Громадяни України дедалі частіше використовують своє конституційне право на судовий захист. Так, 2009 році судами загальної юрисдикції по першій інстанції було розглянуто 5,9 млн. справ, заяв, позовних заяв, скарг, подань, клопотань. Зниження їх кількості на 40,7% порівняно з 2008 роком насамперед пов’язане зі зменшенням майже на 5 млн. кількості розглянутих справ про адміністративні правопорушення у зв’язку з прийняттям Закону від 24 вересня 2008 році №586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Минулого року суди розглянули: кримінальних – 690,3 тис справ та матеріалів, що на 19,7% більше, ніж у 2008 році; цивільних – 1,8 млн., що на 4,5% менш, ніж у попередньому році. Водночас кількість розглянутих судами адміністративних справ у 2009 році збільшилась у 3,6 рази і становила 1,4 млн., з яких місцеві загальні суди розглянули 1,1 млн. Такі дані свідчать про те, що попри численні проблеми функціонування судової системи в Україні, з одного боку, зберігається дієвість останньої, а з іншого – відбувається активізація судових механізмів відстоювання й захисту прав, свобод та законних інтересів осіб перед публічно-владними суб’єктами. Судовий захист поступово набуває того значення, який визначено щодо нього Конституцією України [1, с.11]. Підвищення ефективності судового захисту прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина зумовлюється не тільки організаційною доступністю судової системи, а й відносною простотою, відкритістю та раціональністю судово-правових процедур [1, с.15].
Серед завдань конституційного правосуддя особливе місце посідає захист основних прав і свобод людини і громадянина, тому вказуючи, що в системі конституційного контролю інститут конституційної скарги посідає чи не головне місце буде не перебільшенням.
Юридичний механізм захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина повинен об’єктивно відображати розвиток національного і міжнародного права, систему поглядів учених на формування універсальної міждержавної концепції прав людини, враховувати тенденції і закономірності практики її застосування у всіх сферах суспільних відносин. Взаємини всіх суб’єктів захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина повинні будувати на високій правовій культурі [2, с.81].
Не один рік вже українські правознавці дискутують про запровадження інституту конституційної скарги в Україні для надання можливості особам і громадянам у повному обсязі захищати свої права. Цей інститут вже існує в таких країнах, як: Австрія, Албанія, Андорра, Білорусь, Угорщина, Німеччина, Іспанія, Кіпр, Македонія, Мальта, Польща, Росія, Словенія, Хорватія, Чехія, Швейцарія та інші. Україна обравши шлях розвитку себе як правової, демократичної держави потребує у заснуванні та розвитку інституту конституційної скарги. Інститут конституційної скарги досліджували такі вчені, як Ф.Абдулаєв, Г. Василевич, Р. Гваладзе, І. Кравець, М. Кравець, М. Крамбергер, В. Кучинський, Ф. Мерт, Дз. Пепедзе, С. Салманова. Серед українських фахівців в галузі конституційного права – І.Алексєєнко, М.Гультай, Ю.Тодика, В. Тихий, П.Єграфов, А.Селіванов, М.Тесленко, С.Шевчук, В.Шаповал, М.Савенко та інші. І незважаючи на те, що проблеми, пов’язані із запровадження в Україні інституту конституційної скарги досліджувалися багатьма фахівцями це питання все ще лишається далеким від його остаточного вирішення.
С. Владиченко у своїй науковій статті під назвою «Конституційна скарга як важливий інструмент захисту прав і свобод людини» вказує, що можливість подати конституційну скаргу надає індивіду, що апелює до судового органу конституційної юрисдикції, більше можливостей для захисту прав і свобод. У зв’язку з тим, зауважує, що нині питання впровадження в Україні інституту конституційної скарги набуває особливого значення, зважаючи на необхідність послідовного перетворення закріпленою чинною Конституцією прав і свобод людини з декларацій на сукупність реально діючих норм прямої дії, як це передбачено частиною третьою статті 8 Конституції України. Конституційна скарга як можливість будь-якої особи звернутися до судового органу конституційної юрисдикції із заявою про захист своїх конституційних прав може стати інструментом захисту прав та свобод людини і громадянина в якості важливої складової закріпленості статтею 40 Конституції України права на звернення до органів державної влади. Адже згідно із частиною другою статті 55 Конституції кожен має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [3, с.177-178].
Підводячи підсумки, неможливо одним виступом охопити всі аспекти
конституційної скарги як елемента юридичного механізму та захисту прав і свобод людини і громадянина, однак аналізуючи світовий досвід недвозначно свідчить, що без запровадження дієвого зазначеного інституту неможливо забезпечити в повному обсязі верховенство Конституції і гарантувати розвиток конституціоналізму в країні.
Література:
1. Проблеми та перспективи запровадження індивідуальної конституційної скарги в Україні: моногр. / Ю.Г.Барабаш, І.І. Бодрова, О.В. Петришин, С.Г. Серегьогіна. – К.: Атіка – Н, 2010. – 108 с.
2. Захист прав людини органами конституційної юстиції: можливості і проблеми індивідуального доступу: матеріали між наук. конф., м.Київ, 16 верес. 2011р. / Конституц.Суд України; відп. Ред. А.С. Головін. – К.: Логос, 2011. – 608 с.
3. Владиченко С.Д.Конституційна скарга як важливий інструмент захисту прав і свобод людини/ С.Д.Владиченко // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення : зб. наук. пр . : [присвячений 70-ій річниці з дня народження першого голови Конституційного Суду України Л.П.Юзькова] . -Хмельницький, 2008. - Ч.1. - С. 177-178.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
