Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України вказується: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» [1].
В літературі умисне позбавлення життя невиліковно хворої людини з метою припинення її страждань називають різними термінами: «евтаназія», «ейтаназія», «еутаназія». Термін «еутаназія» вжито в ч. 3 ст. 52 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. Отже, його вживання у наукових дослідженнях набуло легального статусу [2].
У Декларації, прийнятій 39-ою Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Мадрид, Іспанія, жовтень 1987) говориться: «Евтаназія, як акт навмисного позбавлення життя пацієнта на його прохання, або на прохання його близьких, є неприпустимою, у тому числі й у формі пасивної евтаназії. Лікар зобов’язаний полегшити страждання вмираючому всіма доступними та легальними методами» [3].
Суперечливі погляди на еутаназію з морально-етичної та медичної позицій викликали й суперечливу юридичну оцінку цього явища. Багато науковців вважають, що еутаназія як проблема існує тільки для тих, хто визнає принцип гуманізму.
Противники еутаназії стверджують, що цей процес суперечить одній з головних церковних з заповідей «Не вбий». Вони вважають, що ніхто не має права забрати життя в людини, крім самого Бога.
У той же час прихильники, приймають страждання людини неприйнятним, а еутаназію - жестом милосердя.
В теорії кримінального законодавства склалося кілька точок зору на оцінку еутаназії.
Одні фахівці пропонують визнати еутаназію додатковим обставиною, що виключає суспільну небезпеку діяння, інші в своїх пропозиціях розвивають ідею декриміналізації, треті бачать в еутаназії діяння, вчинене в стані крайньої необхідності, четверті прирівнюють до вбивства, п'яті до самогубства і так далі. Якщо враховувати різноманіття можливих форм еутаназії та ситуацій схожих з нею, то їх слід відрізняти від: самогубства, вбивства, сприяння в самогубстві, обставини, що виключають злочинність діяння, в тому числі від крайньої необхідності, ненадання допомоги хворому, залишення в небезпеці.
У кримінально-правової літературі до числа обставин, що виключають злочинність діяння, ряд авторів відносять і згоду потерпілого.
На думку О.М. Красикова згодою потерпілого є вираз вільного волевиявлення особи на порушення своїх благ або поставлення їх в небезпеку як спосіб досягнення особистих інтересів [4, с. 51]. Спираючись на його позицію згода потерпілого на заподіяння шкоди виключає злочинність діяння іншої особи при дотриманні певних умов, вироблених теорією кримінального права, які полягають у наступному: 1) згода має поширюватися на ті права і інтереси, які знаходяться у вільному розпорядженні особи; 2) згода має бути дана в межах вільного розпорядження своїми особистими правами і інтересами; 3) згода не повинна переслідувати суспільно шкідливих цілей; 4) згода має бути дійсною, тобто дана осудною, дієздатною особою або її законним представником; 5) згода має бути добровільною; 6) згода має бути дана до вчинення діяння.
Переважна більшість авторів вважають, що згода потерпілого не усуває злочинності скоєних дій особи, що позбавила життя потерпілого [5, с. 21].
В Україні неможливо узаконити евтаназію, так як це призведе до збільшення ризику тиску на інвалідів, старих і невиліковно хворих людей з боку родичів, охочих заволодіти їх майном або спадщиною.
Іншою причиною, можна назвати те, що складно буде встановити добровільність рішення піти з життя. І навіть у тому випадку, коли згода пацієнта очевидна, завжди є ймовірність, що він може переглянути своє рішення. Але розпочата процедура позбавлення життя вже викличе необоротні зміни в його організмі.
До того ж процедура евтаназії може полегшити скоєння злочинів шляхом застосування фізичного або психологічного тиску на пацієнта, підкупу медичного персоналу, зловживання посадовим становищем, шахрайства тощо. Можуть виникнути проблеми з правильністю діагнозу і прогнозом подальшого розвитку захворювання, отриманням згоди пацієнта, що перебуває в непритомному стані, встановленням і доведенням добровільності відмови від життя, медико-етичними моментами і навіть торгівлею людськими органами.
Таким чином, однозначний висновок щодо можливості застосування еутаназії зробити складно. У випадку дозволу проведення еутаназії потрібно враховувати безліч аспектів, чітко визначити процедуру виконання еутаназії, коло осіб, щодо яких вона може проводитися, визначити, яку кримінальну відповідальність нестиме та особа, яка якимось чином порушила процес еутаназії.
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст.19.
3. Декларація стосовно трансплантації людських органів: ООН, Всесвітня медична асоціація; Декларація, Міжнародний документ від 30.10.1987 р. / Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_330
4. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве / А.Н.Красиков. – Саратов, 1976. – 120 с.
5. Зенова Н.В. Розуміння згоди у філософії і праві / Н.В. Зенова // Юридичний науковий електронний журнал. – 2014. – № 4. – С. 19-23. / Електронний ресурс. – Режим доступу: http://lsej.org.ua/4_2014/5.pdf
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
