:: LEX :: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УРЯДІВ ДЕРЖАВ ЄС ТА УКРАЇНИ
   
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наши сборники

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 26)

Срок представления материалов

15 октября 2020

До начала конференции осталось дней 20


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УРЯДІВ ДЕРЖАВ ЄС ТА УКРАЇНИ
 
25.02.2015 14:04
Автор: Коншина Марія Вадимівна, студентка, Донецький національний університет
[Секция 2. Конституционное право. Конституционное процессуальное право. Международное право]

Інститут парламентської відповідальності уряду – ключовий елемент у механізмі забезпечення легітимності влади у всіх змішаних та парламентарних республіканських формах правління. Парламентська відповідальність уряду покликана забезпечити стабільність останнього, його незалежність від мінливої розстановки політичних сил у представницькому органі. Парламентська відповідальність уряду забезпечує конструктивну взаємодію між парламентом і кабінетом у підготовці та прийнятті необхідних для здійснення ефективного управління країною нормативних актів.

Проблема парламентської відповідальності уряду була предметом наукового інтересу вітчизняних та російських науковців: О.Майданник, О.Коврякової, Р.Павленко, І.Дахової, Я.Бариської, польських вчених: Є.Звежховського, С.Патири, П.Сарнецького. 

Метою дослідження є обґрунтування доцільності існування інституту парламентської відповідальності урядів та уточнення механізму її застосування в Україні на підставі порівняльного аналізу законодавства держав ЄС.

У державно-правовій теорії розрізняють дві форми парламентської відповідальності уряду: колективну (солідарну) та індивідуальну. У старих конституціях, звичайно, говорилося про солідарну відповідальність уряду перед представницьким органом. Одна із причин, що пояснює згадану рису цих конституцій, полягає в тому, що старим конституціям притаманна особлива узагальненість формулювань. Тому індивідуальна відповідальність міністрів відносилася до деталей, які хоча і не знаходили відображення в конституційному тексті, могли бути підтверджені, зокрема, усталеною практикою. Згаданий підхід до конституційно-правової регламентації парламентської відповідальності уряду був сприйнятий і низкою сучасних держав. Тому державно-правова практика сучасних розвинених зарубіжних країн демонструє значну різноманітність видів парламентської відповідальності уряду й окремих міністрів, як і їх поєднання[1, с. 278]. Наприклад, первинна редакція Конституції України, схожа до Основних Законів Франції, Японії, Іспанії [2]  встановлювала лише колективну відповідальність Уряду (ст. 87 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 р.)[3]. Більшість сучасних, а особливо новітніх конституцій (Італії, Греції, Болгарії, Польщі, Словаччини, Словенії, Хорватії, Естонії, Литви, Латвії) колективну відповідальність поєднують з індивідуальною.

Парламентська відповідальність уряду в державно-правовій практиці розвинених країн реалізується переважно через такі процедури як вотум недовіри і резолюція осуду.

Вотум недовіри завжди зв’язаний із проходженням у представницькому органі запропонованого урядом законопроекту.

У чистому вигляді конструктивний вотум недовіри закріплений у Німеччині. У ст. 67 Конституції Німеччини 1949 р. зазначається, що Бундестаг може висловити недовіру Федеральному уряду тим, що більшістю членів обере йому наступника і звернеться до Федерального президента з пропозицією про звільнення Федерального канцлера. Федеральний президент повинен задовольнити таку пропозицію і призначити обрану особу [4, с. 192-193]. 

У країнах, що запровадили процедуру конструктивного вотуму недовіри, існують певні особливості її застосування. Так, тільки в Німеччині та Угорщині вотум недовіри висловлюється особисто голові уряду, який несе відповідальність перед парламентом як за його діяльність у цілому і окремих його підрозділів. На відміну від цього варіанта в інших країнах недовіра висловлюється уряду загалом, а не його голові.

Дуже подібною до тієї, яка використовується в Німеччині, є процедура конструктивного вотуму недовіри в Польщі та Іспанії. Згідно зі ст. 158 Конституції 1997 р. Сейм Польщі може ухвалити вотум недовіри уряду більшістю від законодавчо визначеної кількості депутатів (щонайменше 231) за пропозицією мінімум 46 депутатів, у якому буде визначено ім'я кандидата на посаду прем'єр-міністра[5]. В Іспанії резолюція про вотум недовіри може бути запропонована щонайменше 1/10 частиною депутатів Конгресу і теж включати кандидатуру на посаду Голови Уряду[6].

