Актуальність теми дослідження пов'язана з трьома причинами. По-перше, поняття принципів права є одним з найбільш актуальних та проблемних питань юридичної науки. В них відображається зміст права, його сутність, складові елементи та особливості. Принципи права являють собою достатньо стійку систему, яка динамічно розвивається та трансформується у зв’язку зі зміною суспільно-політичних умов. По-друге, питання юридичної відповідальності за злочини проти природи від незаконних посягань набули в сьогоднішній Україні особливо важливого значення з причини кризи, яка охопила майже всі сфери суспільних відносин. Удосконалення юридичної відповідальності за злочини проти природи потребує більш детального вивчення її принципів, які можуть суттєво допомогти в підвищенні ефективності діючого законодавства. З іншого боку, принципи юридичної відповідальності в сфері охорони природи визначаються специфікою цього інституту та пов’язані з правозастосовною діяльністю державних органів. По-третє, дослідження принципів юридичної відповідальності за злочини в сфері охорони природи мають давнє історичне коріння, а одним з важливіших етапів їх розробки є радянський період. На цьому етапі розвитку права відбулося їх зародження, формування та становлення єдиної системи як вихідних засад функціонування цього юридичного інституту з метою забезпечення режиму законності в сфері охорони природи. Важливою характеристикою принципів юридичної відповідальності в сфері охорони природи є та обставина, що вони являють собою вектор нормативного вираження юридичної відповідальності та впливають на зміст прийнятих в даній сфері нормативно-правових актів.
Аналіз публікацій показує, що питання понять, класифікації принципів юридичної відповідальності були темою досліджень О.Ф. Скакун, А.М. Колодія, Н.В. Вантеєвої, О.П. Мітічєва, О.О. Іванова, О.М. Болсунової, А.Ф. Черданцева, Т.Н. Нешатаєвої, М.В. Задніпровської та ін. При цьому, принципи юридичної відповідальності за правопорушення в сфері охорони природи розглядалися побіжно при вивченні більш загальних питань в роботах В.Л. Мунтяна, Ю.С. Вовка, Ю.С. Шемшученка, О.С. Колбасова, І.В. Гиренко, М.М. Бринчука та ін. З цієї причини принципи юридичної відповідальності, які використовувались в часи радянської України, потребують свого вивчення, систематизації та подальшої розробки.
Метою роботи є розкриття змісту загальних принципів юридичної відповідальності за злочини проти природи.
Викладення матеріалів дослідження необхідно розпочати з того, що принципи права становлять певну систему, яка складається з трьох рівнів. Першими з них являються загальні принципи, на яких базується система права, другий рівень – міжгалузеві принципи, що лежать в основні декількох суміжних галузей права, третій – галузеві принципи, що зумовлюють структуру окремої галузі права. Вирішення поставленого завдання потребує з’ясування поняття та сутності загальноправових принципів юридичної відповідальності за злочини проти природи, які мають різновекторний, складний та неоднозначний характер. Розгляд юридичної літератури, присвяченої даній проблемі, показав, що найбільш змістовним представляється визначення Н.В. Вантеєвої, яка запропонувала наступне [1,с.26]. Принципи юридичної відповідальності – це фундаментальні ідеї, які виражають правову природу юридичної відповідальності і забезпечують високу якість і ефективність юридичної практики в області встановлення і здійснення її заходів. Значний інтерес представляє радянський досвід з’ясування сутності принципів юридичної відповідальності за злочини проти природи. Так, у цей історичний період дане поняття було пов’язане з ленінським вченням стосовно соціалістичної законності, яка вважалась найважливішим інструментом в справі побудови соціалізму і комунізму в СРСР. Зміст загальноправових принципів юридичної відповідальності за злочини проти природи, які діяли в радянський період, можна вивести зі змісту Конституції УРСР 1978 р. Розглядаючи її зміст, можна прийти до висновку, що до числа загальноправових принципів радянські вчені відносили наступне. Це – соціалістична законність (ст. 4), принцип виключної державної власності на природні ресурси (ст. 11), принцип науково обґрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу (ст. 18), принцип рівності перед законом і судом (ст. 154), принцип, пов’язаний з тим, що без вироку суду ніяка особа не може бути визнана винною (ст. 158). До числа цих принципів радянські ідеологи додатково відносили принцип гуманізму та справедливості, які на їх думку були властиві радянській системі права. В цілому, загальноправові принципи були основою, які визначали сутність радянської системи права та інституту юридичної відповідальності за злочини проти природи. Наступним етапом дослідження стало з’ясування змісту загальноправових принципів, серед яких на першому місті стояла соціалістична законність. Згідно з радянським підходом, ця категорія являла собою один з основних методів здійснення диктатури пролетаріату, що виражається в безумовному та точному дотриманні всіма державними органами, посадовими особами та громадянами законів та інших нормативних актів соціалістичної держави. Цей принцип забезпечував стійкість соціалістичного правопорядку, визначав повноваження органів влади, права та обов’язки посадових осіб та громадян, зміцнював державну дисципліну. Стосовно юридичної відповідальності за злочини проти природи, цей принцип означав дотримання всіма органами держави, посадовими особами та громадянами, громадськими організаціями норм з охорони природних об’єктів та відповідальність за їх порушення. На практиці реалізація цього принципу в УРСР мала декларативний характер з причини того, що за даними В.Є. Борейко в багатьох випадках органи влади УРСР давали дозволи на скиди неочищених стоків, проведення полювання на рідкісних і цінних видів тварин та птахів, незаконний лов риби, нічим не обмежені рубки лісу з метою забезпечення будівництва заводів, фабрик, житлових масивів [2,с. 129, 281].
