У вітчизняній юридичній науковій літературі обговорення проблематики принципів права розпочалося паралельно із дослідженням самого права і продовжує тривати сьогодні. У процесі наукових досліджень принципів права, загострювався інтерес до цих наукових розробок, а інколи навпаки не вважалось за необхідне розглядати їх. Актуальність даного питання постає зараз у новому світлі та зумовлюється тим, що побудувати громадське суспільство і таку демократичну, правову, соціальну державу можливо за умови комплексного, системного реформування всіх сфер культурного життя, складовою частиною якого є правова реформа, яка повинна охоплювати більшість правових явищ [2, с. 34].
Стосовно поняття принципів права в регулюванні суспільних відносин необхідно зауважити, що принципи права – це об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Вони розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію та слугують своєрідною системою координат, у рамках якої розвивається право і виступають вектором, який визначає напрямок його розвитку [1, с.14].
Принципи права це керівні ідеї, які характеризують зміст права його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку вони виражають закономірності права, а з іншого – це найбільш загальні норми, які діють у всій сфері правового регулювання і поширюються на всі суб’єкти.
Право, як будь-яке соціальне явище, що існує в суспільстві, має характерні для нього принципи, на основі яких воно побудоване, діє і розвивається, і за допомогою яких можна розкрити його сутність і призначення. З огляду на існуючі сьогодні дослідження, залишилась значна ділянка для аналізу поняття принципів права, обгрунтування їх ознак, класифікації, розкриття особливості їхнього застосування та розвитку.
Принципи права – це об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку [2, с.34].
Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії [6, с. 112].
Отже, з’ясування сутності принципів та їхню регулятивну дію в праві є важливим методологічним завданням юриспруденції. Чим і визначається актуальність цієї наукової розвідки. Ця важлива проблема правознавства досліджувалася у працях таких вчених юристів як М. Козюбри, А. Колодія, В. Копейчикова, В. Котюка, М. Кравчука, Ю. Оборотова, П. Рабіновича та ін.[3, 4, 11, 7, 8].
Усі принципи права можна поділити на: загальносоціальні, спеціально-соціальні (юридичні).
Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.
Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Вони належать до всіх галузей права. По – перше, властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах – у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. – у міжнародному публічному праві. По-друге, своєрідна система, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно напрямок розвитку цих галузей. Вони характерні кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду – в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації – у підприємницькому та банківському праві) [5, с.15].
Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демократичної та гуманістичної традицій.
Призначення принципів права: здійснювати узагальнене закріплення засад суспільного ладу; забезпечувати однотипне формулювання норм права; забезпечувати їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.
Незважаючи на багатоманітність типів (сімей) правових систем світу (романо-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна) та різний їх підхід до проблеми принципів права (в одних склалося поняття «загальних принципів права», у інших – ні), усі вони в демократичних суспільствах спираються на загальну основу принципів права. Принципи права згодом набули універсального значення, оформилися в галузі основних прав людини, одержали закріплення на міжнародному рівні. Так, у Договорі про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав — членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх порушення — як підстава для скасування в судовому порядку актів Співтовариства. Сьогодні принципи права є актуальними насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини.
Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільної загальнолюдської цінності [9 с.88].
Із принципів права можна виділити ще –загальні принципи права які в свою чергу поділяються: принцип свободи, що означає – право виступає як міра політичної, економічної, ідеологічної свободи. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.; принцип справедливості, що означає – право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (зокрема, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності; принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді. Важливими складовими елементами принципу рівності є: єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що реальність будь-якого права може бути лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (зокрема, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист); принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у формуванні та функціонуванні правової системи природних не відчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін., створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи; принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію; принцип законності, який виражається у вимогах: дотримання якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили), суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами – громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом, невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.
Серед основних принципів права деякі вчені називають правові презумпції та аксіоми.
Підсумовуючи, доречно підкреслити – принципи права виконують вагому роль у регулятивному впливі права на суспільні відносини. Ці принципи слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні [11, с.36]. Вони є важливою складовою правової матерії і виступають її фундаментом. Тому науковий ґрунтовний аналіз основних закономірностей функціонування правових принципів є центральним завданням науковців і потребує подальшого дослідження.
Література:
1. Ковальський В., Ларін М. Право – це добро та правда// Юридичний вісник України – 2000. – 6-12 квітня. - №14.
2. Кондратьєв Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин// Право України. – 2000. – №12.
3. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996.- 208с.
4. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3–є вид., змін. й доп. – Тернопіль: Карт–бланш, 2002. –247с.
5. Литвиненко А. Право та культура: теорія і практика// Право України. – 1997. – №6
6. Неновски Нено. Право и ценности. – М., 1987.
7. Оборотов Ю.М. Теорія держави і права (прагматичний курс). – Одеса: Юридична література, 2004. – 184с
8. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.- 236с.
9. Радько Т. Н. Толстик В. А.Функции права. – Н. Новгород, 1995.
10. Ульяновська О.Правові фікції та правові презумції: єдність та відмінність//Право України. – 2005. – №6.
11. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч.посіб. для студ. вищ. навч. зак./ Авт. – упоряд. Кравчук М.В. –К.: Атіка, 2003. – 289 c.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