У Республіці Словенія взагалі процедура обрання нижньою палатою парламенту - Скупщиною нового прем'єр-міністра сама по собі і є проявом недовіри уряду і означає, що Прем'єр-міністр, який у цей час перебуває на посаді, вважається звільненим від своїх офіційних обов'язків (ст. 116)[7]. Досить своєрідною є процедура вотуму недовіри в Бельгії, яка згідно з Конституцією може мати як конструктивний, так й деструктивний характер. Якщо парламент приймає деструктивний вотум недовіри, то уряд може залишатися при владі або просити короля розпустити Палату представників (ст. 46)[8, с. 57].

Резолюція осуду – результат парламентської ініціативи. Тому в інтересах стабільності уряду основні закони іноді ускладнюють процедуру такої ініціативи, вимагаючи, щоб вона виходила від більш-менш значного числа парламентарів, а також зв’язуючи саме вираження недовіри абсолютною чи кваліфікованою кількістю голосів у парламенті (палаті)[9, с. 27].

Зараз в Україні діє Конституція України в редакції від 8 грудня 2004 р.[10], в якій закріплена парламентсько-президентська форма правління. Ст. 113 безпосередньо встановила відповідальність Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України. Ч. 2 cт. 113 в редагованій формі звучить: “Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених цією Конституцією”. Чинна редакція Основного Закону України містить норми первинної редакції Конституції України, які передбачають, що питання про довіру Кабінету Міністрів України може порушуватися не частіше ніж один раз на сесію. При цьому зберігає чинність цілком незрозуміла в новому форматі системи стримувань і противаг норма, яка забороняє порушувати у Верховній Раді України питання про відставку Уряду “…протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України…”.

Також національне конституційне законодавство (а так само політична практика) не визначає чітких підстав притягнення Уряду до парламентської відповідальності.

Таким чином, парламентська відповідальність Кабінету Міністрів України є логічним наслідком застосування парламентського способу формування Уряду і покликана інституційно забезпечити узгодженість і послідовність дій законодавчої та виконавчої влад. Така узгодженість виявляється насамперед в ухваленні Парламентом Програми діяльності Уряду, виконання якої є критерієм оцінки відповідності дій Кабінету Міністрів України суспільним потребам; презюмується, що ці потреби лежать у основі урядової Програми дій.

Проаналізувавши особливості інституту вотуму недовіри в країнах Європейського Союзу та ситуацію в Україні, вважаємо, що для оптимізації цього механізму слід в Конституції України запровадити конструктивний вотум недовіри, який передбачає одночасне визначення Парламентом кандидатури нового Прем'єр-міністра. Це сприятиме стабільності системи державного управління і дасть змогу уникати тривалих урядових криз у майбутньому.

Для досягнення реального балансу в системі стримувань і противаг, необхідно запровадити право Уряду на постановку питання перед Главою держави у відповідь на отриманий вотум недовіри з боку представницького органу, про дострокове припинення президентом повноважень парламенту.




Література:

1. Решетников С.В. Политология: Учебник / С. В. Решетников и др.; под ред. С. В. Решетникова. — 6-е изд., перераб. и доп. — Минск: ТетраСистемс, 2010. - 528 с.

2. Конституции государств (стран) мира [Електронний ресурс]. - Конституции государств (стран) мира. Интернет-библиотекаконституций Романа Пашкова. – Режим доступу: http://worldconstitutions.ru/.

3. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. (у редакції від 28 червня 1996 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

4. Конституциизарубежныхгосударств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, США, Япония, Бразилия : учеб. пособие / В. В. Маклаков. - 7-е изд., перераб. и доп. - М. : Волтерс Клувер, 2010. - 656 с.

5. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. [Електронний ресурс].– Офіційний сайт Сейму Республіки Польщі. - Режим доступу:http://www.sejm.gov.pl.

6. Конституція Іспанії від 27 груд. 1978 р. [Електронний ресурс].  -  Офіційний  сайт Сенату Іспанії. -Режим доступу : http://www.senado.es.

7. Конституція Республіки Словенія від 23 груд. 1991 р. [Електронний ресурс].  -  Офіційний сайт Державних Зборів Республіки Словенія. - Режим доступу : http://www.dz-rs.si/index.

8. Марченко В. В. Конституційно-правовий статус уряду в країнах ЄС (на прикладі Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / В.В. Марченко; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 212 с.

9. Шаповал В. Виконавча влада в розвинутих країнах (конституційно-правовий аспект) / В. Шаповал. – К.: УАДУ, 1996. – 60 с.

10. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. (у редакції від 8 грудня 2004 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2020 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше