вироки і т.п.) [5, с. 13].
На думку вказаних теоретиків ознаками правосуддя є: 1) здійснення його тільки спеціально створеним органом - судом; 2) здійснення правосуддя шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях конституційних, цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських та справ про адміністративні правопорушення; 3) передбачений законом порядок здійснення правосуддя (процесуальна форма); 4) можливість застосування засобів державного примусу; 5) наявність спеціальних цілей.
З аналізу Розділу XVIII КК України видно, що у ньому передбачено низку складів злочинів, родовим об'єктом яких є суспільні відносини у сфері правосуддя, тобто суспільні відносини у сфері особливого виду діяльності спеціально уповноважених органів держави (судів) по розгляду і вирішенню справ у порядку конституційного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства, та справ про адміністративні правопорушення. Крім того, даний розділ передбачає низку складів злочинів, які посягають на встановлений законом порядок провадження дізнання та досудового слідства, а також порядок виконання і відбування покарань. Всього розділ об’єднує 30 видів злочинів родовим об'єктом яких є суспільні відносини у сфері правосуддя.
Таким чином, ми бачимо, що даним розділом захищаються відносини в сфері діяльності різних за змістом органів. Адже правосуддя, як функція держави, хоча й здійснюється виключно судами, але забезпечується законною та значимою роботою спеціальних органів. Тобто, діяльність, спрямована на вирішення завдань, які стоять перед правосуддям, починається ще до судового розгляду справи у суді, коли по справі проводиться дізнання, досудове слідство або досудова підготовка матеріалів, і не закінчується винесенням судового рішення. Вона також здійснюється і після винесення по справі обвинувального вироку чи рішення, коли вирок чи рішення набуває чинності та виконується.
З даного приводу влучною є точка зору А. Г. Мартіросяна, який визначає родовий об’єкт у злочинах проти правосуддя як порядок суспільних відносин, який забезпечує необхідні умови для нормальної діяльності суду щодо здійснення правосуддя, що включає сам порядок його здійснення, винесення законного, обґрунтованого і справедливого судового акта [6, с. 489]. Виконання функцій правосуддя практично було б неможливо без інших органів та осіб. Правильно сказано в теорії кримінального права, що в назві розділу XVIII «Злочини проти правосуддя» КК України законодавець прагнув продемонструвати всі злочини, які посягають на діяльність суду при здійсненні ним правосуддя, всіх органів, які сприяють шляхом судочинства здійсненню судом його функцій, а також органів, які забезпечують виконання судових рішень [8, с. 55].
Узагальнюючи висловлені в теорії кримінального права точки зору, можна стверджувати, що зміст Розділу XVIII відповідає його назві, а в свою чергу і поняттю «правосуддя». Однак, як відомо, системоутворюючим чинником для правової системи країни є її Конституція. А Конституція України орієнтує на те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6) і при визначенні поняття «правосуддя» слід керуватися положеннями Конституції України, в яких відображено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. А тому, на підтримку аналізованих точок зору вчених, з метою приведення Кримінального кодексу України у відповідність до Основного закону ми пропонуємо удосконалити Кримінальний кодекс України шляхом внесення до нього змін, які стосуються назви Розділу XVIII, який на нашу думку правильно було б назвати наступним чином: «Злочини, які посягають на діяльність судів та органів, які забезпечують їх належну діяльність». Адже вдосконалення законодавства неможливе без переосмислення системи відносин, які воно врегульовує, а відтак і без вдосконалення понятійно-категоріального апарату, що лежить у його основі.
Література:
1. Кримінальне право України. Загальна частина : [підручник] / [Ю. В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка. – [вид. 3-тє, переробл. та допов.] – К. : Юридична думка, 2004. – 352 с.
2. Копєйчиков В. В. Правознавство: Підручник. – Київ: Юрінком Інтер, 2003. – 750 с.
3. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України : навч. посіб. / С. М. Тимченко. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.
4. Ортинський В.Л., Грищук В.К., Мацько М.А., Бурак В.Е., Грищук О.В. та ін. Основи держави і права України: Підручник. – «Видавництво Знання» //Ортинський В.Л., Грищук В.К., Мацько М.А., Бурак В.Я., Грищук О.В. та ін.; [ за ред. В.Л. Ортинського, В.К. Грищука, М.А. Мацька ]. – К.: «Знання», 2008. - 583 с.
5. Харисов К.Н. Ответственность за преступное вмешательство в деятельность лиц, осуществляющих правосудие и уголовное преследование: проблемы теории и законодательства : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / К. Н. Харисов. – Казань, 2004. – 26 с.
6. Мартіросян А.Г. Погроза щодо судді, народного засідателя чи присяжного як форма протиправного втручання у діяльність осіб, які здійснюють правосуддя / А. Г. Мартіросян // Держава і право. – 2010. – Вип. 48. – С. 489–493.
7. Кузнецов В. В. Кримінальна відповідальність за притягненняяк обвинуваченого завідомо невинуватої особи : [монографія] / В. В. Кузнецов, М. В. Сийплокі ; [за заг. ред. д.ю.н., проф. В. І. Шакуна]. – Ужгород, ЗакДУ, 2011. – 284 с.
|