:: LEX :: «АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ»: МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ СТВОРЕННЯ УПА У ВІЗІЯХ СУЧАСНИХ НАУКОВЦІВ
UA  RU  EN
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Редакционная коллегия. ОБ «Наукова спильнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архив

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 60)

Срок представления материалов

16 апреля 2024

До начала конференции осталось дней 19


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

«АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ»: МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ СТВОРЕННЯ УПА У ВІЗІЯХ СУЧАСНИХ НАУКОВЦІВ
 
14.03.2018 19:18
Автор: Ухач Василь Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного університету
[Секция 8. История становления украинской государственности]

Проблема оцінки збройної боротьби Української повстанської армії (далі - УПА) в 1940-1950 роках XX століття продовжує перебувати в політичному дискурсі й використовуватись представниками політичних еліт, незалежно від їх політичного забарвлення, для мобілізації власного виборчого електорату [1, с. 42]. Як зазначає київська дослідниця Я. Примаченко: «Створений радянської пропагандою негативний образ фашистів-бандерівців, перетворився на ідеологічний жупел, який прислужився пострадянським елітам в нових політичних умовах» [2, с. 335]. 

Тривалий бездержавний статус України, зазначає Я. Примаченко, залишив по собі потужні регіональні ідентичності спричинені імперськими культурними впливами. Необхідне подолання в сучасній вітчизняній історіографії «традиційного висвітлення подій історії українського визвольного руху в формі бінарної опозиції «звинувачення - виправдання» [3]. Відомі ідеологічні кліше радянської пропаганди цілеспрямовано нівелювали визвольну та антиколоніальну складову діяльності націоналістичного підпілля та Української повстанської армії. Відповідно репресований за радянських часів дискурс ОУН, УПА так і не був реабілітований, залишаючись заручником стійких ідеологем [2, с. 329].

Історіографія утворення УПА достатньо повно представлена у працях Д. Вєдєнєєва, В. В’тровича, Я. Грицака, А. Демидова, І. Ільюшина, В. Ільницького, А. Кентія, О. Лисенка, І. Патриляка, Г. Стародубець, В. Ухача та ін. [4].

Сучасна українська історіографія УПА пройшла шлях від системного нагромадження джерельних матеріалів до спроб об’єктивного, системного осмислення боротьби повстанської армії [5]. Розширено тематичний та регіональний аспект досліджень [6]. За роки незалежності українськими дослідниками проведена ґрунтовна джерелознавча та археографічна робота. «Історія УПА є найбільш ретельно та прискіпливо документованою історією нашого народу» [7, с. 5].

Метою наукової розвідки є сучасний історіографічний дискурс питання мотиваційних чинників формування Української повстанської армії під політичним проводом ОУН(б).

Аналіз сучасних історичних праць останній 10-15 років дозволяє стверджувати про вагомий поступ науковців у з’ясуванні мотиваційних чинників створення Української повстанської армії під крилом бандерівської організації. У сучасній історіографії зроблено висновок про надзвичайну важливість зламу 1942-1943 років для всіх суб’єктів українського національно-визвольного руху. Активна внутрішня дискусія в середовищі націоналістичних організацій, спроба аналітичного, тверезого, без попередньої ейфорії аналізу практичних реалій співпраці з братами зі східних частин України на ґрунті націоналістичної ідеології; розкриття нацистами людиноненависницького обличчя в Україні (в контексті формування нацистського окупаційного режиму «нового порядку»); кардинальні зміни на фронтах німецько-радянської війни; перемовини в середовищі західних союзників щодо відкриття другого фронту і спроби обговорення післявоєнного політико-правового порядку в Європі – фактори, у переліку ключових в історичних працях сучасних науковців, які змусили політичні проводи українських самостійницьких сил, ОУН(б) зокрема, обговорити і внести зміни в стратегію і тактику боротьби, зробити перші практичні військово-підготовчі кроки до збройного чину в боротьбі з окупаційними режимами. 

