ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДИНИ, ЩО ВІДОБРАЖУЮТЬСЯ У МАТЕРІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПІД ЧАС ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ
24.09.2008 13:35
Автор: Калюга Каріна Вікторівна, ст. лейтенант міліції, ст. експерт сектору ТК забезпечення роботи ОВС обл. центру відділу організації роботи з ТК забезпечення ОВС НДЕКЦ при ГУМВС України в Запорізькій області, аспірант каф. кримін. права та правосуддя ЗНУ
Ключові слова: властивості людини, матеріальне середовище, вчинення злочину, особа злочинця, ідентифікаційні ознаки, сліди злочину.
Засыпь хоть всей землей
деянья тайные,
их скрытый след
поздней иль раньше выступит на свет.
Уильям Шекспир
Багато, в світі дивних див,
та найдивніше з них – людина.
Еврипід
Человек – неповторимая индивидуальность
и вместе с тем частица и носитель
родовой общечеловеческой сущности,
субъект исторического процесса.
Людина за своєю суттю створіння біосоціальне. Вона частина природи і разом з тим нерозривно зв’язана з суспільством.
Питання щодо значення способу вчинення злочину, залежності та повторюваності його ознак у діях, що чиняться однією й тією ж особою, розглядалося неодноразово. На думку Г.Г. Зуйкова й інших учених, повторюваність способу вчинення злочину в однієї особи залежить від зберігання змісту й сили впливу факторів, що його детермінують, але при цьому їх абсолютна повторюваність є малоймовірною [1, 2].
У процесі ідентифікації об'єкта істотне значення має достатня кількість виявлених ідентифікуючих ознак. Злочин, як сукупність об'єктивних і суб'єктивних елементів, відображається в об'єктах навколишнього оточення через спосіб його підготовки, вчинення, приховування [3]. Тому виділення більшої кількості характеристик як об'єктивного (місце, час, умови доступу на об'єкт, якості предмета злочинного посягання тощо), так і суб'єктивного характеру (стать, вік правопорушника, його фізичні можливості, навички, схильності тощо), у сукупності з ознаками способу вчинення злочину (наприклад, дії з проникнення на об'єкт, застосування певних хитрощів, знарядь, транспортних засобів), дозволяє його максимально індивідуалізувати та використовувати отриманий результат для порівняння зі способами вчинення інших діянь.
Ще на початку 20 сторіччя англієць Л. Етчерлі й американець А. Фолмер самостійно створили системи розкриття крадіжок із застосуванням десятьох “модусів” – ознак способу вчинення злочину, використовуваних для виявлення подібних способів, властивих відомим або невідомим особам [4].
Як показує практика, злочинці спеціалізуються на одному або декількох видах правопорушень, причому діють більш-менш типово. У досвідчених злочинців, що неодноразово вчиняли одним способом злочин, виробляється специфічна схема дій, виконуваних ними при підготовці, скоєнні та приховуванні злочинного діяння. Це пов'язано з тим, що при кількаразовому вчиненні однакових дій в аналогічних умовах у нервовій системі людини формуються стійкі, налагоджені й автоматизовані системи зв'язків (динамічний стереотип) [5].
Частина злочинів залишаються нерозкритими тому, що не були встановлені особи, які їх учинили, а частина залишаються не розслідуваними до кінця, оскільки стосовно підозрюваного не було зібрано достатньо доказів його вини. В обох випадках особа може рано або пізно вчинити новий неочевидний злочин, обравши для цього випробуваний спосіб та внісши до нього деякі коригування щодо умов місця, часу, можливості доступу до предмета посягання. В успіху замисленого його, у першу чергу, може переконати попередня вдала спроба [6].
Зібрані відомості про особу злочинця, про його кримінальну поведінку створюють фактичну базу для прийняття обґрунтованих правових рішень в ході його кримінального переслідування, визначення правильних, адекватних скоєному та особі злочинця, виду і міри покарання, умов і режиму його виконання.
Ці відомості у першу чергу стосуються соціально-демографічних, морально-психологічних та кримінально-правових (чи знаходився в минулому під слідством, чи були судимості і тому подібне) ознак згадуваної особи.
Для розкриття багатьох злочинів та вирішення інших правових та криміналістичних задач суттєвими можуть виявитися данні про ознаки зовнішності (анатомічні, функціональні), включаючи особливі прикмети особи, що скоїла досліджувальну дію, а також відомості про те, в яку одежу воно було вдягнено, в що взуто, які інші супутні речі (трость, окуляри, рукавички, сумки і так далі) мало при собі під час вчинення злочину [7].
В механізмі злочину люди виступають основними джерелами криміналістичної інформації. Людина як суб’єкт взаємодії та слідоутворення представляє один з багатопланових об’єктів живої природи. Складна та багатогранна його роль у структурі злочинної діяльності, оскільки суб’єкт стоїть на першому місті – без суб’єкту немає діяльності, а отже, злочинної події.
Знаходячись на вищій сходинці розвитку і організації матерії, людина має найбільшу кількість властивостей і ознак, що дозволяє відрізняти його від об’єктів живої та неживої природи, виділяти та ототожнювати [8]. Тому необхідно розглядати ознаки і властивості людини як об’єкта, що має біологічну сутність, і як матеріального утворення, що має фізичне начало.
До останнього часу в криміналістиці при дослідженні слідів людини звертали увагу на відображення ознак зовнішньої анатомічної будови тіла і його частин: рук, ніг, зубів, сліди яких утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення про людину як слідоутворюючий об’єкт не відображає всіх її біологічних і соціальних властивостей для ототожнення особи. Отже, на місці події суб’єкти злочину – люди залишають сліди і властивості: фізичні, біологічні та соціальні [9].
Человек – самое сложное из всех известных
нам существ, в нем
всегда будет оставаться нечто
таинственное и неопознанное,
требующее для своего познания
все новых и новых научных
усилий. Сегодня насчитывается
более 150 наук, занимающихся
изучением человека. А со временем
их будет намного больше.
Література:
1. Зуйков Г.Г. Значение данных о способах совершения и способах уклонения от ответственности для развития методики расследования // Вопросы совершенствования криминалистической методики. – Волгоград, 1981.– С. 3–12.
2. Уткин М.С. Некоторые вопросы общей методики расследования преступлений: Лекция. – Омск: Высшая школа милиции МВД СССР, 1986. – 28 с.
3. Макаренко Є.І. Вступ у криміналістику: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Академія митної служби, 2000. – 194 с.
4. Специализированный курс криминалистики (для слушателей вузов МВД СССР, обучающихся на базе среднего специального юридического образования): Учебник. – К.: НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1987. – 384 с.
5. Федоров Ю.Д. Следственно–оперативная группа на месте происшествия (психологические аспекты): Учебное пособие. – Ташкент: НИиРИО Ташкентской высшей школы МВД СССР, 1982. – 60 с.
6. Первухина Л.Ф. Моделирующие возможности информационных систем по способу преступления в решении задачи розыска преступника // Организационно–тактические проблемы расследования преступлений. – Красноярск, 1990. – С. 121–131.
7. Образцов В.А. Основы криминалистики. – М.: Юристъ, 1996. – 160 с.
8. Салтевский М.В. Криминалистика в современном изложении юристов. – Харьков.: ИМП “Рубикон”, 1996. – 432 с.
9. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
е-mail: karina-kaljuga@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
