Прокурор! Скільки емоцій пов’язано з цим словом. Одних воно кидає в піт, у інших виникають приємні сподівання на справедливість.
Участь прокурора у суді сприяє вирішенню справедливого вироку суду у кримінальній справі, адже забезпечує змагальність судового процесу, об’єктивному розгляду справи тощо. Досліджували інститут прокуратури такі вчені як М.І. Мичко [4], Г.П. Середа, Л.А. Хруслова [5], В.Т. Маляренко, І.В. Вернидубов [6] тощо. Предметом мого дослідження є такий напрямок прокурорського нагляду як підтримання державного обвинувачення в суді України.
Конституція України чітко визначила одну із основних функцій прокуратури – підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції), ця функція знайшла своє закріплення і в Законі України «Про прокуратуру» (ст. 5), а також у кримінально-процесуальному кодексі (ст. 264 КПК). Участь прокурора у всіх кримінальних справах та при будь-якому розгляді їх у суді (за винятком справ приватного обвинувачення, або у випадках відмови прокурора від обвинувачення) є обов’язковою.
Завданням державного обвинувача відповідно до ст. 34 Закону України «Про прокуратур» вважається сприяння у постановленні судових рішень що грунтуються на законі, шляхом:
• пред’явлення суду доказів, що підтверджують винуватість особи, їх систематизація та аналіз;
• спростування доказів сторони захисту, усунення протиріч у доказовому матеріалі;
• правильної кваліфікації дій підсудного, об’єктивної й обгрунтованої думки щодо виду і міри покарання;
• аргументованих пропозицій щодо вирішення цивільного позову, інших питань, які буде вирішувати суд;
• здійснення права на внесення апеляції, касаційного подання чи ініціювання перегляду справи у виключному провадженні;
• участь прокурора у роботі апеляційної, касаційної інстанції та при розгляді справи судом у виключному провадженні та в порядку виконання вироку [3].
Норми кримінального процесу України мають змішаний характер, так як зобов’язують прокурора в суді першої інстанції не тільки доказувати винність підсудного, але і попереджувати безпідставне при відсутності доказів визнання підсудного винним та його засудження.
Прокурор виступає гарантом прав і свобод підсудного, а також інших громадян, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто прокурор у суді здійснює правозахисну функцію. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України). Крім цього, прокурор реалізує в суді профілактичну та правовиховну функцію.
Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором нерозривно пов’язане з покладенням на нього обов’язків сприяти виконанню вимог закону про всебічний і об’єктивний розгляд справи та постановлення судових рішень, що грунтуються на законі. Зазначена обставина істотно впливає на саму сутність державного обвинувачення в суді і спростовує досить поширені уявлення, що прокурор – не більше як сторона в процесі, оскільки він має рівні права з іншими його учасниками, насамперед з підсудним і його захисником. Це положення закріплене в ч.1 ст.35 Закону про прокуратуру слід розуміти так, що і прокурор, і захисник повинні мати рівні можливості для пошуку і дослідження доказів та обгрунтування перед судом своєї позиції.
Підтримання державного обвинувачення в суді складається з таких етапів:
1. підготовка прокурора до участі в судовому процесі;
2. участь прокурора в судовому слідстві;
3. участь прокурора в судових дебатах.
При вивченні матеріалів справи прокурор перевіряє законність проведеного розслідування і обгрунтованість обвинувального висновку, що забезпечує належне проходження справи в суді. Добре знання матеріалів справи – це одна з можливих умов успішного підтримання державного обвинувачення, тому вивчення кримінальної справи повинно бути всебічним і повним[6, c.25].
Найважливіша частина розгляду кримінальної справи – це судове слідство, яке починається з оголошення прокурором обвинувального висновку (ст. 297 КПК). Під час судового слідства перевіряється обгрунтованість обвинувачення, пред’явленого підсудному, і досліджуються усі докази у справі. Тому немає підстав стверджувати, що судове слідство зводиться тільки до перевірки матеріалів, зібраних на стадії досудового розслідування. Це нове, самостійне дослідження доказів.
Судові дебати являють собою ту частину судового розгляду, у якій обвинувачення та захист дають оцінку дослідженим у судовому розгляді доказам, висловлюють доводи щодо підтвердження своєї позиції. Дебати полягають у промовах прокурора, потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного (ст. 318 КПК). Учасники судових дебатів висловлюють думки щодо доведення або не доведення злочину, кваліфікації злочину, наявності обставин, що обтяжують або пом’якшують винність підсудного; міри покарання підсудному, а також з інших питань, які вирішуються у судовому розгляді.
Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжити у встановленому законом порядку заходів щодо виправлення помилок, які мали місце, висловити свою незгоду з мірою покарання, визначеною судом, якщо вона не відповідає тяжкості злочину та суспільній небезпеці особи, яка його вчинила. Для цього прокуратура має визначені законом повноваження, незалежно від того, чи набрав вирок законної сили, чи ні[5, с.84].
Таким чином, підтримання державного обвинувачення — це діяльність прокуратури у встановлених кримінально-процесуальним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових орга¬нах, сприяння постановленню законного, обгрунтованого та справедливого вироку. Образно кажучи, державне обвинувачення – пік прокурорської діяльності у кримінальному судочинстві тому, що судовий розгляд – центральна частина кримінального судочинства, де досліджуються всі зібрані докази та вирішується питання про винність або невинуватість особи. І якщо в ньому не будуть створені умови для ухвалення законного та обґрунтованого вироку, то вся попередня, здебільшого довга складна та кропітка робота по розкриттю, розслідуванню злочину, може стати нікчемною, не дасть бажаних результатів.
Джерела:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Атака, 2007. – 200 с.
3. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. із змінами і доповненнями станом на 12 липня 2001. // Юридичний вісник України. – 2001. – 4-10 серпня. - № 31 (319).
4. Мичко М.І. Функції та організаційний устрій прокуратури. – Донецьк, 2002. – 271с.
5. Середа Г.П., Хруслова Л.А. Підтримання прокурором державного обвинувачення у суді першої інстанції.– К.: АПУ, 2005. – 124с.
6. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві. Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter