Договір банківського вкладу є одним із найпоширеніших банківських договорів. Він відіграє важливу роль для банків та банківської системи України, адже забезпечує формування пасивних ресурсів, тобто є джерелом інвестицій. Це сприяє стабільному функціонуванню банків, що є запорукою економічного зростання держави, функціонування та розвитку банківської системи. В той же час, банківський вклад задовольняє вимоги населення та юридичних осіб. Належне правове регулювання договору банківського вкладу задовольняє потреби держави, у тому числі в забезпеченні стабільності банківської системи[3].
Дослідженням даного питання займалися такі науковці як: Кузьмич О. Я., Фурс С. І., Безклубий І. А., Холод В. В. та ін.
Метою даного дослідження є з’ясувати особливості укладення договору банківського вкладу на користь третьої особи.
ЦК України безпосередньо встановлює можливість учасникам цивільних відносин укладати договори банківського вкладу на користь третіх осіб. Так, згідно з ч. 1 ст. 1063 ЦК фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Ця особа набуває права вкладника з моменту пред’явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад [1].
І. А. Безклубий, аналізуючи юридичну конструкцію договору банківського вкладу на користь третьої особи, зазначив, що «особа, що укладає такий договір, може у повному обсязі здійснювати відповідні права вкладника лише до моменту пред’явлення третьою особою до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До моменту виявлення третьою особою волі щодо вкладу, особа, що уклала договір банківського вкладу, може, наприклад, отримати проценти на вклад, достроково розірвати або змінити договір за згодою банку» [4].
Варто наголосити, що вираження наміру третьою особою скористатися правами вкладника не є юридичним фактом, на підставі якого особа, яка уклала договір, витісняється із зобов’язання, оскільки в особи, яка уклала договір, відповідно до ч. 2 ст. 636 ЦК залишається право вимагати виконання договору на користь третьої особи, а також згідно з ч. 2 ст. 1063 ЦК у неї виникає право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє ім’я у випадку, якщо особа, на користь якої зроблений вклад, відмовилася від нього [1].
З огляду на вище зазначене, можна вважати, що з моменту вираження наміру третьою особою скористатися правами вкладника остання повністю не замінює особу, яка уклала договір. Тобто третя особа, не стає стороною договору, а й надалі залишається особою, на користь якої укладений договір.
Також хотілося б звернути увагу на те, що положення, а саме ч. 1 ст. 1063 ЦК, яке дозволяє стороні, яка уклала договір, скористатися правами вкладника, ще до вираження наміру третьою особою скористатися правами, про які йдеться, є таким, яке, на нашу думку, порушує інтереси третьої особи. Як вважає О. Я. Кузьмич,сторона, яка уклала договір, повинна мати можливість скористатися правом на вклад тільки після того, як третя особа відмовиться від цього права. Іншими словами права вкладника у третьої особи повинні виникати безпосередньо з моменту укладення такого договору [2].
Слід зазначити, що ЦК встановлює право банку в односторонньому порядку змінювати договір банківського вкладу, укладеного на умовах видачі вкладу на вимогу, в частині зміни розміру процентів. Відповідно до ч. 2 ст. 1061 ЦК банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором [1].
Так, прийнявши рішення зменшити розмір процентної ставки по договору банківського вкладу на вимогу, банк, зобов’язаний у визначеному договором порядку повідомити про це вкладника. Якщо порядок повідомлення про зменшення розміру процентів на вклади на вимогу не передбачено договором, банк самостійно визначає спосіб повідомлення вкладника (вручення листа під розписку, направлення поштою рекомендованого листа та ін.). У договорі банківського вкладу на вимогу сторони можуть визначити момент, з якого запроваджується зменшений розмір процентної ставки. Якщо в договорі така умова відсутня, рішення банку щодо зменшення розміру процентної ставки за договором банківського вкладу на вимогу вступає в силу лише зі спливом місяця з моменту відповідного повідомлення [1].
Необхідно зазначити, що банк має право зменшувати розмір процентів на вклади на вимогу незалежно від того, хто володіє правами вкладника, а саме особа, яка уклала договір, чи третя особа (ч. 2 ст. 1061 ЦК). Проте третя особа, виразивши намір скористатися правами вкладника, як уже зазначалося, не стає стороною договору, а й надалі залишається особою, на користь якої укладений договір, у зв’язку із чим відповідь на питання, чи повинен банк у такому випадку перед зміною розміру процентів на вклад отримувати згоду третьої особи з огляду на положення, яке передбачене ч. 3 ст. 636 ЦК, залишається суперечливою [2].
Висновки. З моменту вираження наміру третьою особою скористатися правами вкладника, як випливає з аналізу положень ч. 2 ст. 636 ЦК та ч. 1 ст. 1063 ЦК, відбувається «розщеплення» правомочностей між особою, яка уклала договір банківського вкладу, та третьою особою. Положення ч. 1 ст. 1063 ЦК, якою передбачено, що до набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад, є таким, яке порушує інтереси третьої особи, оскільки інколи унеможливлює реалізацію таких прав третьою особою, у зв’язку із чим пропонуємо те, що права вкладника у третьої особи, за загальним правилом, повинні виникати безпосередньо з моменту укладення договору банківського вкладу, а не з моменту вираження нею наміру скористатися такими правами.
Література:
1. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15(дата звернення 12. 11. 2020 р.).
2. Кузьмич О. Я. Договори на користь третіх осіб у цивільному праві України: монографія. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, 2014. 334 с.
3. Фурс С. І. Окремі питання правового регулювання договору банківського вкладу та суміжних правовідносин. Правові горизонти / Legal horizons. 2017. С. 68-74.
4. Безклубий І. А. Банківські правочини: монографія. Київ: Дім «Ін Юре», 2007. 456 с.
5. Холод В. В. Окремі аспекти судової практики вирішення спорів щодо укладення, зміни та розірвання договору банківського вкладу та банківського рахунку. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2014. № 10. С. 226-229.
|