У новітніх дослідженнях (праці В. В’ятровича, В. Дзьобака, Р. Забілого, А. Кентія, І. Патриляка, Г. Стародубець та інших [8]), науковці стверджують, що зміни, які відбулися у визвольному русі у 1943 році, було закладено у рішеннях керівництва ОУН(б) у другій половині 1942 року. В. В’ятрович наголошує, що пріоритетним питанням для самостійницьких сил, в умовах відвертої антиукраїнської політики нацистів, став «пошук формули оптимального поєднання опору брутальній окупаційній політиці Німеччини […]» [9, с. 202], при цьому тактика і реалізація боротьби у різних суб’єктів самостійницького руху була різною. Історик акцентує увагу на тому, що активні збройні дії ОУН(б) на зламі весни-літа 1942 року (зрозуміло на території Волині і Полісся. - В.У.) вносять корективу в усталену в українській історіографії позицію, що активна збройна боротьба бандерівської ОУН розпочалася з весни 1943 року з остаточним формуванням повстанської армії [9, с. 221]. 

Історики В. Дзьобак, А. Кентій у власних дослідженнях подають ґрунтовний аналіз концепцій, варіантів подальшої боротьби, які політичним проводом бандерівської ОУН необхідно було обговорити і унормувати. Так, А. Кентій вказує на існування трьох концепцій подальшої боротьби, висунутих Крайовим Проводом ОУН (б) на Північно-західних українських землях (далі – ПЗУЗ), який фактично виступав своєрідним генератором змін в організації.

Суть «мілітарної» концепції полягала у конституюванні того, що більшовики повернуться в Україну ослаблені і тому необхідно створювати власні збройні сили (не менше 300 тис. чол.) та акцентувати увагу на «роздмухуванні в СРСР революції поневолених народів» [10, с. 161-162]. «Еміграційна» концепція передбачала вихід більшовиків із війни ще міцнішими, а з врахуванням відсутності в Наддніпрянській Україні антибільшовицьких настроїв, створювати збройні формування є безглуздям, а тому необхідно сконцентруватися на пропагандивній роботі, «вивести кадри в еміграцію і чекати втручання зовнішніх сил» [10, с. 161-162]. «Визвольна» передбачала зосередити зусилля на створенні армії і нефорсованій продуманій збройній боротьбі з метою впливу на події в Східній Європі і захисті українського народу [10, с. 162].

На думку В. Дзьобака на початок 1943 року керівництво націоналістичного руху прогнозувало два основних підходи до можливого розвитку ситуації. Суть першого полягала у можливості появи на південно-західних рубежах України західних альянтів (англо-американців – В.У.), а це зумовлювало необхідність напрацювання програми стосунків із можливими новими союзниками. Суть другого – повернення комуністичного режиму в Україну, що актуалізовувало потребу системної підготовки до зустрічі з традиційним і споконвічним ворогом української незалежності [11, с. 6-7]. Поділяємо думку В. Дзьобака, що обидва можливі сценарії стимулювали національні самостійницькі сили в стислі терміни зайнятися розбудовою власної армії, яка за планами мала бути ключовим чинником в обороні власного народу, так і в боротьбі з радянськими партизанами, поляками та Німеччиною. Останнє (організація збройного опору нацистам), на думку історика, дозволило б «включитися за право голосу в післявоєнному світі» [11, с. 7].

У працях вітчизняних істориків належна увага приділена військовим конференціям, зокрема бандерівської ОУН, яка дозволяє пролити світло на гострі дискусії щодо процесу розгортання підпільної армії. Слід наголосити, що тривалий час ні в зарубіжній діаспорній, а ні в сучасній вітчизняній історіографії рішення жовтневої і грудневої 1942 року військових конференцій бандерівської ОУН не згадувались. Українські історики І. Патриляк, О. Пагіря одними з перших дослідили їх рішення [12, с. 15]. Каталізатором гострих дискусій, на думку науковців виступав у значній мірі нацистський терор, економічний визиск українського населення Волині та Полісся, що в свою чергу радикалізувало настрої місцевих оунівців, до яких місцевий люд апелював про захист, цілком справедливо критикуючи їх за пасивну поведінку. І. Патриляк висловлює припущення про проведення в період жовтня-грудня 1942 року двох військових конференцій, де обговорювалися проекти формування армії [13, с. 117]. На думку історика, проект розроблений оновленою комісією (грудень 1942 р.) ліг, після суттєвого доопрацювання, в основу військових рішень Третьої конференції ОУН в лютому 1943 року. І. Патриляк висловлює припущення, що «саме в січні 1943 року керівництвом Головного Проводу ОУН(б) було прийнято остаточне (курсив наш – Авт.) рішення про планову організацію партизанської армії» [13, с. 118-119].

