Питання правого визначення діяльності інтернет-ЗМІ в Україні досі залишається не вирішеним, однак не залежно від того, сучасні ЗМІ активно працюють на теренах нашої держави. Отримавши найбільш осяжну публіку ніж класичні ЗМІ, вони стали основним джерелом швидкого розповсюдження інформації. Така функція сучасних ЗМІ несе у собі позитивний та негативний характер. Незалежні від стороннього впливу, такі інтернет-ЗМІ реально стають «четвертою владою» у сьогоднішні важкі часи інформаційної війни. Вони висвітлюють події чесно та виважено, керуються міжнародними нормами та кодексом етики журналіста. Однак на противагу їм, в Україні також діють й ті інтернет-ЗМІ, що несуть негативний вплив та є осередком брехні та аморальності. Фактично їх можливо притягнути до відповідальності за Кримінальним та Цивільним законодавствами, та це важко здійснити в умовах сьогодення. Також можна використовувати принцип аналогії закону. Але все ж таки виникає проблема, що в Україні ефективно працюють інтернет-ЗМІ, але правове підґрунтя їх діяльності залишається не визначеним, навіть через майже 20-ть років від початку їх існування.
Україна не раз була присутня на міжнародних обговореннях щодо питань та проблем, що виникли з появою інтернету та нових ЗМІ. Та не зважаючи на це, вона виступала майже увесь час у ролі слухача— не відповідача. У Києві, у 2005 та 2007 рр. відбувалися Європейські конференції міністрів з питань політики засобів масової інформації, на яких були розглянуті проблеми, що стосуються прав людини і регулювання засобів масової інформації, а також нових комунікаційних послуг в інформаційному суспільстві. Тобто ми бачимо, на скільки важливим є питання інтернет-ЗМІ для міжнародної спільноти. Чому ж тоді Україна ігнорує нагальність законодавчого врегулювання (це не означає втручання держави у їх діяльність — прим.).
Основною причиною терміновості вирішення цього питання є розповсюдження деякими інтернет-ЗМІ інформації, що несе негативний вплив на споживача контенту. Розмежування інформації на «заборонену» (або «незаконну») і «шкідливу» обумовлено різними механізмами регулювання. У більшості європейських країн в рамках концепції саморегулювання створені й активно працюють безліч співтовариств і об’єднань з контролю інформаційних потоків. Щоб зрозуміти різницю між цими поняттями, ми звернулися до українського законодавства та документів міжнародних організацій. У загальному вигляді до «незаконної» прийнято відносити ту інформацію, поширення якої заборонено Законом.
Міжнародне право встановлює позитивні зобов’язання для держав щодо обмеження свободи вираження. До обмежень, що вимагають прийняття на національному рівні відповідних забороняючих положень у законодавстві, відносять пропаганду війни і підбурювання до національної, расової чи релігійної ненависті, пряме і публічне підбурювання до вчинення геноциду, підбурювання до тероризму, а також дитячу порнографію. Спеціальний доповідач ООН з питань про заохочення і захист права на свободу думок і їх вільне вираження у своїй доповіді до Генеральної Асамблеї за 2011 рік підкреслив, що існує різниця між незаконними матеріалами, які держави відповідно до міжнародного права зобов’язана заборонити, такі як дитяча порнографія, і матеріалами, які вважаються шкідливими, образливими, негожими або небажаними, але які державам не потрібно забороняти або оголошувати кримінально караними. У зв’язку з цим Спеціальний доповідач вважає, що необхідно проводити чітке розмежування між трьома формами вираження поглядів: a) інформація, розповсюдження якої є порушенням міжнародного права і може бути кримінально караним; б) розповсюдження якої не є кримінально караним, але може послужити підставою для обмеження і цивільного позову; в) розповсюдження якої не може переслідуватися у кримінальному або цивільному порядку, але, тим не менше, викликає стурбованість з приводу терпимості, благопристойності і поваги по відношенню до інших. Ці категорії відрізняються одна від одної, тому що зачіпають різні принципові питання і вимагають прийняття відповідних юридичних і технічних заходів -[3, с. 133].
У частині 2 статті 34 Конституції України визначені види інформації, права щодо якої можуть бути обмежені законом. У Кримінальному Кодексі України (далі — ККУ) вказано перелік забороненої інформації. До неї відносять:
1) Згідно з ч. 2 ст. 109 — публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
2) Згідно з ч. 1 ст. 161 — умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
3) Згідно з ч. 1 ст. 2582 — публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами.