Принцип виключної державної власності на природні ресурси являв собою основну засаду природоохоронної галузі, яка забезпечує право державної власності на землю, надра, ліси та всі інші природні об’єкти. Даний принцип знайшов своє відображення в одному з перших актів, прийнятих в радянській Росії – Декрети «Про землю» від 26.10.1917 р., «Про соціалізацію землі» від 19.02.1918 р., які регламентували проведення націоналізації землі та всіх розташованих на ній природних ресурсів. Результатом практичної реалізації цього принципу була поява положення про те, що природні об’єкти в СРСР надаються тільки у користування, а за його порушення встановлювалась кримінальна відповідальність. Так, згідно зі ст. 199 КК УРСР 1960 р., самовільний захват або обмін чи купівля-продаж земельної ділянки або інші дії, що порушують закони про націоналізацію землі, каралися виправними роботами на строк від 6 місяців до 1 року або штрафом у розмірі до 300 карбованців [3].
Принцип науково обґрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу означав використання прогресивних агротехнічних технологій, які суттєво зменшують ерозійні процеси, забезпечують родючість ґрунту, заощадливе використання лісів, рослин, обмеження полювання на деяких видів тварин та птахів, збереження водних об’єктів, недопущення скидів неочищених вод, їх забруднення. З метою забезпечення виконання цього принципу в КК УРСР 1960 р. увійшли ст. 160, яка встановлювала кримінальну відповідальність за незаконну порубку лісу, ст. 161 – незаконне полювання, ст. 162 – незаконне заняття рибним або водно-добувним промислом, ст. 163 – проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів [3]. В повсякденному житті УРСР у багатьох випадках, як вказує В.Є. Борейко, цей принцип постійно порушувався шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, згідно з якими дозволялось полювання, рибна ловля на цінних та вимираючих видів тварин, птахів, риб, рубки лісу з перевищенням допустимих обсягів [2,с. 176,269].
Принцип рівності означав однакове застосування юридичної відповідальності за злочини проти природи до всіх державних, недержавних та громадських організацій, посадових осіб, громадян. Положення цього принципу також порушувалися згідно з вказівками керівництва комуністичної партії та знаходили своє відображення у часто секретних підзаконних нормативно-правових актах.
Принцип, пов’язаний з тим, що без вироку суду ніяка особа не може бути визнана винною, означав необхідність проведення збору доказів вини та проведення їх судового розгляду.
Принцип гуманності в радянській моделі виходив із зв'язку особи і колективу. Вважалось, що соціалістичний гуманізм знаходить своє практичне втілення в реальному соціалізмі, який вирішує такі завдання, як визволення трудящих від капіталістичної експлуатації, від політичного гніту, від національного поневолення. Цей принцип мав декларативний характер, а практичним аспектом його реалізації був зафіксований в Кримінальному кодексі УРСР 1960 р. достатньо широкий діапазон мір покарання від виправних робіт чи ув’язнення до використання штрафів за цілою низкою злочинів, пов’язаних з юридичною відповідальністю за злочини проти природи [3]. Доказом подвійності цього принципу є зміст постанови Ради Міністрів УРСР «Про знищення лисиць на території Української РСР» від 14 жовтня 1958 р., який дозволяв нічим не обмежене полювання на цей вид тварин.
Принцип справедливості полягав у вимозі співмірності юридичної відповідальності з допущеним правопорушенням. Так, в КК УРСР 1960 р. в статтях, що торкаються охорони природи, найбільш висока санкція у вигляді позбавлення волі строком до 10 років передбачалась ст. 89 за підпал, умисне знищення лісових масивів, яке дійсно могло завдати цьому природному ресурсу значну шкоду [3]. Менш жорсткі санкції у вигляді виправних робіт строком на 1 рік передбачалися в ст. 158 КК УРСР 1960 р. за порушення правил боротьби з хворобами і шкідниками рослин; ст. 159, яка передбачала кримінальну відповідальність за умисну потраву посівів або умисне пошкодження захисних лісонасаджень, що завдали великої шкоди державному, колгоспному чи іншому громадському господарству [3]. Даний принцип означав невідворотність покарання, що ґрунтувалося на положенні, що соціалістичному суспільству та державі має бути відома будь-яка особа, що скоїла правопорушення. Ідеологічною основою даного принципу були вказівки В.І. Леніна, який виступав проти формалізму у виконанні законів і при визначенні покарання вимагав враховувати всі обставини справи. Таким чином, виходячи з вказівок вождя світового пролетаріату, принцип справедливості повинен був поєднуватися зі «здоровим глуздом» засобів юридичної відповідальності. Наприклад, в КК УРСР 1960 р. кримінальна відповідальність стосовно багатьох видів злочинів настає при наявності завдання об’єктам природи значної шкоди – ст.ст. 89, 90, 159, 160 [3]. Незважаючи на всі ідеологічні нашарування, радянська модель принципу справедливості відповідала світовій практиці юридичної відповідальності за злочини проти природи базувалася на формулі, що «кожен особисто відповідальний за свою вину».
Література:
1. Вантеева Н. В. Принципы юридической ответственности. Структурно-функциональный анализ : Дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. – М.: РГБ, 2005. – 192 с.
2. Борейко В. Е. История охраны природы Украины. Х век – 1980 г. / В. Е. Борейко. – К. : Киев. экол.-культ. центр, 2001. – 544 с.
3. Кримінальний кодекс Української РСР від 28.12.1960 р. Державне видавництво політичної літератури УРСР. К., 1961. – 133 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