Таким чином, ключовими мотиваційними чинниками до створення УПА сучасні українські науковці називають: по-перше, загроза можливої втрати контролю на території ПЗУЗ (Волинь і Полісся), де активізували свою діяльність військові структури поліського отамана Т. Боровця та червоних партизанів. По-друге, нацистський терор та економічний визиск українського населення, що актуалізовувало потребу його захисту та збереження від анархічних та злочинних дій. По-третє, чинники морального характеру, що проявлялися у наріканні, звинуваченні населенням бездіяльності Проводу ОУН(б).

Література:

1. Адамович С. Феномен української повстанської армії як засіб політичних маніпуляцій у суспільному житті України / С. Адамович // Галичина. – 2013. – Ч. 24. – С. – 42-45.

2. Примаченко Я. Антиколоніальний дискурс ОУН/УПА в сучасному українському контексті боротьби за європейську ідентичність / Я. Примаченко // Український історичний збірник. – 2014. – Вип. 17. – С. 329.

3. Примаченко Я. ОУН і УПА в сучасному європейському дискурсі пам’яті про другу світову війну: політико-правовий аспект / Я. Примаченко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/politika/ouniupavsucasnomuevropejskomudiskursipamatiavtorprimacenkoana.

4. Ухач В. З. Державотворча діяльність УПА: інституційний та джерелознавчий аспекти / В. З. Ухач. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1782%3A280218-18&catid=203%3A1-0218&Itemid=252&lang=ru та ін.

5. Сухий О. Сучасна українська історіографія національно-визвольного руху періоду Другої світової війни та післявоєнного часу: візії, напрями, школи / О. Сухий. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://esnuir.eenu.edu.ua/handle/123456789/9008.

6. Лисенко О. Є. Дослідження історії Другої світової війни в сучасній Україні: основні тенденції та перспективи / О. Є. Лисенко // УІЖ. – 2011. – № 4. – С. 194 та ін.

7. Яневський Д. Б. Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича. / Художник-оформоювач А.П. Езрова. – Харків: Фоліо, 2012. – С. 5.

8. В’ятрович В., Забілий Р. Дерев’яний І., Содоль П. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених / Відп. ред. та упоряд. В. В’ятрович. – 3-тє вид. – Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011. – 352 с; Патриляк І. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960 роках / І. Патриляк. Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Часопис, 2012. – 512 с.

9. Патриляк І. Український визвольний рух у 1942 році / І. Патриляк // Український визвольний рух: Науковий збірник. – Львів: Видавництво «Мс», 2007. – № 7. – С. 208–231.

10. Кентій А. Військово-підготовча діяльність бандерівських організацій на початку 1943 р. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 161–162.

11. ОУН і УПА в 1943 році: Документи. Упорядник: О. Веселова, В. Дзьобак, М. Дубик, В. Сергійчик. Відповідальний редактор С. Кульчицький – Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. – С. 6–7.

12. Трофимович В. Створення Української повстанської армії / В. Трофимович // Наукові записки нац-го у-ту «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог: Нац-ний у-тет «Острозька академія». – 2013. – Вип. 20. – С. 15.

13. Патриляк І. Створення Української повстанської армії під проводом ОУН(б): малодосліджені аспекти проблеми / І. Патриляк // Наукові записки національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». – 2010. – Вип. 16. – С. 117.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ ТА ЇЇ РОЛЬ У ЗБЕРЕЖЕННІ КИЄВОРУСЬКОЇ СПАДЩИНИ (ЕВОЛЮЦІЯ 1990 – 2000-Х РОКІВ)
04.01.2018 14:26




© 2006-2024 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше