Одним із головних інститутів цивільного права є інститут права власності. Натомість, автор вбачає своє завдання в дослідженні основних етапів розвитку уявлень про сутність цієї правової категорії. У науці цивільного права завжди спостерігався значний інтерес до вивчення проблематики сутності права власності. Зокрема, істотний вклад у наповнення цієї частини цивілістики здійснили такі знані правознавці, як Г. Б. Шершеневич, Й. О. Покровський, О.С. Йоффе, Є. О. Суханов, О. В. Дзера, Р. А. Майданик, І. В. Спасибо-Фатєєва, Я. М. Шевченко [1]. Серед останніх досліджень, пов’язаних зі з’ясуванням сутності права власності, хотілося б відзначити наукові статті: Л. Мандрики «Теорії права власності» [2], О. Клименко «Наукові роздуми у розвиток правової теорії власності» [3], Л. Шалої «Теорії походження права власності [4]. Підстави набуття права власності та юридичні факти у цивільному праві ставали предметом дослідженням провідних українських та зарубіжних вчених-юристів - С. С. Алексєєв, В. С. Толстого, В. Б. Ісаков, О. А. Красавчиков, С. О. Харитонов та ін. [5].
Право власності - сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з користуванням, володінням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд.
Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Право власності в об'єктивному аспекті - система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб'єктивне право власності - це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної чи юридичної особи щодо володарювання над речами (тобто надана особі можливість володарювати над певною - належною їй - річчю). Складовими суб'єктивного права власності є правомочність - володіння, користування і розпорядження речами.
Правомочність володіння - юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти не як постійний матеріальний зв'язок власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв'язку, воно тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні якості. Тому, якщо особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним і незаконним (добросовісним і недобросовісним), давнішним [11].
Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі (договір найму), так і внаслідок протиправного заволодіння (крадіжка, розбій). Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння.
Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його ще називають безтитульним. Незаконне володіння, в свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним є таке володіння, за якого володілець не знає і не повинен знати про його незаконність (громадянин придбав у комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, він називається незаконним недобросовісним володільцем (привласнення знахідки, краденого майна). Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим (фальшивим).
Правомочність користування - заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Користування майном може проявлятися по-різному. Наприклад, власник земельної ділянки, обробляючи землю, користується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком.
Власник може використовувати своє майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Користуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, дотримуватись моральних засад суспільства. Власник може сам користуватися належним йому майном або надати таке право іншій особі шляхом укладення договору, передачі речі під заставу тощо. Така передача права користування здійснюється шляхом розпорядження майном [11].
Право користування, як і право володіння, може належати не лише власникові, а й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.
Правомочність розпоряджання - закріплена нормами права за власником можливість визначати долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Якщо правомочність володіння є початком права власності, то з правом розпоряджання пов'язується початок припинення права власності назавжди або відокремлення власника від його майна на певний час. Застосовуючи правомочність розпоряджання, власник може своє майно знищити, продати або подарувати, передати в найм то¬що. Якщо власник знищує річ або викидає її, то він, говорячи мовою цивільного права, розпоряджається нею шляхом укладення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті використання речі (наприклад, власник спалює дрова в печі), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб при¬пинити право власності, а на те, щоб вилучити із речі її корисні властивості. Через це в такому разі має місце лише право користування річчю, а не право розпоряджання нею [11].
Загальновизнаним є поділ виникнення права власності на первісні і похідні. Первісними є ті підстави, з яких право власності виникає вперше чи незалежно від волі попереднього власника. Серед первісних підстав виділяють : створення нової речі; привласнення загальнодоступних дарів природи; знахідка; затримання бездоглядної тварини; знайдення скарбу [11].
Актуальні проблеми держави і права гіпотеза встановлюють юридичні факти, що слугують первісним підставами виникненн прав власності, а в диспозиція описуються дії претендента на прав власності, залежно від яких він став власником або ні. Також у диспозиціях іноді встановлюються строки, після перебіг яких відбувається перехід прав власності. Одним із найважливіших факторів інституту права власності є підстави виникнення і припинення права власності. Такі підстави дають власнику змогу здійснювати свої правомочності стосовно майна у повному обсязі або припиняють право власності назавжди разом із знищенням майна.
Література:
1. Кісель В. Й. Генезис уявлень про сутність права власності: історія та сучасність // Актуальні проблеми історико-правової науки. 2015. С.115-118.
2. Мандрика Л. М. Теорії права власності // Право і безпека. 2009. № 2. С. 91-94.
3. Клименко О. Наукові роздуми у розвиток правової теорії власності // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 4. С. 55-60.
4. Шала Л. В. Теорії походження права власності // Університетські наукові записки. 2009. С. 106-111.
5. Вороніна Н. В. Способи набуття та припинення права власності // Актуальні проблеми держави і права. 2009. С.60-65.
6. Бірюков І. А., Заїка Ю. О. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. Київ: КНТ, 2006. 480 c.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