4) Згідно зі ст. 295 — публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.
5) Згідно з ч. 1 ст. 300 — ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні.
6) Згідно з ч. 2 ст. 300 — ввезення в Україну кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію.
7) Згідно з ч. 2 ст. 301 — ввезення в Україну кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру.
8) Згідно зі ст. 436 — публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.
9) Згідно з ч. 1 ст. 4361 — виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою статті 4 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».
10) Згідно з ч. 2 ст. 442 — публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.
Положення щодо забороненої інформації у ККУ викладено відповідно до Конституції України та норм міжнародного права. Отже, незаконна інформація — це та, що прямо заборонена законом, порушення норм якого, несе за собою застосування санкцій до суб’єкта, що її поширив. Щоб визначити таку інформацію у контенті інтернет-ЗМІ, ми можемо керуватися вищевикладеними нормами та іншими нормативно-правовими актами України та міжнародного права.
Поняття «шкідливої» інформації у такому випадку більш розмите і включає в себе матеріали, не заборонені законами про кримінальну відповідальність, але здатні завдати шкоди цінностям і почуттям оточуючих. Предматами захисту є акти Євросоюзу, зокрема, вироблена Європейською Комісією «Зелена книга», де захищають неповнолітніх і вразливі категорії населення. Як правило, різниця між незаконним і шкідливим контентом полягає в тому, що незаконний контент криміналізується національним законодавством, а шкідливий контент вважається образливим, негожим або небажаним, але, як правило, порушують чиї-то права. Якщо заклики до війни можна вважати явним прикладом інформації, забороненої у багатьох, якщо не у всіх, державах, то інформація, часто іменована «шкідливою», може включати в себе матеріали явного сексуального характеру або матеріали з вмістом зображень насильства. Екстремістські політичні або релігійні погляди можуть також розглядатися державами як шкідливі -[4].
Поняття «шкідлива» інформація згадується у пунктах 16, 17 Резолюції №3 «Права людини та регулювання медіа і нових комунікаційних послуг в інформаційному суспільстві», але саме визначення цього поняття там відсутнє. Шкідлива інформація розглядається крізь призму її розповсюдження через різні канали комунікації з різними негативними наслідками.
Маурін В.С. у своєму дослідженні виділив такі основні ознаки шкідливої̈ інформації:
• поширення (надання) помилкової (неповної, спотвореної) інформації;
• загроза заподіяння (спричинення) шкоди життю, здоров’ю, іншим інтересам;
• інформаційно-психологічний вплив (з метою стимулювання певного типу поведінки)- [5, с. 8].
Отже, шкідливою є та інформація, що не є забороненою законом, але не залежно від того, вона може спричиняти шкоду читачам, що слідкують за контентом інтернет-ЗМІ. Перелік такої інформації є не вичерпним і може доповнюватися у процесі розвитку суспільства та інформаційно-комунікаційних технологій. Тому, нагальність правового визначення поняття, ознак та функцій інтернет-ЗМІ в Україні є важливим етапом для врегулювання суспільних відносин, що виникають у процесі їх діяльності. Такий крок допоможе на правових засадах реагувати на правопорушення в частині опублікування забороненої та шкідливої інформації у контенті таких ЗМІ.
Література:
1. Media and Internet Division Directorate General of Human Rights and Rule of Law : Recommendations and Declarations of the Committee of Ministers of the Council of Europe in the eld of media and information society [Електронний ресурс] : Strasbourg, July 2015. — Режим доступу: https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent?documentId=0900001680645b44
2. Конституція України : 28.06.1996 р., №254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
3. Кримінальний Кодекс України : 05.04.2001 р., № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
4. Задорожний А. Международное информационное право : учеб. пособие / А. Задорожний, А. Пазюк : КНУ Т. Шевченка [Електронний ресурс]. — 282 с. — Режим доступу : http://cyberpeace.org.ua/files/razdel_2-2.pdf
5. Понятие незаконной и вредной информации. Право на защиту от информации: опыт западных стран [Стаття]. — Режим доступу : http://msd.com.ua/internet-v-sisteme-mirovyx-informacionnyx-processov/ponyatie-nezakonnoj-i-vrednoj-informacii-pravo-na-zashhitu-ot-informacii-opyt-zapadnyx-stran/
6. Маурин В. С. Правовой анализ вредной информации в условиях информационного общества : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 / В. С. Маурин. – М., 2004. – 24 c.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
