Відповідно до цивільного процесуального законодавства, якщо під час розгляду і вирішення цивільної справи судом загальної юрисдикції буде виявлено, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже був предметом розгляду третейського суду і такий розгляд завершився ухваленням рішенням по суті заявлених вимог, то, за загальним правилом, повторний розгляд тієї ж справи не допускається не лише у тому ж чи іншому третейському суді, але й у суді загальної юрисдикції.
Дію в цивільному судочинстві припису про неможливість повторного розгляду тотожної справи у суді загальної юрисдикції після її розгляду і вирішення в третейському суді науковці пояснювали тим, що рішення третейського суду по своїй суті є такими ж, як і рішення судів загальної юрисдикції, як і останні вони можуть бути виконані в примусовому порядку на основі виконавчого листа, хоча і виданого державним, а не третейським судом [1, с. 34]. А тому рішення третейських судів, як і рішення судів загальної юрисдикції, набираючи законної сили, набувають такої властивості як виключність, яка і перешкоджає повторному розгляду тотожної вимоги в суді, зокрема, і в державному [2, с. 108].
Однак п. 5 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України) із цього правила передбачає два винятки. Так, незважаючи на наявність рішення третейського суду по тотожному позову, звернення для вирішення спору у судовому порядку можливе, по-перше, у випадку, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, або, по-друге, повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, однак розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим.
Що стосується першого винятку, то процедура видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, врегульована як нормами самого Закону України «Про третейські суди» (ст. 56), так і нормами ЦПК України, зокрема, главою 2 розділу VII1 ЦПК України (ст. 3897–38911 ЦПК України).
Так, згідно зі ст. 56 Закону України «Про третейські суди», заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Про час та місце розгляду заяви повідомляються сторони, проте неявка сторін чи однієї із сторін не є перешкодою для судового розгляду заяви.
При розгляді заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд повинен витребувати справу з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа, яка має бути направлена до компетентного суду протягом п'яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви про видачу виконавчого документа продовжується до одного місяця.
Відповідно до ст. 38910 ЦПК України та абзацу 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди» суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:
1. на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;
2. справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
3. пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;
4. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
5. третейська угода визнана недійсною компетентним судом;
6. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей Закону України «Про третейські суди»;
7. рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;
8. постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу;
9. третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
Ухвала суду про відмову у видачі виконавчого документа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляції ухвала компетентного суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Сторони мають право протягом 15 днів після винесення компетентним судом ухвали про відмову у видачі виконавчого документа оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого документа спір між сторонами може бути вирішений компетентним судом у загальному порядку.
Що стосується другого винятку – повернення державним судом справи на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, коли розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим, то тут слід погодитись із зауваженнями, висловленими авторами науково-практичного коментаря ЦПК України, що це положення п. 5 ч. 1 ст. 205 ЦПК України з практичної точки зору взагалі не може бути застосоване, оскільки до компетенції суду загальної юрисдикції не входить таке повноваження як повернення справи на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення [3, с. 282].
Відповідно до положень ч. 6 ст. 3894 ЦПК України за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду суд має право або постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення третейського суду без змін, або ж – про повне або часткове скасування рішення третейського суду.
Що стосується процедури оскарження та скасування рішення третейського суду, то вона врегульована як нормами самого Закону України «Про третейські суди» (ст. 51), так і нормами ЦПК України, зокрема главою 1 розділу VII1 ЦПК України (ст. 3891–3896 ЦПК України).
Так, відповідно до ст. 51 Закону України «Про третейські суди» та ст. 3895 ЦПК України, заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, – протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.
Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:
1. справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до Закону України «Про третейські суди»;
2. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
3. третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;
4. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам Закону України «Про третейські суди»;
5. третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 3895 ЦПК України). А Закон України «Про третейські суди» зазначає, що після скасування рішення третейського суду спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах лише у разі, якщо таке скасування відбулось: 1) внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди; 2) через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди; або 3) рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду.
Таким чином, у випадку повного чи часткового скасування рішення третейського суду, лише сама заінтересована особа визначає, чи звертатись їй на новий розгляд до третейського суду з тією ж вимогою, чи ні, але в жодному випадку за неї це не може вирішувати суд. Якщо ж вона виявить бажання повторно звернутись із тим же спором до третейського суду на новий розгляд справи, то, відповідно до положень Закону України «Про третейські суди», вона це може зробити лише у тому випадку, якщо рішення третейського суду за попередньою її позовною заявою було скасовано судом загальної юрисдикції з підстав: склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам Закону України «Про третейські суди» або третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
У зв’язку з викладеним, вбачається необхідність узгодження зазначеного положення п. 5 ч. 1 ст. 205 ЦПК України з іншими нормами ЦПК України, а, зокрема слова «повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим» замінити словами «скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим».
Література:
1. Пушкар Є. До питання про закриття провадження в цивільних справах / Євген Пушкар // Радянське право. – 1968. – № 2. – С. 31–35.
2. Борисова В. Ф. Возбуждение гражданского судопроизводства : [под ред. доктора юрид. наук, проф., заслуж. деятеля наук РФ М. А. Викут] / Виктория Федоровна Борисова. − М. : Юрлитинформ, 2009. −160 с.
3. Науково-практичний коментар «Цивільного процесуального кодексу України». Станом на 01.01.2012 р. / За заг. ред. Богатиря В. В. – К. : «Видавничий дім «Професіонал», 2012. – 752 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
